Логіка політики “дешевих” грошей
4. Якщо в країні має місце інфляція, то уряд вдається до політики “дорогих” грошей. Засобами цієї політики є:
а) продаж державних цінних паперів банкам та населенню;
б) збільшення норми обов’язкових резервів і відповідно — зменшення тих коштів, що їх банки можуть надавати в кредит(К13);
в) збільшення залікової ставки процента; за таких умов кредитні установи змушені скоротити надання позичок.
Пропозиція грошей скорочується. Подальші наслідки можна побачити на схемі.
Схема 68
Політика “дорогих” грошей
5. Політика “дешевих” і “дорогих” грошей здатна впливати на курс національної валюти, співвідношення експорту й імпорту. Логіка відносин може бути зображена схемою:
Схема 69
Пояснення до схеми:
Найважчим для розуміння із всіх, що зображені у схемі, є зв’язок низької (високої) ставки процента із скороченням (зростанням) попиту на національну валюту за кордоном. Висока ставка приваблює іноземних інвесторів, стимулює їх вкладати кошти в національну економіку. Але інвестування можливе лише в національній валюті тієї країни, де вкладається капітал. Отже, попит на валюту цієї країни з боку інших країн зростає, відповідно зростає і її курс.
Падіння курсу валюти(В4)робить товари країни відносно дешевими, що сприяє розширенню експорту, і навпаки, підвищення курсу сприяє скороченню експорту.
Сутність монетаристського підходу
1. Грошова пропозиція є найважливішим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятість, ціни.
2. Нагадаємо, що головна формула монетаристської теорії, із якої випливають подальші причинно-наслідкові зв’язки, — це:
M хV = P хQ, деМ — пропозиція грошей;V — швидкість обертання грошей;Р — середня ціна, за якою продається кожна фізична одиниця національного продукту;Q — обсяг (кількість) товарів і послуг. Відповідно, добутокM хV — загальні витрати покупців, а добутокP хQ — обсяг реалізованого продукту, водночасзагальна виручка продавців.
3. Монетаристи стверджують, що V — швидкість обертання грошей — величина відносно стабільна. Тому саме кількість грошей є тим фактором, який здійснює вирішальний вплив наP хQ — обсяг реалізованого продукту.
4. На відміну від кейнсіанців монетаристи вважають, що зміни грошової пропозиції впливають на весь сукупний попит(С24), а не лише на інвестиції.
5. Логіка зв’язків, за монетаристами, є такою:
Схема 70
Логіка монетаристської грошової політики
Пояснення до схеми:
Керівні кредитно-грошові установи, які здійснюють грошову політику держави, регулюють грошову пропозицію, здійснюють контрольовані зміни грошової пропозиції.
Грошова пропозиція щорічно має зростати так само, як ВВП, тобто приблизно на 3% — 5%. Ця відповідність відображена зворотними стрілками.
Грошова пропозиція визначає сукупний попит, який має зростати відповідно до зростання ВВП, і тоді не виникатиме інфляція, як вважають монетаристи.
Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у державній політиці надано антиінфляційним заходам, то монетаристська теорія регулювання є найдоцільнішою.
Отже, регулюючи економіку через зміну пропозиції грошей, уряд може досягти таких наслідків:
зменшення ставки процента по кредитах і зростання інвестицій;
зміни величини сукупного попиту і величини ВВП;
збільшення ставки процента по капіталовкладеннях і зростання привабливості національної економіки для іноземних інвесторів;
зростання або зменшення курсу національної валюти з відповідною зміною експортних можливостей країни.
Грошова політика Української держави на початку 90-х років за своїм змістом не була ні кейнсіанською, ні монетаристською. Її наслідками стали: 1) платіжна криза, 2) постійний дефіцит кредитних ресурсів, 3) неконтрольована грошова емісія.
Платіжна криза проявляється в неспроможності підприємств та організацій вчасно розраховуватись одне з одним.Дефіцит кредитних ресурсів є наслідком недосконалості банківської системи і втілюється у високих процентах закредит(К13). Неконтрольована грошова емісія означає необмежений випуск в обіг додаткових грошей.
У другій половині 90-х років – на початку ХХІ століття у грошовій політиці відбулись позитивні зміни, що виявились у розвитку банківської системи, зміцненні національної грошової одиниці – гривні.
Розвиток банківської системи країни відображають такі дані:
а) за 1995-2000 роки кредити комерційних банків економіці зросли у 3,4 рази, а депозити – у 4,3 рази;
б) збільшилась частка населення у загальній сумі депозитів: з 20% у 1995 році до 33% у 2001.
Наведені факти свідчать про більшу активність комерційних банків у залученні коштів юридичних та фізичних осіб та про більшу довіру населення до банківської системи країни.
Діяльність Національного банку України у 2000 2002 роках має чітке спрямування на підтримку стійкого економічного зростання. Зрозуміло, що таке зростання неможливе без доступних та достатньо дешевих кредитів для всіх суб’єктів економіки, що здатні розширити вже існуюче виробництво, розпочати нове. З метою стимулювання виробництва та економічного зростання НБУ скоротив норматив обов’язкового резервування (у 2002 році становить 13,5 – 15% проти 17% у 1999 році) та ставку відсотка, під яку центральний банк надає кредити комерційним (21% у 2002 році проти 29% у 2000).
Більшість фахівців, що аналізують стан грошової системи України наприкінці 90-х років ХХ – на початку ХХІ століття, доходять спільної думки: вдалі операції НБУ не можуть довгий час запобігати інфляції та забезпечувати стійкість національної валюти без підтримки з боку структурних змін економіки та узгодженої фінансової політики. Адже стан реального сектору економіки (де виробляються речі та послуги), стан фінансової системи країни (у якій формується бюджет країни) та стан грошової системи є тісно пов’язаними між собою.
Підсумки теми
Основним змістом грошової політики держави є регулювання грошової маси і вплив через цей інструмент на величину сукупного попиту, на ВВП, рівень цін та курс валюти.
Ринок грошей характеризується двома важливими чинниками: попитом на гроші та пропозицією грошей. У свою чергу, попит на гроші формується під впливом: рівня економічної активності, потреб у інвестиціях, балансу державного бюджету. Пропозиція грошей визначається: емісійною політикою держави, активністю комерційних банків, купівлею-продажем цінних паперів центральним банком, рухом валюти з країни в країну.
Інструментом кредитної та грошової політики є банківська система — сукупність фінансово-кредитних установ із специфічною підпорядкованістю та поділом функцій між ними. Провідне місце у банківській системі належить центральному (національному) банку країни. У його функції входить: емісія грошей, обслуговування державного боргу і розрахунків уряду, керівництво комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами.
Досвід країн ринкової економіки засвідчує: змінюючи кількість грошей в обігу, можна спричиняти або подорожчання кредитів (політика “дорогих грошей” при скороченні їх кількості), або здешевлення кредитів (політика “дешевих грошей” при збільшенні їх кількості).
Кейнсіанська теорія якраз і обґрунтовує політику регулювання через процентну ставку, що впливає на інвестиції і, збільшуючи (зменшуючи) їхній обсяг, сприяє або подоланню спаду виробництва, або стримуванню виробництва й інфляції.
Досвід країн також підтверджує факт існування зв’язку між кількістю грошей в обігу та рівнем цін.
Монетаризм обґрунтовує необхідність регулювання державою кількості грошей і через них — можливість впливати на сукупний попит і обсяги національного продукту, з врахуванням того, що надмірна пропозиція грошей породжує інфляцію. Прихильники цього напряму визначають граничний щорічний обсяг збільшення кількості грошей на рівні зростання ВВП.