2. Розподіл прибутку підприємства

Об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків й інших обов’язкових платежів. Визначення напрямів витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформувати наступним чином:

• прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом;

• прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов’язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування та внесення до бюджетів установлюються законодавчо;

• величина прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та поліпшення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

• прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства в першу чергу направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку і тільки в іншій частині – на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку – один із напрямів внурішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі. Схема розподіл чистого прибутку представлена на рисунку 4.3.

Фонди накопичення

Фонди виплати дивідендів

Фонди

споживання

Резервний фонд

Фонд розвитку виробництва

Фонд

соціальної

сфери

Фонд матеріального заохочення

Рис. 4.3. Схема розподілу чистого прибутку

Суму прибутку підприємства, що залишається після його розподілу, називають нерозподіленим прибутком. Нероз­поділений прибуток обліковують на окремому бухгалтерському рахунку і його суму записують у бухгалтерському балансі.

3.Суть і планування валового прибутку підприємства

Прибуток від основної діяльності підприємства (валовий прибуток) формується в результаті продажу продукції, реалізації виконаних робіт чи наданих послуг. Його сума залежить від двох основних факторів: обсягу продажу (чистого доходу) та собівартості реалізованої продукції, робіт або послуг.

Собівартість продукції, робіт, послуг — це виражені в грошо­вій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції (робіт, послуг), регулюються Положенням (стандартом) бух­галтерського обліку № 16 «Витрати» і Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом № 47 Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 року.

До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріаль­ні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати (змінні), загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Детальний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством самостійно.

До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосеред­ньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробіт­ну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продук­ції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної плати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку, що відповідають вартості остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку з конкретної продукції.

До складу загальновиробничих витрат уключають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами і дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів тощо), амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуата­цію й ремонт, страхування та операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання й інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, технологічний контроль за виробничими процесами та якістю продукції тощо), витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього природного середовища, інші витрати (на внутрішньозаводське переміщення вантажів, нестачі і втрати від псування цінностей, оплата простоїв) тощо.

Загальна сума прямих витрат і розподілених загальновиробничих витрат підприємства за звітний період характеризує собівартість його валової продукції.

Собівартість товарної (готової) продукції розрахо­вують шляхом коригування собівартості валової продукції підприємства у звітному періоді на зміну залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції обчислюють як алгебра­їчну суму собівартості товарної продукції та зміни залишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду.

У фінансовій звітності подають інформацію про склад витрат підприємства за економічними елементами.

Економічний елемент – це сукупність економічно однорідних видів витрат. Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства. Тому важливо правильно обґрунтувати його величину на плановий період.

На підприємствах виробничої сфери застосовують три основні методи обчислення планового прибутку від реалізації продукції:

1. метод прямого розрахунку;

2. метод розрахунку прибутку за показником витрат на 1 гривню продукції;

3. економічний (аналітичний) метод.

Згідно з методом прямого розрахунку планову суму прибутку обчислюють за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку потрібні такі вихідні дані:

• плановий обсяг реалізації продукції за асортиментом виробів;

• планова собівартість одиниці кожного асортименту продукції;

• планова ціна одиниці реалізованої продукції (ціна виробника) за її асортиментом.

Метод визначення прибутку за показником витрат на одну гривню продукції – це укрупнений метод, який використовується для розрахунку прибутку від випуску і реалізації продукції загалом по підприємству.

Розрахунок планової суми прибутку здійснюється на основі таких даних:

• собівартість одиниці продукції, реалізованої в базовому періоді;

• очікуваний загальний обсяг реалізації продукції у плановому періоді;

• очікувана зміна витрат на одиницю продукції, передбаченої для реалізації у плановому періоді порівняно з витратами базового періоду.

Економічний (аналітичний) метод дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною продукцією (та, що вироблялась у попередньому періоді) і непорівнянною (в попередньому періоді на підприємстві не вироблялась).

Розрахунок планового прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається базовий рівень втрат і прибуток на одиницю продукції в базовому періоді;

• обчислюється собівартість продукції та прибуток планового періоду за рівнем рентабельності базового періоду;

• розраховується відсоток і сума зниження собівартості продукції та приріст прибутку від зменшення витрат на одиницю продукції, передбаченої для реалізації у плановому періоді порівняно з базовим періодом;

• оцінюється вплив окремих чинників на загальну зміну прибутку підприємства в плановому періоді порівняно з базовим періодом.

Прибуток від реалізації непорівнянної продукції розраховують за наявності необхідних даних методом прямого розрахунку або шляхом використання показника середньої рентабельності продукції загалом по підприємству.

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер і видів економічної діяльності. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на одну гривню продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані у виробничій сфері та на підприємствах сфери послуг.