8. Періодизація історії української культури.

Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто – це культура східнослов’янських племен дохристиянської доби. Глибокий слід в історії укр. Культури залишили племена трипільської культури, для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла і духовна культура. Епоха бронзи і раннього заліза – відбувається перший поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства, починається етногенез слов’ян. Пізніше відбувається другий поділ праці: ремесло відокремлюється від землеробства. Суспільство поділяється на класи, викає держава. Мало місце велике переселення народів. Відбулося розселення слов’янських племен, у тому числі й на землі сучасної України (племена зарубинецької та черняхівської культур). Саме з цього періоду розпочинається справжня історія України, Історія культури і її народу. Був ряд історичних подій: виникнення Києва; утворення держави – Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та ін.; запровадження християнства.

Другий період припадає на час існування княжої держави – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Запровадження християнства долучило українців до культурно-етнічних цінностей. Вони збагатили скарбницю духовного життя укр.народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, поставили в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами. Вкрай негативно на історії укр.культури позначилася монголо-татарська навала, а пізніше – створення Російської централізованої держави. Звідси й почалися найгостріші трагедії нашого народу. Процес розвитку нашої культури княжої доби відбувався через підйоми і спади.

Третій період припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Це період втрати власної державності. Велике значення мала православна церква. Вона стала виконувати роль не лише опікуна укр.культури, а й чинника національної консолідації укр.народу. Насильницькими методами насаджувались католицизм і латинська мова. Початок національно-визвольної боротьби супроводжувався пожвавленням культурного розвитку. Розвивається шкільна освіта і друкарство; розвивається ренесансна культура; діяльність церковних православних братств; створення Киво-Могилянської колегії; політична активізація запорізького і реєстрового козацтва сприяло закріпленню за Києвом ролі провідного культурного центру України.

Четвертий період припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом. Зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут є фактор національної державності, яка, проіснувавши 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів на Україні. Після приєднання України до Росії вкрай негативно на розвиток культури впливала політична розчленованість українських земель (початок поділу війська Запорізького на Лівобережжя, що орієнтувалося на Москву, і правобережжя – з орієнтацією на річ Посполиту – Руїна). І все ж, розвиток укр.культури в цей період виступає як процес послідовний, процес успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті укр.народу нових явищ, пов’язаних із впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та Просвітництва. Йдеться про процеси творення культури Нового часу, нових надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань, книгодрукування, літератури та мистецтва.

П’ятий період – в 150 років, років великої неволі нашого народу – від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX ст. Його доцільно умовно поділити на три періоди: перший – кінецьXVIII – кінець 50-х років XIXст., що є часо становлення як новітньої культури з народним демократизмом й народною мовою; другий – 60 – 90-ті роки XIX ст. – час її входження в загальнослов’янський та світовий культурний процес; і третій – початок XX ст. – час утвердження її як великої національної культури світового значення . Цей період у розвиткові укр. культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Цей період пов’язаний з «Енеїдою» І.Котляревського, геніальною творчістю Т.Шевченка. Перейнята гуманістичними ідеями, укр. Культура XIX – поч. XXст. вивела укр. націю на широкий шлях світового історичного поступу, поставила із невідомості й забуття в один ряд з найрозвинутішими націями світу.

Шостий період є часом міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює період ід початку XX ст. до кінця 80-х років. Це період сформованості розгалуженої жанрової системи в літературі, демократизація і модернізація мови більшості мистецтв ( образотворчого. Графіки скульптури, музики ), цілісність загальнонаціонального (Східна і Західна Україна) культурного розвитку, видатні здобутки нашої культури, що збагатили не лише свою, а й європейську худ. Культуру (укр.народна пісня, соціальний роман, імпресіоністична та експресіоністична новела XX ст., театр корифеїв, гуцульське народне мистецтво та ін.). Цей період можна розподілити на кілька підперіодів.1. До 1930 р. – не дивлячись на позбавлення національної школи з укр. Мовою навчання, культурне життя активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, мистецькі навчальні заклади. Український ренесанс, трагічно обірваний 1929р. 2. Період 30-х – початку 50-х рр.. – часи особливо жорстокого тоталітаризму. Наша культура зазнала величезних втрат: загинули сотні талановити майстрів, були ліквідовані численні наукові і творчі інституції та заклади. 3. Роки Великої Вітчизняної війни для значної частини діячів укр. Культури стали періодом творчого піднесення. 4. Укр. культура повоєнного періоду мала чимало досягнень. 5. Часи так званого «розвинутого соціалізму» - загибель національної мови, боротьба за демократичні права і свободи ( у тому числі й свободу творчості), за сприятливі умови розвитку національної культури. Це відомі рухи «шістдесятників», «сім десятників», «вісім десятників». 6. Тоталітарний режим – кінець XX ст. – характеризується успадкованими від попередників злетами і руїнами у розвиткові укр. культури, наявністю факторів, за яких вона була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження.

Сьомий період тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це – сучасний період, що охоплює період кінця 80-х рр. і до сьогодні. Акт проголошення незалежності України відкрив нові обрії перед укр. Культурою, яка вперше здобуває можливість творитися й розвиватися як єдина національна культура. За цих умов з’явилися нові риси, які дають нам змогу з оптимізмом говорити про майбутнє нашої культури: неабияке розширення меж творчої свободи митця, наявність багатого творчого досвіду і творчих сил, тенденція до консолідації мистецьких шкіл, широкі зв’язки з мистецтвом інших народів тощо.