38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.

Звичайно, більшість літописів писалася в монастирях, там вони і переписувалися. Один з таких манускриптів, що датується 1623-1627 рр. називається Густинським (написаний у Густинському монастирі на Чернігівщині). Козацькі літописи залишились важливим джерелом для вивчення історії України. Зокрема, у науці широко знаний «Літопис Самовидця», названий так свого часу письменником Пантелеймоном Кулішем. Через кілька років після завершення «Літопису Самовидця» почав писати історію козацького краю гадяцький сотник Григорій Граб’янка, який, безперечно, належав до найосвіченіших людей свого часу. Свою оповідь автор веде в форму окремих тематичних «Сказаній», які охоплюють всі найголовніші битви визвольної боротьби. Але, залишаючись хронікою, тобто твором суто історичним, цей літопис є і художнім, бо тут наявні і ліричні відступи, й авторські міркування, і уривки з художніх творів, прислів’я та приказки.

Однак козацька визвольна боротьба, а пізніше Коліївщина породили особливий пласт національної літератури, сповненої глибоких патріотичних почуттів, експресії, патетики. Думи, пісні, плачі, панегірики, діалоги були присвячені різним козацьким діянням.

Запорізький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі виявляють 3 типи шкіл: січові, монастирські та церковнопарафіяльні. У січовій школі навчались діти, які за певних обставин опинились на Січі – приходили самі або ж були звідкись вивезені й усиновлені козаками. Січових школярів навчали читанню, співу, письму, основ військового мистецтва.

Монастирська школа на Січі існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі ще з 70-х років XVI ст. Хлопців навчали грамоти, письма, молитов та Закону Божого. Церковнопарафіяльні школи діяли при всіх січових парафіяльних церквах; Учні цієї школи вивчали мистецтво партесного співу.

В багатогранному та змістовому художньому житті Запорізької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Духовна музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. Труби та сурми використовували як сигнали у походах та боях, при зустрічах послів, гостей.

В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Впродовж багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український народ поряд з піснями творив думу – героїчну, драматизовану і водночас пройняту великим ліризмом поезію. Вони мали своєрідну художню форму і виконувались під акомпанемент бандури або ліри.

Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Танці виконувались у супроводі бандури й інструментальних ансамблів.

Найшановнішими святами Запорізької Січі біли Різдво, Великдень, Покрова. Перед Великим постом було заборонено страчувати злочинців. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності – кожен козак мав при собі носити «тілесний хрест», будь-яка важлива справа починалась лише після молитви.

В архітектурі середини XVI ст. відбуваються суттєві зміни. Зникають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові палаци. Це характерно не лише для зовнішніх форм. Змінюється комплекс в цілому: замки в Бережанах, Острозі, Кам’янці-Подільському та ін. Збагачення феодалів дає їм можливість споруджувати палаци з просторими дворами для лицарських турнірів, розкішними залами. Із прийняттям Магдебурського права в Україні почалась регулярна забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали.