51. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси та ознаки.

Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами укр..національного відродження стають Харківський та Київський університет, а також Кирило-Мефодієвське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові.

Народницька доба укр..відродження надзвичайно важлива на шляху до подальшого національно-культурного зростання України. Її можна поділити на два періоди: романтичний – діяльність членів Кирило-Мефодієвського братства (50-ті роки XIX ст..); позитивістський – культурно-просвітницька діяльність членів «Старої громади» (60-80-ті роки XIX ст..). На противагу дворянському періодові національного відродження, головним гаслом якого було «стати лицем до козаччини», народницький період висунув гасло «повернутися лицем до народу».

Народницький період, незважаючи на утиски і цензурні переслідування російського царизму, мав певні здобутки. До них належить заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873), що дало змогу розгорнути наукові дослідження в галузі укр..мови, історії, етнографії, фольклору. Тоді ж налагодилися контакти з Галичиною та російськими опозиційними колами, був створений спільний фронт виступів проти царського самодержавства.

Навколо Київського університету, відкритого 1834 р., згуртувалася група молодих талановитих романтиків, які виявляли великий інтерес не лише до історії, народознавства, літератури, а й до майбутнього укр..народу В середовищі романтиків особлива роль належала професорові університету М.Костомарову, письменникові, історику й етнографу П.Кулішу, відомим у майбутньому культурним діячам України В.Білозерському і М.Гулаку. В грудні 1845 р. під проводом М.Гулака і М.Костомарова вони заснували політичну таємну організацію «Кирило-Мефодієвське братство», до складу якої належало 12 активних членів та кілька десятків співчуваючих.хні думки про суспільний розвиток і долю України найсконцентрованіше викладені у «Книзі буття укр.. народу» («Закон божий») – політичному маніфесті братства. Праця, авторами якої були М.Костомаров і М.Гулак, написана в дусі романтизму й ідеалізму того часу, пройнята шануванням християнських цінностей і панслов’янськими елементами.

В середовищі народних мас першими будите лями національної свідомості виступали студенти Київського університету. Наприкінці 50-х років ХІХ ст.. вони створили таємний гурток «хлопоманів». Його учасники (В.Антонович, П.Чубинський, П.Житецький та ін ) вирішили зблизитися з селянством, щоб обстоювати його соціальні інтереси і виховувати свідомі патріотичні почуття незалежності укр..народу. Ідеологом «хлопоманства» став В.Антонович – випускник історико-філологічного факультету Київського університету. В 1873 р. з ініціативи П.Чубинського у Києві відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, що стало першою легальною організацією в справах українознавства. Праця не втратила цінності як важливе джерело вивчення духовної культури та побуту українців і в наш час. Одночасно П.Чубинський був і автором вірша «Ще не вмерла України…», вперше опублікованого 1863 р. з нотами укр..композитора М.Вербицького.

У 40-80-х роках ХІХ ст..особлива увага приділялася науковим дослідженням у галузі мовознавства. Вийшли друком «Словарь малорусского или юго-восточного язика» П.Білецького-Носенка та «Опыт южнорусского словаря» К.Шейковського. Окремі граматикиукр.мови, двомовні словники, зокрема українсько-німецькі та німецько-українські, побачили світ у другій половині ХІХ ст.. на західноукраїнських землях. Чільне місце в утвердженні укр..літературної мови в цьому регіоні посідали твори І.Франка, І.Верхратського, К.Студинського, М.Возняка.

Великий укр..поет, художник, мислитель Т.Шевченко залишив глибокий слід в історії духовної культури укр..народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побут укр..народу, висловив його мрії та сподівання. Вихід у світ поеми «Гайдамаки» (1841), збірки «Три літа» (1843-1845) та «Кобзаря» вивели понта до вершин укр..літератури.

Історична заслуга М.Драгоманова полягає в тому, що він став на захист духовності укр..народу, виступив проти денаціоналізації, заборони царськими указами народної мови. Зазнавши переслідувань царського уряду, М.Драгоманов емігрував і видавав у Женеві укр..громадсько-політичний альманах «Громада» (1878-1882). М.Драгоманов увійшов в історію культури укр..народу як видатний фольклорист. Йому належать ґрунтовні наукові праці з історії, фольклору й етнографії: «Історичні пісні малоруського народу» в співавторстві, «Малоруські народні перекази і оповідання». В сфері літературознавства М.Драгоманов був одним з найвидатніших прибічників порівняльно-історичного методу. Він прагнув обґрунтувати пріоритетність загальнолюдських гуманістичних та естетичних цінностей у національно-культурному розвитку. Це засвідчує його праця «Чудацькі думки про укр..національну справу» (1891).

Важливим чинником формування світоглядних позицій укр..інтелігенції в той час стала філософія. Найвідомішим з-поміж філософів був С.Гогоцький – професор Київської духовної академії та Київського університету. Його праці присвячені аналізу філософських систем І.Канта та Г.Гегеля. Він відомий також як автор «Філософського лексикону» в чотирьох томах, що був одним з перших видань філософського словника у Росії. Філософські концепції, проповідувані укр..мислителями ХІХ ст.., з-поміж яких назвемо А.Спіра, К.Ганкевича, І.Федоровича, позначились і на інших сферах духовної культури укр..народу – літературі, театрі, мистецтві.

Важливим фактором прогресу укр..культури став тетр. Він протидіяв русифікації, прищеплював любов до укр..мови, глибоку пошану до здобутків національної культури. У Києві діяв аматорський театр, де починали творчість композитор М.Лисенко і драматург М.Старицький. У 1882 р. в Єлисаветграді за активної участі М.Кропивницького був створений професійний театр. До провідної трупи увійшли відомі зірки укр..сцени МСадовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька.

Серед архітектурних споруд цього періоду виділяються мистецькою цінністю оперні театри в Одесі (архітектори Ф.Фельнер і Г.Гельмер, 1884-1887 рр.), Києві (архітектор В.Шребер, 1897-1901 рр.) та Львові (архітектор З.Горголевський, 1897-1900 рр.), будинок Нової біржі в Одесі (архітектор О.Бернардацці, 1894-1899 рр.), Львівський політехнічний інститут (архітектор Ю.Захаревич, 1873-1877 рр.).

В образотворчому мистецтві утверджується реалістичний напрям, що найяскравіше виявилося у жанрі пейзажу. З-поміж укр..пейзажистів вирізняються В.Орловський, С.Мвітославський, П.Левченко. Найвідомішим був художник С.Васильківський, якому вдалося майстерно поєднати здобутки реалізму з укр..національною традицією і на цій основі передати неповторну красу природи рідного краю.

Ідеєю національного відродження пройнята і музика тієї доби, що розвивалася в руслі народної пісенної творчості. Була створена перша за змістом укр..національна опера «Запорожець за Дунаєм» (1862). Музику до неї написав композитор С.Гулак-Артемовський. Великий внесок у розвиток національної музики, популяризацію укр. народної пісні зробили композитори П.Сокальський, П.Ніщинський, М.Аркас.