- •1.Культура як духовний та суспільний феномен.
- •2. Світова та національна культура, їх взаємодія.
- •3. Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.
- •4. Предмет історії Української культури.
- •5.Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6.Історичні та духовні складники української культурної самобутності.
- •7.Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело укр..Культури.
- •11. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.
- •12. Трипільська культура IV-III тис. До н. Е.
- •13. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.
- •14. Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі. Писемна культура Київської Русі
- •Освіта в Київській Русі
- •Наукові знання та література Київської Русі
- •18. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та Істину»: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •22. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні XIV-XV ст. На шляху формування українського етносу.
- •24.Відгуки ідей ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років xVст.
- •25. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (ю. Дрогобич, п. Русин, с. Оріховський).
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури XVI – перша половина XVII ст.
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі 15-16 ст.
- •28. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського «Напучення польському королеві Сігізмунді Августу».
- •30. Скульптура і живопис України XVI ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та Центральної Європи. (ю. Дрогобич, п. Русин та інші).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно – просвітницька діяльність братських шкіл.
- •36. Полемічна література України 16 – перша половина 17 століття.
- •37. Книгодрукування в Україні 16 ст.
- •38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •39. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •40. Львівський архітектурний Ренесанс.
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Музична культура і театральне мистецтво другої половини 17 – 18 ст.
- •43. Діяльність Феофана Прокоповича.
- •44.Значення творчості г. Сковороди для розвитку української культури.
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва.
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII – початку XX ст.
- •49. Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці «Історія русів». Зародження національної ідеї.
- •51. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси та ознаки.
- •52. Суспільно-політична діяльність « Кирило-Мефодієвського братства»
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні.
- •54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •55. Ю. Бачинський та м. Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56.Національно-культурне відродження у Галичині.
- •57. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченко).
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Шевченка.
- •60. М Костомаров «Закон божий». Книга буття українського народу» - програмний документ «Кирило-Мефодієвського товариства».
- •61. Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.
- •62. Львівський університет та його значення для української культури хіх ст.
- •63. Харківський університет, його внесок у розвиток науки,української філософії.
- •64. Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира.
- •65. Архітектура України XIX ст.
- •66. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва України XIX ст.
- •67. Періодизація духовної культури хх ст., головні тенденції її розвитку.
- •68. Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 рр.)
- •69. М.Грушевський і процеси державотворення в яяукаїні у період національно-демократичної революції 1917 – 1918 рр.
- •70. «Розстріляне відродження» 20-30 років хх ст. То його трагічні наслідки для української культури.
- •71. Суспільно – політична та культурно – просвітницька діяльність «шістдесятників».
- •72. Діяльність діячів української культури в еміграції.
- •73.Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •74. Олександр Довженко – основоположник українського мистецтва.
- •75. Музична культура і театральне мистецтво України XX ст.
- •76. Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років XX ст.
- •77. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
- •78. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.
- •79. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •80. Художня культура та її особливості.
- •81. Феномен масової культури.
- •82. Нова модерністська генерація в українській літературі.
- •83. Розвиток сучасних національних музичних традицій.
- •84. Традиції та новації в сучасному українському театральному та кіномистецтві.
- •85. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх - початку ччі ст..
- •86.Поняття «культура», «нація», «національна культура».
- •87. Поняття «національної ментальності», «ідентичності», «державності.
- •88. Мова та релігійність як елементи української культури.
- •89. Історичні версії походження українців та їх міфологічні інтерпретації.
- •90. Художньо-мистецькі стилі в українській культурі.
- •91. «Самостійна Україна» м. Міхновського.
- •Філософія національної ідеї
- •Державницька ідея
- •92. Юліан Бачинський «Україна irredenta».
- •93. «Світогляд українського народу»
- •Підсумкові заліково-екзаменаційні питання
- •Культура як духовний та суспільний феномен.
78. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.
