85. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх - початку ччі ст..

Освіта. Актуальною у сфері культури залишається проблема реформування середньої та вищої освіти. У 1992 р. проведено реорганізацію управління освітянською сферою: створене єдине Міністерство освіти, функції якого розповсюджувалися на всі навчально виховні заклади від дошкільних до після вузівських. До грудня 1992 р. була розроблена державна програма «Освіта.Україна ХХІ століття», виконання якої дозволило б вивести систему освіти в Україні на рівень світових стандартів. Програма була всебічно обговорена й затверджена на І з’їзді педагогічних працівників України, який відбувся в січні 1993 р. в Києві. У відповідності з цією програмою в освітянській сфері вводилося 5 освітянських ступенів:

1. Загальноосвітня підготовка (4 класи).

2. Основна середня освіта (7 класів).

3. Повна середня освіта (11 класів).

4. Базова вища освіта (бакалавр) 4 роки навчання.

5. Вища освіта (спеціаліст, інженер) 5-6 років навчання.

Передбачалося введення трьох кваліфікаційних ступенів (робітник, молодший спеціаліст, спеціаліст) і трьох наукових (магістр, доктор філософії(кандидат наук), доктор наук). У 1993 р. розпочалася акредитація вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. До 1996 р. в системі Міносвіти було акредитовано 250 навчальних закладів І-ІІ рівня (технікуми, коледжі) та 160 навчальних закладів ІІІ-IV рівня (інститути, академії, університети). Тобто формально перебудова вищої освіти в Україні розпочалася. Але реформування вищої школи, як і всієї системи освіти стримувалося гострою системною економічною й фінансовою кризою в Україні, яка поставила багато вузів перед загрозою закриття через відсутність коштів. Деякі позитивні зрушення в науково-освітній сфері розпочалися в кінці 1998 р. , коли під час святкування 80-річчя Національної Академії Наук України керівництво країни пообіцяло посилити увагу до проблем науки та освіти. Уже в грудні 1998 р. були намічені конкретні заходи в цьому напрямку, що, зокрема, отримало відображення в змінах у Законі Україні «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». На межі тисячоліть дещо покращилися фінансування освітянської сфери. Важливим кроком на шляху реформування вищої школи України було приєднання України до Болонського процесу 19 травня 2005 р. Свій підпис під текстом комюніке, прийнятим на Конференції міністрів освіти країн учасниць Болонського процесу в Бергені (Норвегія), поставив новий міністр і науки України С.М.Ніколаєнко. Слід погодитися зі словами фахівців про те, що найбільш позитивним аспектом Болонського процесу може стати освітянське зближення та об’єднання держав Європейського союзу й інших країн, що приєднаються до нього в подальшому.

Наука. У суспільстві розгорнулася гостра дискусія щодо ефективності діяльності Національної Академії Наук, її взаємовідносин з вищою школою. Зокрема, в 2003 р. в системі НАНУ нараховувалося 170 інститутів, в яких працювало 35000 осіб, з них 7382 кандидати наук і 2291 доктор наук. Бюджет НАНУ в зазначеному році складав 100 мільйонів євро. Якщо середнє фінансування одного вченого у Франції складало 189655 євро, у Німеччині 138888 євро, то в Україні менше1000 євро. Таким чином, наша академія приблизно в півтора-два рази більше європейських аналогів при «питомому» фінансуванні в 130190 разів менше, що, безсумнівно, є основною причиною її надзвичайно низької продуктивності. Єдиний шлях вирішення проблем укр..фундаментальної науки вбачається одними вченими в суттєвому скороченні кількості наукових проектів і омолодженні наукового персоналу. Інші вчені вбачають вирішення зазначеної проблеми в об’єднанні Академії Наук з університетами. Третя група вчених вбачає полеміку про долю НАНУ безперспективною. Вони вважають, що найбільш прагматичним сьогодні було б об’єднання освіти не з академічною, а з прикладною наукою. Найближчі роки покажуть доцільність і корисність зазначених і інших заходів для виведення вищої освіти України на рівень світових стандартів і інтеграції її в європейський освітянський простір.