Види кредиту
Пояснення до схеми:
Комерційний кредит надають підприємці один одному у вигляді відстрочки платежу за товари та послуги. При цьому укладається вексель-документ, в якому позначено ціну за поставлені товари чи послуги плюс процент за відстрочку платежу.
Банківський кредит надається банками підприємствам або особам у вигляді грошових позик.
Споживчий кредит може бути різновидом або першого, або другого його виду. З одного боку, він може надаватися споживачеві у вигляді товарів довготермінового вжитку (меблі, телевізори) під процент за відстрочку платежу, а з іншого боку — у вигляді банківських позик на споживчі цілі (будівництво житла).
Іпотечний кредит — це довгострокові позики під заставу нерухомості (землі, будинку).
Державний кредит — будь-який кредит, де кредитором, або позичальником, виступає держава.
Міжнародний кредит — будь-який кредит, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти економічних відносин з різних країн.
Як і на будь-який інший товар, є попит і на гроші. Цьому попиту відповідає пропозиція грошей. З чого ж складається попит на гроші? Пригадаємо функції грошей, зокрема грошей як засобу обігу і грошей як засобу нагромадження.
Як підприємцям, так і окремим споживачам гроші необхідні насамперед для оплати різних речей і послуг. Попит на гроші для таких цілей називається попитом на гроші для угод. У нашому випадку угодою буде і купівля нової пари взуття, й оплата праці робітника на підприємстві, і придбання верстатів.
Попит на гроші для угод залежить від кількості речей і послуг, що виробляються в суспільстві. Чим їх більше, тим більше необхідно і грошей для їхньої оплати.
Друга частина попиту на гроші випливає з їх функції як засобу нагромадження. Люди й організації можуть зберігати свої гроші не лише у формі банківських депозитів, а й у вигляді акцій (А5), облігацій (О1),чекових внесків. Усе це різні форми фінансових активів. Попит на них називаєтьсяпопитом з боку фінансових активів. Чим вища процентна ставка, тим вигідніше давати гроші під процент, а не тримати їх у вигляді фінансових активів. І навпаки, за низької процентної ставки люди хочуть мати більше грошей у вигляді фінансових активів.
Отже, загальний попит на гроші складається з попиту на гроші для угод і попиту на гроші з боку фінансових активів.
Грошова пропозиція також має свою структуру. Елементами грошової маси, як ви пам’ятаєте, є готівкові та безготівкові гроші.
Як і на інших ринках, взаємодія попиту та пропозиції грошей веде до встановлення їхньої ціни (норми процента) (див. графік 14).
Графік 14
Попит, пропозиція грошей, норма процента
Пояснення до графіка:
Грошова пропозиція на графіку зображена прямою вертикальною лінією, тому що для нормально функціонуючої ринкової економіки маса грошей в обігу є величиною відносно стабільною, її не можна довільно збільшити або зменшити. Коли ж ідеться про окремого власника грошей, то його особиста пропозиція може збільшитись або зменшитись залежно від тієї вигоди (позичкового процента), яку йому забезпечує надання грошей у тимчасове користування іншій особі чи організації.
Попит на гроші є тим більшим, чим менша норма процента. Тому лінія попиту опускається зліва направо. Таке її розміщення пояснюється ще й тим, що підприємцю доцільно збільшувати попит на гроші лише тоді, коли гранична продуктивність капіталу (той продукт, який виникає в результаті збільшення капіталу на одиницю) перевищує витрати на його придбання. Для цього витрати на придбання (позичковий процент) мають зменшуватися.
Перетин ліній попиту та пропозиції дає рівноважну норму процента ZЕ , тобто таку, яка узгоджує інтерес власника грошей до їх вигідного розміщення та інтерес того, хто бере їх у користування з метою збільшення власного доходу або власної вигоди.
Ринок грошей охоплює і ринок валют (В5). Але у цій темі ми не зупинятимемося на проблемі ринку валют, оскільки вона детально розглядатиметься у V розділі.
Зауважимо, що загальні закономірності функціонування грошового ринку, на жаль, практично не реалізуються в Україні, де гострими проблемами залишаються розбалансування грошової маси, інфляція(І8), невиконання грошима їхніх природних функцій.
Ринок цінних паперів тісно пов’язаний з ринками грошей і капіталів. Продаж цінних паперів, як і використання кредиту, є джерелом додаткових коштів. На ринку цінних паперів зустрічаютьсяемітенти (ті, хто перший раз випустив їх у обіг), або їх власники, з одного боку, та покупці — з іншого. Продавцями і покупцями цінних паперів можуть бути підприємства виробничої сфери,банки(Б3)та інші фінансово-кредитні установи, держава, окремі особи.
Цінними паперами є акції (А5) таоблігації (О1). Випуск акцій дає можливістьакціонерному підприємству (А4)одержувати гроші, які фактично назавжди стають власністю акціонерного товариства, а власник акції набуває статусу співвласника капіталу й отримує частину доходів від його функціонування. Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення своїх грошей. Єдина можливість їх повернути — продати акцію на ринку.
