2. Характеристика форм безготівкових розрахунків

Більшість розрахункових операцій суб’єктів господарювання здійснюється в безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування, облік і зберігання готівки, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки за допомогою таких розрахункових документів:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• розрахункові чеки;

• акредитиви;

• векселі;

• платіжні вимоги;

• інкасовані доручення.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за активами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність і універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схемою, наведеною на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розрахунки платіжними дорученнями:

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 – банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця повідомляє покупця (власника рахунка)про списання коштів; 6 – банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої (вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої (доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача). Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. Якщо платник погоджується оплатити цю вимогу, він оформляє її нижню частину і направляє у свій банк для переказу акцептованої суми на поточний рахунок постачальника.

Схему розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення зображено на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Розрахунки платіжною вимогою-дорученням:

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 – разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 – покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 – банк покупця (платника коштів) списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця сповіщає випискою покупця (власника рахунка)про списання коштів з його поточного рахунка; 6 – банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 – банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка

Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

Грошовий чек – це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунка (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред’явникові чека. Основне призначення грошового чека – бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунка підприємства.

Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові – емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі – продажу.

Чекодавець – юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чекотримач – юридична або фізична особа, що отримала чек і має право на стягнення грошових коштів із рахунка чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових розрахунків юридичних та фізичних осіб із метою зменшення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги) і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Розрахунок чеками:

1 – постачальник передає товар покупцеві; 2 – покупець передає чек постачальнику; 3 – постачальник передає чек у свій банк; 4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 – банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 – банк платника переказуєбанку постачальника відповідні кошти; 8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок

В умовах ринку зростає роль розрахунків акредитивами.

Акредитив – розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів.

За своєю суттю акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив – це договір, що містить зобов’язання банку-емітенту, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому виконуючому банку здійснити цей платіж.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснено як у банку платника, так і в банку постачальника, з бронюванням грошових коштів на окремому рахунку або без бронювання.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв’язків щодо купівлі товарів та надання послуг та угода носить разовий характер.

Позитивною рисою акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обігу підприємства вилучаються обігові кошти, що стримує їх обіг.

Схему розрахунків з використання акредитивної форми розрахунків наведено на рисунку 2.4.

Рис. 2.4. Розрахунок із використанням акредитива:

1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 – банк покупця відкриває акредитив; 3 – банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 – відвантаження товару; 7 – покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє про це свого клієнта

Однією з форм безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

На рисунку 2.5. зображено схему обліку простого векселя банківською установою.

Рис. 2.5. Схема обліку простого векселя банківською установою:

1 – відвантаження товару (надання послуг); 2 – надання простого векселя за отриманий товар (послуги); 3 – облік векселя банківською установою; 4 – отримання від банківської установи грошових коштів за умов обліку векселя (за вирахуванням сум дисконту); 5 – пред’явлення банком простого векселя до сплати боржникові; 6 – оплата векселя

Переказний вексель (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін. Відносини трьох сторін можуть бути оформлені переказним векселем за схемою, зображеною на рисунку 2.6.

Рис. 2.6. Переказний вексельний обіг:

1 – банк надає підприємству кредит; 2 – підприємство А виписує переказний вексель на користь банку як забезпечення кредиту (оформлення векселем заборгованості підприємства перед банком); 3 – підприємство А відвантажує товар підприємству Б; 4 – банк пред’являє підприємству Б вексель для акцепту, яке з цього часу стає прямим боржником за векселем, оскільки акцептант за переказним векселем несе всі зобов’язання за ним; 5 – трасат сплачує гроші банку за векселем. У разі сплати грошей кредит, наданий підприємству А, вважається погашеним

Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшен­ня витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потреби у готівці.

У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення.

У випадках наявності в господарюючих суб’єктів несплаченої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена отримувачем із рахунка платника через судові органи в беззаперечному порядку.

Беззаперечне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунка платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення господарського суду.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.

У випадках невчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету вони стягуються податковими органами в беззаперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.