- •1.Культура як духовний та суспільний феномен.
- •2. Світова та національна культура, їх взаємодія.
- •3. Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.
- •4. Предмет історії Української культури.
- •5.Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6.Історичні та духовні складники української культурної самобутності.
- •7.Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело укр..Культури.
- •11. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.
- •12. Трипільська культура IV-III тис. До н. Е.
- •13. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.
- •14. Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі. Писемна культура Київської Русі
- •Освіта в Київській Русі
- •Наукові знання та література Київської Русі
- •18. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та Істину»: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •22. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні XIV-XV ст. На шляху формування українського етносу.
- •24.Відгуки ідей ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років xVст.
- •25. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (ю. Дрогобич, п. Русин, с. Оріховський).
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури XVI – перша половина XVII ст.
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі 15-16 ст.
- •28. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського «Напучення польському королеві Сігізмунді Августу».
- •30. Скульптура і живопис України XVI ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та Центральної Європи. (ю. Дрогобич, п. Русин та інші).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно – просвітницька діяльність братських шкіл.
- •36. Полемічна література України 16 – перша половина 17 століття.
- •37. Книгодрукування в Україні 16 ст.
- •38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •39. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •40. Львівський архітектурний Ренесанс.
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Музична культура і театральне мистецтво другої половини 17 – 18 ст.
- •43. Діяльність Феофана Прокоповича.
- •44.Значення творчості г. Сковороди для розвитку української культури.
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва.
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII – початку XX ст.
- •49. Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці «Історія русів». Зародження національної ідеї.
- •51. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси та ознаки.
- •52. Суспільно-політична діяльність « Кирило-Мефодієвського братства»
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні.
- •54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •55. Ю. Бачинський та м. Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56.Національно-культурне відродження у Галичині.
- •57. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченко).
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Шевченка.
- •60. М Костомаров «Закон божий». Книга буття українського народу» - програмний документ «Кирило-Мефодієвського товариства».
- •61. Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.
- •62. Львівський університет та його значення для української культури хіх ст.
- •63. Харківський університет, його внесок у розвиток науки,української філософії.
- •64. Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира.
- •65. Архітектура України XIX ст.
- •66. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва України XIX ст.
- •67. Періодизація духовної культури хх ст., головні тенденції її розвитку.
- •68. Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 рр.)
- •69. М.Грушевський і процеси державотворення в яяукаїні у період національно-демократичної революції 1917 – 1918 рр.
- •70. «Розстріляне відродження» 20-30 років хх ст. То його трагічні наслідки для української культури.
- •71. Суспільно – політична та культурно – просвітницька діяльність «шістдесятників».
- •72. Діяльність діячів української культури в еміграції.
- •73.Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •74. Олександр Довженко – основоположник українського мистецтва.
- •75. Музична культура і театральне мистецтво України XX ст.
- •76. Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років XX ст.
- •77. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
- •78. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.
- •79. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •80. Художня культура та її особливості.
- •81. Феномен масової культури.
- •82. Нова модерністська генерація в українській літературі.
- •83. Розвиток сучасних національних музичних традицій.
- •84. Традиції та новації в сучасному українському театральному та кіномистецтві.
- •85. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх - початку ччі ст..
- •86.Поняття «культура», «нація», «національна культура».
- •87. Поняття «національної ментальності», «ідентичності», «державності.
- •88. Мова та релігійність як елементи української культури.
- •89. Історичні версії походження українців та їх міфологічні інтерпретації.
- •90. Художньо-мистецькі стилі в українській культурі.
- •91. «Самостійна Україна» м. Міхновського.
- •Філософія національної ідеї
- •Державницька ідея
- •92. Юліан Бачинський «Україна irredenta».
- •93. «Світогляд українського народу»
- •Підсумкові заліково-екзаменаційні питання
- •Культура як духовний та суспільний феномен.
52. Суспільно-політична діяльність « Кирило-Мефодієвського братства»
У січні 1846 р. в Києві виникла таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Спочатку ця організація сформувалась навколо групи молодих людей, які разом зі студентами-товаришами відвідували лекції проф. Миколи Костомарова зі слов’янської міфології. Вивчення народної творчості українців та інших слов’янських народів наштовхнуло Костомарова на ідею слов’янської єдності.
Організаторами Кирило-Мефодіївського братства стали представники інтелігенції: М. І.Костомаров, М. І.Гулак, В. М.Білозерський. Згодом до нього увійшли письменник Пантелеймон Куліш, студенти Київського університету О. В.Маркевич, О. О.Навроцький, Г. В.Андрузький, О. Д.Тулуб та інші. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г.Шевченко.Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили: «Статут і правила товариства», написані Білозерським, а також «Книга буття українського народу», або «Закон Божий», автором якої був Костомаров. В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків – від аристократизму. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П. Куліш наголошував на національному, М. Костомаров – на загальнолюдському і християнському, а Т. Шевченко – на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов своє відображення в «Книзі буття...».
Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.
Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо тактики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак – збройне повстання та повалення самодержавства.
Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова. Членів товариства заарештували і після слідства заслали в різні місця, заборонивши повертатись на Україну і працювати на ниві народної освіти. Суворе покарання братчиків мало стати пересторогою для тих, хто б намагався піти далі їхнім шляхом. Шевченка віддали в солдати на 10 років.
Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби.
Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства, цього українського відповідника національних організацій, що виникли по всій Європі (“Молода Італія”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща” тощо), полягало в тому, що воно органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов’янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов’янської імперії з центром у Петербурзі.