Баланс активів і пасивів комерційного банку
Пояснення до схеми:
Схема демонструє, що головною діяльністю банку є збирання коштів (права частина схеми) і їх використання (ліва частина). Активи — кошти, що ними володіє банк. Пасиви — джерела формування активів. Активи і пасиви мають балансуватися, тобто кількісно відповідати одне одному.
Джерела коштів банку (пасиви) можна поділити на три частини: кошти засновників банку (статутний фонд), кошти вкладників (пункти 2, 3, 4 пасивів), прибуток, одержаний внаслідок діяльності банку.
Банк використовує кошти так: надає їх у кредит(К13) (пункти 4, 5 активів), тримає частину їх у вигляді обов’язкових резервів у центральному банку (пункт 2 активів), передає їх (за кореспондентською угодою) для здійснення платежів і розрахунків іншим банкам, у нашому випадку — центральному банку (пункт 3 активів), вкладає у спільну з іншими підприємствами чи організаціями господарську діяльність (пункт 6 активів) і використовує для поточних розрахунків (пункт 1 активів).
Поряд із банками у фінансово-кредитній сфері функціонують фінансово-кредитні посередники. До них належать: інвестиційні фонди, трастові (довірчі) товариства, страхові компанії та пенсійні фонди.
Інвестиційні фонди виконують такі функції: акумулюють кошти приватних осіб або компаній, випускаючи власні цінні папери (акції(А5));отримані кошти вкладають в акції, облігації інших підприємств, стаю чи їхнім інвестором; виконують посередницьку діяльність у країнах постсоціалістичного розвитку під час приватизації майна державних підприємств: отримують приватизаційні сертифікати громадян в обмін на власні акції, використовують сертифікати, вкладаючи їх у акції роздержавлених підприємств.
Трастові (довірчі) товариства виконують такі функції: управляють (за дорученням) майном підприємств або приватних осіб; вкладають (за дорученням) кошти клієнтів у цінні папери, продаючи одні та купуючи інші з метою одержання доходу; сплачують власникові майна або грошей частину одержаного доходу.
Страхові компанії та пенсійні фонди акумулюють кошти тих, хто купує страхові поліси або сплачує страхові внески; зібрані від клієнтів кошти вкладають вакції (А5) та облігації(О1); видають кредити під заставу нерухомості.
Всі фінансово-кредитні посередники мають дохід у вигляді різниці між одержаними і сплаченими коштами.
Служби зайнятості — установи, діяльність яких спрямована на забезпечення ефективної зайнятості, на скорочення кількості осіб, які втратили роботу або не можуть її знайти, вперше опинившись на ринку праці.
У країнах, де створена й ефективно функціонує мережа служб зайнятості, частка незайнятих (безробітних) є незначною. Наприклад, у Швеції частка людей, що не мали роботи у 80-ті роки, становила всього 1% від загальної кількості працездатних. Служби зайнятості окремих країн є членами Міжнародної асоціації служб зайнятості, що дає їм можливість діяти за межами власної країни.
До функцій служб зайнятості належить: вивчення та прогнозування ситуації з працевлаштуванням населення, перекваліфікація працівників, організація громадських робіт, виплата допомоги в період непрацездатності, відшкодування витрат, пов’язаних зі зміною місця роботи.
Отже, діяльність установ, що обслуговують різні ринки, є досить складною. Для налагодження їхньої роботи необхідні практичний досвід, кваліфіковані кадри, законодавство. В Україні продовжується процес створення ринкової інфраструктури(Р6), і він далекий від завершення. Серед проявів недосконалості ринкової інфраструктури наприкінці 90-х років фахівці зазначають таке:
1) велика кількість малоорганізованих товарних бірж, що виконують здебільшого функції оптових компаній, часто торгуючи готовою продукцією, а не сировиною, як це прийнято в усьому світі;
2) нерозвиненість ринку цінних паперів, що спричинено малою кількістю відкритих акціонерних підприємств(А4),високою ризикованістю і низькою прибутковістю капіталовкладень у вітчизняну економіку;
3) неврегульованість діяльності страхових компаній, інвестиційних фондів та довірчих товариств, їх недостатній розвиток і, відповідно, невиконання ними посередницьких функцій.
Загалом існує невисокий рівень довіри населення України до вітчизняних банків, інвестиційних фондів та трастів, спричинений негативним досвідом спілкування із згаданими установами протягом 90-х років. Однак це не означає, що українська економіка може розвиватись по-особливому — без банків, бірж, фінансово-кредитних посередників. Попереду складний шлях вдосконалення ринкової інфраструктури.
Кількісні показники по Україні відображені у табл. 7.
Таблиця 7
Діяльність ринкових установ в Україні регламентується такими законами: “Про приватизаційні папери”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про господарські товариства”, “Про товарну біржу”, “Про Національний банк України”; декретами “Про страхування”, “Про довірчі товариства” та ін.
Підсумки теми
Функціонування кожного елемента сучасного ринку забезпечується діяльністю певних ринкових установ: бірж, банків, фінансово-кредитних посередників, служб зайнятості.
Товарна біржа через систему форвардних і ф’ючерсних контрактів упорядковує і стабілізує відносини продавців і покупців.
Фондова біржа через купівлю-продаж цінних паперів (акцій та облігацій) забезпечує отримання підприємцями додаткових капіталів, а також їхній рух у ті сфери діяльності, які забезпечують вищий дохід, а отже, й ефективність виробництва.
Банки через кредит забезпечують рух капіталів, раціональне використання тимчасово вільних коштів, сприяння у прискоренні розрахунків.
Фінансово-кредитні посередники (інвестиційні фонди, трастові (довірчі) товариства, страхові компанії та пенсійні фонди) акумулюють кошти клієнтів і використовують їх, купуючи акції, надаючи кредити.
Служби зайнятості — це установи, діяльність яких спрямована на зменшення кількості безробітних, запобігання безробіттю. Вони аналізують ринок праці, організовують перекваліфікацію працівників та громадські роботи, виплачують соціальні допомоги.