23. Етнокультурні процеси в Україні XIV-XV ст. На шляху формування українського етносу.

Формування української народності, що почалось в глибині століть, тривало в 14-15 ст. Але умови цього процесу надто ускладнилися. Українські землі захопили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та історичні традиції. Проте між окремими частинами Південно-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, культурні зв’язки.

Українська народність формувалась на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буковини і Закарпаття. В 14-15 ст. територія розселення українців поширилась на південний схід, на Нижнє Подніпров’я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрянщини на всі українські землі, витісняючи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх творах, народних піснях. З 14 ст. з’явилася назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава ІІ, який титулував себе – «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. Народ же називав себе русинами – слово, утворене від «Русь».

Однією з найважливіших ознак народності є мова. В 14-15 ст. на основі місцевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З 14 ст. вона стає по суті сучасною українською мовою. Наприкінці 15 ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народницької.

У 14-15 ст. культура України розвивалась в складних умовах. Роз’єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади – все це гальмувало процес становлення української національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не припинився. Українська культура розвивалась на засадах вітчизняних традицій попередніх віків, вбираючи в себе ідеї європейського Відродження.

Самобутність культурного життя України 14-15 ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений виключно на роль виконавця чужої волі, позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського народу спрямовувалась на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна віра визначили коло суспільних та культурних інтересів.

24.Відгуки ідей ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років xVст.

У 1440р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. За його правління почалося економічне та культурне піднесення. Розвивалася світська наука. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху. Тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури.

В часи Олельковицького ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво- Печерський патерик, з’являються перші українські рукописні книги «Листвиця», «Златоструй». Виникло українське книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт. Були створені перші друковані українські книги: «Осьмиглосник», «Часослов», та ін. Галицька земля з центром у Львові наче успадкувала розвиток української культури після занепаду династії Олельковичів.

Українське суспільство отримало переклади природничо-наукових трактатів, старозаповітних книг, світську літературу, апокрифічні Євангелія тощо. Розвивалися міста, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, створювалися парафіяльні організації міщан, формувалося козацтво – нова сила, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Потяг української молоді до освіти: Вже на початку XV ст.у краківському університеті навчалося багато вихідців з українських земель.

Отже, Олельковецький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність.Ця епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її роль в земному житті. З’являлися науки про природу і людину, з чим пов’язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.

Античний гуманізм зосереджений на світському знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога – дух. Тому вона – вища істота, особистість,що прагна заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона в земному житті повинна розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням й збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького ренесансу в Україні.