- •Полтавський національний технічний університет
- •Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності план
- •1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”
- •2. Структура культури. Найважливіші складові матеріальної та духовної культури
- •3. Загальна характеристика функцій культури
- •4. Поняття форми культури. Класифікація форм культури
- •5. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Класифікація видів мистецтва. Характеристика мистецьких стилів великих культурно-історичних епох
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи план
- •1. Людські поселення на території України від палеоліту до енеоліту. Трипільська культура
- •2. Кіммерійці, скіфи та сармати та їх роль у розвитку культури на українських територіях
- •3. Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Античні впливи на розвиток української культури
- •4. Велике переселення народів. Формування слов’янської культури. Держава антів
- •5. Особливості культури східних слов’ян: міфологічні і релігійні уявлення, побут і повсякденне життя
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 3. Культура київської русі план
- •Література
- •1. Витоки культурного процесу Київської Русі. Прийняття християнства та його вплив на розвиток культури
- •2. Розвиток освіти в Київській Русі
- •3. Поява писемної літератури: основні види та жанри
- •4. Особливості розвитку архітектури
- •5. Види і жанри образотворчого мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво
- •6. Особливості музичного мистецтва
- •7. Внесок Київської Русі у розвиток світової культури
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 4. Культура галицько-волинського князівства
- •Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури.
- •1. Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у хіі – хііі ст.
- •2. Розвиток освіти та книжкової справи. Особливості розвитку перекладної та оригінальної літератури
- •3. Розвиток архітектури, живопису, художніх ремесел, музики
- •4. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури
- •10. Поясніть значення Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури. Тестові завдання
- •Тема 5. Культура україни литовсько-польської доби (хіv – перша половина хvіі століття)
- •1. Історичні умови розвитку української культури у хіv – першій половині хvіі ст.
- •2. Розвиток української освіти та друкарства
- •3. Основні жанри української літератури
- •4. Архітектура та мистецтво: тенденції розвитку
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та просвітництва (друга половина хvіі – хvііі століття)
- •1. Історичні умови розвитку української культуриу другій
- •2. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія – перший вищий навчальний заклад України євпропейського типу
- •3. Основні напрями розвитку і жанри української літератури. Театральне мистецтво
- •4. Творчість г.С.Сковороди – видатного українського
- •5. Українське барокове мистецтво: архітектура, скульптура, живопис, графіка, музика
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 7. Українське національно-культурне відродження (хіх – початок хх ст.)
- •1. Сутність процесу становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України у кінці хvііі –
- •3. Основні напрями наукових досліджень
- •4. Розвиток української мови та літератури. Асиміляційні
- •5. Музичне мистецтво України. Театр та опера
- •6. Архітектура та скульптура України: стилістичні напрями
- •7. Український живопис та графіка
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 8. Новітня українська культура
- •Періодизація новітньої історії культури України. Українська культура у 1917 – 1920 рр.
- •2. Радянська політика “українізації” та її вплив на розвиток культури України у 20-х – на початку 30-х рр.
- •3. “Розстріляне відродження” в українській культурі
- •4. Розвиток української культури у роки Другої світової війни та у перше повоєнне десятиріччя
- •5. Українська культура у роки хрущовської “відлиги”. “Шістдесятники” у культурі
- •6. Кризові явища у культурі 70-х – 80-х рр. Дисидентський рух в Україні та його вплив на культурний розвиток
- •7. Культура урср у 1985 – 1991 рр.
- •7. Сучасна культура України
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Полтавський національний технічний університет
ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА
КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА, КУЛЬТУРИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
Кочерга Н.К., Мартинюк В.М., Нарадько А.Н., Передерій І.Г., Тєвікова О.В.
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
(для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання)
ПОЛТАВА 2013
УДК
ББК
Рецензент: Сажко В.В., кандидат історичних наук, доцент
Відповідальний за випуск: зав. кафедри українознавства, культури та документознавства Н. К. Кочерга, канд. іст. наук, доцент
Рекомендовано до друку науково-методичною радою ПолтНТУ
Протокол №___ від__________ 2013 р.