Глибинні зміни в культурі — процес іманентний, еволюційний, довготривалий. Разом з тим, еволюційно підготовані в культурі, відбуваються й бурхливі, "вибухові" перетворення, які супроводжують появу нової культурної епохи. Зміни в сучасній українській культурі спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років і демократйзаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національно спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші). Проголошення волею народу незалежності України привело до радикальних змін у суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність, основною особливістю якої є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму. Сукупність цих правил поведінки людей (різної, залежно від умов), що впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачаються визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбуваються певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною та постіндустріальною моделями капіталізму. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть нинішнього століття. Якісним стрижнем, який пронизує всі складові культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Власне, національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін. Базовою основою всіх змін у суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю і способу життя. Достатньо вказати на освіту, яка значною мірою набула вже станового характеру. Відбувається відверта експлуатація "новими українцями" наукового, економічного і культурного потенціалу суспільства при нульовому або мінімальному внеску в культуру. Жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, оскільки на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація, встановлення високої оплати, скажімо на вистави чи концерти елітарного мистецтва. Посилюється соціальна нерівність у доступі до культури в цілому, особливо в освіті, де виникає розгалужена мережа елітарних високооплачуваних закладів. На основі цих суперечностей створюються нові зони соціально-культурних напружень, які деформують традиційну українську ментальність, породжують мораль і психологію зверхності одних (збагатілих) та приниженості інших, бідних і незабезпечених. Таким чином, культура в цей період все більше соціалізується, соціально-класово. Особливо принципове засадниче значення у виборі шляхів подальшого розвитку української культури мало осягнення її природи і продовжуване з часів "перебудови" зняття з культури ідеологізаційного пресингу, яке можна означити поняттям "деідеологізація культури". Набуває практично-дієвого поширення і втілення принцип культурного плюралізму, множинності, багатоманітності форм культурного життя. У такому руслі набуття свободи в розвитку культури відбувається зняття ієрархічного управління сферою культури, поступове зростання самостійності розвитку культури в регіонах, яке завершилось постановою Колегії Міністерства культури про підпорядкування обласних управлінь культури місцевим органам влади. Одним із виявів збагачення змісту духовного життя суспільства є формування його специфічних структур в окремих регіонах України відповідно до тих давніх традицій, які в них побутували, складання інфраструктури сфери культури та культурних потреб місцевого середовища. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів та інші), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності. Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, в художньому житті суспільства. З'являються нові яскраві творчі особистості, нові речники і провісники прийдешнього розвитку української культури, канонізуються її апостоли — як М. Грушевський, Є. Маланюк, а їхня спадщина збагачується новими вимірами її освоєння. Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов'язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності. Примітною особливістю розвитку української культури, пов'язаною з її відкритістю, є розгортання діяльності ініціативно створюваних добровільних товариств, об'єднань, асоціацій різного спрямування, які поступово закладають важливе підґрунтя громадянського суспільства. Значна частина цих об'єднань плідно співпрацює з різними зарубіжними культурними, благодійними, науковими, освітніми інституціями, сприяючи входженню України в культурний європейський простір. Так, наприклад, утворена в 1992 р. Українська академія наук національного прогресу, маючи в Україні 25 власних відділів і філій, організувала діяльність понад 63 наукових інститутів. Характерного рисою нової соціокультурної реальності стає зміна суспільного і громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення, зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні. Загальнокультурне поле України наповнилось культурними вимірами-специфічностями цілого комплексу релігій у їх змаганні та поєднанні. Американізація, вестернізація, наступ "кітчевої" масової культури призвели до майже повної "окупації" вітчизняного кінопрокату, значною мірою, телебачення, до спотворення образу американської і європейської культури в сприйнятті нашого сучасника і почали поглинати той інтерес до національної культури, який тільки-но пробудився. У зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства. За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято низку постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму "Освіта XXI ст.", "Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція "Основи національного виховання", "Українознавство в системі освіти". Обговорюються громадськістю проекти програм "Національна комплексна програма естетичного виховання", "Дозвілля і молодь". Розширення освітньої мережі виявилось у створенні недержавної системи приватних назчальних закладів. Важливою рисою нової соціальної реальності і, разом з тим, фактором її розвитку, є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої все повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад в літературі — Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка та інші).