Продаж облігації робить того, хто її випустив (емітента), боржником того, хто її придбав. Купівля облігації є своєрідною формою кредитування. Емітент зобов’язується не лише викупити облігацію через 5, 10 або більше років, а й періодично сплачувати процент.
Існують первинний та вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок пов’язаний з емісією (випуском) та продажем цінних паперів за нормальною ціною, вторинний — з перепродажем цінних паперів за курсовою ціною. Курсова ціна формується під впливом попиту і пропозиції.
Попит на цінні папери залежить від обсягу тимчасово вільних коштів, від величини доходу (дивіденду), що його дають цінні папери їх власникам, та від величини доходу при іншому використанні грошей, скажімо, тоді, коли вони надаються у користування як позичка або використовуються з метою подальшого одержання орендної плати.
Пропозиція цінних паперів визначається потребою емітентів (ними можуть бути акціонерні підприємства (А4)чи держава) в інвестиціях.
Ціна, за якою цінний папір реалізується на вторинному ринку, називається його курсом. Існують курс акції, курс облігації. Для відображення залежності між курсом акції та іншими чинниками застосовують таку формулу:
У цій формулі відбито те, що акція(А5)продаватиметься за тим вищою ціною, чим більший дивіденд (дохід) вона забезпечує власникові і чим меншим є дохід з альтернативного джерела, а саме: позичковий процент. Номінальна ціна акції на її курс не впливає, аджеемітент(Е13) акції не зобов’язаний викупити її у покупця. На відміну від курсу акції, курс облігації залежить від номінальної ціни облігації. Крім того, він визначається терміном, у який емітент зобов’язаний викупити облігацію: чим термін ближчий, тим курс вищий.
Ринок інформації. У кінці XX ст. людство вступило в новий етап науково-технічної революції —інформаційну еру. З цього часу успішність економічного розвитку країни визначається її доступом до інформаційних ресурсів. У сучасному виробництві інформація відіграє роль найважливішого вирішального ресурсу. Тому вона стала найкоштовнішим елементом витрат виробництва. В загальному розумінні інформаційний ресурс — це сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового конкурентноздатного виробу.
Створення, зберігання та використання інформаційного ресурсу вимагає витрат і забезпечує корисний ефект споживачеві. Тому даний ресурс стає об’єктом специфічного ринку — ринку інформації. На відміну від інших ринків на ньому обертаються товари особливого роду — так званізнаки, в яких закодована інформація. Серед них:
• знаки традиційної (паперової) інформації — патенти, ліцензії, ноу-хау, проектна документація, рецепти;
• знаки сучасної (машинної) інформатики — алгоритми, програми, відеофільми, комп’ютерні ігри, магнітні звукофіксатори;
• дослідні зразки, які мають лише інформаційне значення, але згодом можуть використовуватись у виробництві.
Провідну роль на ринку інформації відіграє науково-технічна інформація, яка є вирішальним фактором суспільного прогресу. На жаль, в Україні ускладнено формування ринку науково-технічної інформації. Винаходи та розробки, які створюються талановитими українськими вченими та фахівцями-раціоналізаторами, не мають попиту з боку вітчизняного товаровиробника. Частково це зумовлено загальним спадом виробництва протягом 90-х років. Зростання попиту на інформаційні ресурси в Україні можливе за умов пожвавлення виробництва, збільшення приватного фінансування науково-технічних робіт, прийняття законів, які захищають авторські права, регламентують взаємовідносини продавців та покупців на ринку інформації.
Підсумки теми
Національний ринок завжди структурований; його елементами є такі ринки: товарів, природних ресурсів, праці, капіталів, грошей, цінних паперів, інформації.
Товарний ринок складається зі споживчого ринку, на якому здійснюється купівля-продаж товарів споживання, та з ринку засобів виробництва. Товари рухаються від виробників до споживачів через систему оптової та роздрібної торгівлі.
На ринках природних ресурсів (землі), праці, капіталів (грошей) зустрічаються власники виробничих ресурсів та їхні покупці. Попит на таких ринках є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються з використанням цих ресурсів. Крім того, попит залежить від граничної продуктивності кожного фактора (праці, землі, капіталу). Крива попиту на цих ринках є спадною. Крива пропозиції може бути зростаючою, коли власник ресурсу реагує на підвищення його ціни (у випадку з ресурсом праці), та вертикальною, коли пропозиція даного ресурсу — величина задана (у випадку з землею та грошима). Перетин кривих попиту та пропозиції утворює ціну відповідного ресурсу. Вона виступає у формі ренти, заробітної плати, процента, валютного курсу.
Ринок цінних паперів охоплює відносини між продавцями і покупцями акцій та облігацій. Своєрідною ціною ринку є курсова ціна продажу (купівлі) цінного паперу.
На ринку інформації обертаються інформаційні ресурси, які виступають у вигляді знакової продукції і дослідних зразків, їх адекватна ринкова оцінка потребує формування високого попиту на них з одночасною підтримкою їх пропозиції.