Наукові знання та література Київської Русі

Широка виробнича діяльність, розвиток ковальського, ювелірного, склоробного, керамічного та інших ремесел обумовили освоєння знань в галузі фізичних і хімічних властивостей матеріалів. Торгівля, монументальне будівництво, літочислення сприяли розвитку математичних і астрономічних знань. Згідно з дослідженнями Ю.К.Афанасьєва і Б.О.Рибакова, на Русі добре знали формулу обчислення площі кола.

Певних успіхів досягла також медицина, що базувалася на лікуванні травами. В «Печерському патерику» розповідається про двох київських «лічців» — професіоналів кінця XI — XII ст. — Агапіта і Вірменина, які користувалися великою популярністю серед населення Києва і, певною мірою, конкурували один з одним. Знали на Русі і хірургічне лікування. Про це, можливо, промовляють знахідки медичних інструментів, зокрема пінцетів і ножів.

Поряд з історичною писемністю на Русі набула неабиякого розвитку оригінальна література: агіографічна, філософсько-публіцистична, художня.

Оригінальна літературна творчість XI — XIII ст. представлена невеликою кількістю творів. Більшість їх не дійшла до наших днів. Але збережені пам'ятки, кожна з яких є справжнім шедевром, дають підстави для висновку про високий рівень розвитку літератури в Київській Русі.

Глибоке враження на читача справляє «Слово о законе и благодати» Іларіона. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини XI ст. був «Ізборник» 1076 р. Видатним публіцистом був великий князь Володимир Мономах, перу якого належить відоме «Повчання» дітям. Основна його ідея — тривога за долю Русі, яку роздирали міжкнязівські чвари, заклик піклуватись про свою землю і її підданих.

Вихідець з Чернігівської землі ігумен Даниїл на початку XII ст. відвідав «святі місця» Палестини, прожив там два роки і все побачене детально описав у творі «Хождения Даниила». Цей твір є кращим не лише в давньоруській, ай у європейській середньовічній літературі. Серед церковної літератури виділяється «Чтение о жизни и погублений... Бориса и Глеба» Нестора Печерського. Він розповідає про життя і смерть Бориса і Гліба, яку прийняли вони з мученицькою покорою і тим самим, на думку Нестора, прихильника принципу старшинства на Русі, явили собою приклад християнської смиренності, гідний наслідування.

18. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та Істину»: зміст, значення та основні проблеми твору.

Прийняття християнства на Україні-Русі викликало потребу в проповідницько-повчальній літературі. Євангельське вчення утверджувалося у своєрідному жанрі проповіді. Вже на самому початку нашого церковно християнського життя проповіді поділялися на дві умовні групи: повчання і панегірики (прославляння). Автори повчань діяли на розум слухача,формували переконання у величі християнської науки. Зате в панегіриках відчувається прагнення збудити роботу душі, звернутися до серця, розворушити уяву.

На Україні неперевершеним зразком проповіді-панегірика є «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (був у 1051-1054рр.першим українцем на митрополичному престолі в Києві). З Початкового літопису дізнаємося, що Іларіон спочатку був священником у Берестові під Києвом.

Уже в заголовку підкреслено, що мова йтиме про «благодать» (тобто про Новий заповіт, християнство), яка є для автора синонімом істини. Тут вказується на універсальність християнства і на його значення для Русі-України.

«Слово про закон і благодать» складається з трьох частин. Іларіон поставив собі за мету прославити євангельську благодать, яка з приходом Ісуса Христа змінила Закон( Старий Заповіт).

Перша частина твору сповнена низкою символів-алюзій(натяків). Автор використовує біблійні постаті. Так рабиня Агар і місячне сяйво символізують Закон. Біблійна Сарра, яка була вільною жінкою, і сонце означають християнство. Наводяться паралелі і між історичними особами – святим Володимиром Великим і візантійським царем Костянтином Великим.

У «Слові» щедро цитуються книги Старого і Нового заповітів. Автор зупиняється на окремих моментах життя Христа, щоб підкреслити його невичерпне людинолюбство.

Друга частина «Слова» розповідає про поширення християнства на Русі-Україні. Царем, який почув нову вість і побачив світло, став Володимир. «Слово» сповнене риторичними фігурами – схвильовано, зворушливо і піднесено Іларіон величає Володимира. Автор прославляє велич духа князя, його щедрість. Справу батька гідно продовжує син – князь Ярослав, якому при хрещенні дали ім’я Георгій.

Третя частина «Слова» - це складена Іларіоном молитва, один з найпоетичніших церковно-християнських текстів у світовій релігійній літературі. За силою художньої експресії молитва є літературним твором високого звучання.

Останнє речення «Слова» - це свідчення автора про себе. Він називає себе «митрополитом, тобто пастухом і вчителем».

«Слово» Іларіона виходить далеко за рамки суто проповідницького жанру. Це, по суті, трактат, значною мірою філософський твір, у якому з великою силою висловлені патріотично-національні ідеї та загальнолюдські цінності. Саме це поєднання чинить «Слово» одним з найбільших творінь світової літератури Середньовіччя.