Кочерга Н.К., Мартинюк В.М., Нарадько А.В., Передерій І.Г., Тєвікова О.В. Історія української культури. Конспект лекцій для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання. – Полтава: ПолтНТУ, 2013. – 198 с.
Конспект лекцій призначений для самостійної роботи студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання, а також тих, хто цікавиться історією української культури
© Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка, 2013
Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності план
Походження, еволюція та зміст поняття „культура”.
Структура культури. Найважливіші складові матеріальної та духовної культури.
Загальна характеристика функцій культури.
Поняття форми культури. Класифікація форм культури.
Мистецтво як важлива складова духовної культури. Класифікація видів мистецтва. Характеристика мистецьких стилів великих культурно-історичних епох.
ЛІТЕРАТУРА
Кордон М. В. Українська і зарубіжна культура: курс лекцій / М. В. Кордон. – К.: ЦУЛ, 2003. – 508 с.
Кравець М. С. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації / Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін.; за заг. ред. В. М. Пічі. – Львів: „Магнолія плюс”, 2003. – 235 с.
Культурологія. Конспект лекцій для студентів усіх факультетів усіх форм навчання ПолтНТУ. – Полтава: ПолтНТУ, 2004. – 187 с.
Культурологія: навчальний посібник / за ред. Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар, К. А. Іванова. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.
Українська та зарубіжна культура: навчальний посібник / Закович М. М., Зязюн І. А., Семашко О. М. та ін.; за ред. М. М. Заковича. – Київ: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 622 с.
Шейко В. М. Історія української культури / Шейко В. М., Тишевська Л. Г. – К.: Кондор, 2006. – 264 с.
1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”
Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Взагалі слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття „культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини й вживається у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини.
Так, відомий римський оратор Марк Тулій Ціцерон у своїй праці „Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мисленнєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. Завдяки Ціцерону була зроблена перша спроба вживання слова “культура” як теоретичного гуманітарного терміна, синоніму вихованості та освіченості людини.
В епоху Середньовіччя, з розвитком феодальних відносин, перетворенням замків і монастирів в осередки міської культури поняття „культура” асоціюється з міським укладом життя. Культура пов’язується з духовністю та релігійністю.
На межі Середніх віків і Нового часу поняття культури набуло світоглядно-морального змісту та пов’язується з досконалістю й активізацією інтелектуального та творчого потенціалу людини. Це пов’язано з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту.
Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632 – 1694) у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для означення духовного світу людини, яка починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти “натурі” (природі), а “культурна” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого та звичайного тваринного існування. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, яке створюється людиною на противагу природі, про його вплив на саму людину, про те, лихом чи благом є новий, штучно створюваний людиною світ. Відповідно культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.
В епоху Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668 – 1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689 – 1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин.
Майже всі просвітницькі концепції культури базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природньо пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що „культурність”, „цивілізованість” нації чи країни, на противагу „дикунству” і „варварству” первісних народів, полягають у „розумності” суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.
Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер (1759 − 1805) досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.
На сьогодні у повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність, повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинка. Широко розповсюджене ототожнення культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації а з тим її змістом, що начебто “осідає” у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні.
Інколи у повсякденному вжитку слово “культура” застосовується для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускаються книги з найменуваннями: „Культура мовлення”, „Культура почуттів”, „Про культуру продажу товарів”, „Культура житла” тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід вбачати саме у буденній свідомості.
Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському. Досить часто термін “культура” наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету. „Некультурно поводитесь” – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку тому, хто порушує загальноприйняті норми. Філософи ж намагаються трактувати слово “культура” у широкому розумінні. Згідно з цим трактуванням культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства. Спробуємо дати прийнятне визначення терміна “культура”.
Як бачимо, поняття “культура” багатозначне, може використовуватися і вживатися у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях. Ще у 60-х рр. ХХ ст. американські культурологи А.Кребер та К.Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли. Підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання позицій щодо його тлумачення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури. Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.
Певну ясність у розуміння поняття культура внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 р. Вона прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, систему цінностей, традицій і вірувань.
Отже, культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.