- •1.Культура як духовний та суспільний феномен.
- •2. Світова та національна культура, їх взаємодія.
- •3. Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.
- •4. Предмет історії Української культури.
- •5.Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6.Історичні та духовні складники української культурної самобутності.
- •7.Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело укр..Культури.
- •11. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.
- •12. Трипільська культура IV-III тис. До н. Е.
- •13. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.
- •14. Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі. Писемна культура Київської Русі
- •Освіта в Київській Русі
- •Наукові знання та література Київської Русі
- •18. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та Істину»: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •22. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні XIV-XV ст. На шляху формування українського етносу.
- •24.Відгуки ідей ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років xVст.
- •25. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (ю. Дрогобич, п. Русин, с. Оріховський).
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури XVI – перша половина XVII ст.
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі 15-16 ст.
- •28. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського «Напучення польському королеві Сігізмунді Августу».
- •30. Скульптура і живопис України XVI ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та Центральної Європи. (ю. Дрогобич, п. Русин та інші).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно – просвітницька діяльність братських шкіл.
- •36. Полемічна література України 16 – перша половина 17 століття.
- •37. Книгодрукування в Україні 16 ст.
- •38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •39. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •40. Львівський архітектурний Ренесанс.
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Музична культура і театральне мистецтво другої половини 17 – 18 ст.
- •43. Діяльність Феофана Прокоповича.
- •44.Значення творчості г. Сковороди для розвитку української культури.
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва.
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII – початку XX ст.
- •49. Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці «Історія русів». Зародження національної ідеї.
- •51. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси та ознаки.
- •52. Суспільно-політична діяльність « Кирило-Мефодієвського братства»
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні.
- •54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •55. Ю. Бачинський та м. Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56.Національно-культурне відродження у Галичині.
- •57. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченко).
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Шевченка.
- •60. М Костомаров «Закон божий». Книга буття українського народу» - програмний документ «Кирило-Мефодієвського товариства».
- •61. Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.
- •62. Львівський університет та його значення для української культури хіх ст.
- •63. Харківський університет, його внесок у розвиток науки,української філософії.
- •64. Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира.
- •65. Архітектура України XIX ст.
- •66. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва України XIX ст.
- •67. Періодизація духовної культури хх ст., головні тенденції її розвитку.
- •68. Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 рр.)
- •69. М.Грушевський і процеси державотворення в яяукаїні у період національно-демократичної революції 1917 – 1918 рр.
- •70. «Розстріляне відродження» 20-30 років хх ст. То його трагічні наслідки для української культури.
- •71. Суспільно – політична та культурно – просвітницька діяльність «шістдесятників».
- •72. Діяльність діячів української культури в еміграції.
- •73.Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •74. Олександр Довженко – основоположник українського мистецтва.
- •75. Музична культура і театральне мистецтво України XX ст.
- •76. Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років XX ст.
- •77. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
- •78. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.
- •79. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •80. Художня культура та її особливості.
- •81. Феномен масової культури.
- •82. Нова модерністська генерація в українській літературі.
- •83. Розвиток сучасних національних музичних традицій.
- •84. Традиції та новації в сучасному українському театральному та кіномистецтві.
- •85. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх - початку ччі ст..
- •86.Поняття «культура», «нація», «національна культура».
- •87. Поняття «національної ментальності», «ідентичності», «державності.
- •88. Мова та релігійність як елементи української культури.
- •89. Історичні версії походження українців та їх міфологічні інтерпретації.
- •90. Художньо-мистецькі стилі в українській культурі.
- •91. «Самостійна Україна» м. Міхновського.
- •Філософія національної ідеї
- •Державницька ідея
- •92. Юліан Бачинський «Україна irredenta».
- •93. «Світогляд українського народу»
- •Підсумкові заліково-екзаменаційні питання
- •Культура як духовний та суспільний феномен.
34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
Духовне відродження в Україні започаткували два громадські середовища — гурток учених-книжників в Острозі, який організував і підтримував український магнат і київський воєвода, князь Костянтин-Василь Острозький (1526—1608), і братства.
Важливу роль у піднесенні освітнього рівня й духовної культури наприкінці XVI — на початку XVII ст. відіграла заснована князем Острозьким академія. За характером і змістом навчання її можна вважати першою спробою створення в Україні школи вищого типу. Гурток учених-книжників, які працювали в Острозькому культурно-освітньому осередку, не був однорідним. Тут зібралися не лише представники традиційної для України східнопатристичної традиції з більшою або меншою акцентуацією містичного компонента у світогляді тієї чи іншої персоналії, а Й католики, антитринітарії (прихильники течії, сект у християнстві, які не приймали один із основних його догматів — Святу Трійцю, тобто заперечували триєдність Бога), греки візантійського і римського походження, кілька московських утікачів, серед яких був друкар Іван Федоров. Осередок складався з колегіуму, або академії (під такими назвами цей навчальний заклад згадується у різних тогочасних джерелах), друкарні та науково-літературного гуртка.
В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов'янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов'янській і грецькій мовам. Латину було введено до програми з урахуванням того місця, яке вона посідала в системі університетської і гуманістичної освіти в усіх європейських країнах. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали, що було спричинено її невиокремленістю на українському ґрунті в певний тип професійної діяльності. Щоправда, навчальні програми передбачали курси логіки, які називали тоді діалектикою. Острозькі книжники усвідомлювали значущість логіки у конфесійній полеміці, важливість розвитку дискурсивного мислення для досягнення своїх ідеологічних цілей. Вивчення логіки відкривало їм шлях до немістичного пошуку істини, утверджувало логіку як спосіб здобування істини, метод її пізнання, допомагало виявленню помилок в аргументації опонентів, виробленню вміння цю аргументацію спростовувати тощо.
Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594).
Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р.
Його співвітчизник Никифор Парасхес (?—1599) був у Падуї «ректором наук Еллінських і Грецьких», займався проповідницькою діяльністю у Венеції при грецькій церкві і в Молдові. Згодом здобув у Константинополі звання протосингела патріаршого престолу. На прохання князя Острозького був направлений патріархом до Острога.
Із діяльністю Острозького культурно-освітнього центру пов'язане становлення нового етапу у розвитку української духовної культури. Цей етап був закономірним наслідком і логічним продовженням попереднього, ранньогумапістичного періоду, досягнення якого набули принципово іншого осмислення в процесі формування нового, пов'язаного з розвитком реформаційних ідей типу світогляду. Ренесансний гуманізм, поширений на Україні в XV — XVI ст.,— це була в своїй основі інтелектуальна, елітарна, культуроцентриська течія, що мала значною мірою наднаціональний і позасповідний характер. У своїй творчості її представники спирались на ідею відродження античної духовної культури і користувалися давніми мовами (передусім латинською), а в житті надійним орієнтиром для них були міжнародні' зв'язки «республіки вчених», дотримання принципу релігійної терпимості.