Які заходи державного втручання і чому допускають неокласики?

Для відповіді на це питання скористаємося схемою.

Схема 51

Неокласичні уявлення про причини та засоби державного регулювання економіки

Пояснення до схеми:

Сфера державного втручання визначається необхідністю задовольняти потреби у суспільних благах, обмежувати зовнішні та внутрішні економічні ефекти, знищувати бар’єри для вільного переміщення капіталів(К1) із галузі в галузь.

До суспільних благ належать: громадський порядок, чисте навколишнє середовище, освіта та культура нації, національна безпека тощо. Суспільні блага характеризуються такими ознаками: 1) споживаючи їх, люди не конкурують між собою, зокрема, національна культура доступна всім; 2) якщо суспільне благо споживає одна частина людей, то немає можливості виключити іншу з його споживання (громадський порядок споживають або всі, або ніхто), тому в окремих громадян немає заінтересованості купувати суспільне благо та відшкодовувати витрати на його виробництво; 3) якщо змусити окремих споживачів повністю відшкодовувати витрати на суспільне благо, наприклад початкову або середню освіту, то існує ймовірність їхньої відмови від споживання, в результаті чого втратить суспільство в цілому. Адже це знизить його загальний освітній рівень.

Перелічені ознаки засвідчують обмеженість ринку як регулятора виробництва суспільних благ. Цю функцію бере на себе держава. Держава може або забезпечувати їх виробництво у державному секторі, або замовляти ці блага у недержавному секторі (система державних замовлень).

До зовнішніх ефектів (їх ще іноді називають екстерналіями) належать ті впливи (фактори), які не завжди відображаються у ціні, вони можуть бути як негативними, так і позитивними. Прикладнегативної екстерналії: виробник гумових речей забруднює викидами повітря, але оскільки повітря не є власністю певних осіб, то завдані суспільству збитки і необхідні витрати на їх відшкодування не відображені у ціні гумових чобіт. Прикладпозитивної екстерналії: в пошуках засобів максимізації власного прибутку підприємець вкладає кошти у реалізацію принципово нової технології, завдяки якій галузь може піднятися на новий щабель технічного прогресу. Але підприємець на початковому етапі технічних нововведень не лише не має додаткового доходу, але й може зазнавати збитків.

Держава здатна виправити неспроможність (обмеженість) ринку через додаткове оподаткування у випадку з негативним ефектом або через пільгове оподаткування і кредитування у випадку з позитивним ефектом.

До внутрішніх ефектів (їх ще називають інтерналіями) належать впливи, породжені відсутністю повної інформації або невідрегульованістю певних взаємовідносин ринкових суб’єктів. До таких належать: збитки від недосконалості укладених угод, приховування певної інформації. Вплив держави в цьому випадку полягає в створенні законодавства, що змушує надавати інформацію, укладати угоди за певною процедурою та формою, а також у розробці стандартів якості та контролі за їх дотриманням.

Руйнування бар’єрів для вільного переміщеннякапіталів(К1) є тим способом, який відтворює конкуренцію — головний механізм ринку. Бар’єром стає не лишемонополія(М23), що виникає на ґрунті об’єднання або угод колишніх конкурентів, а й ті переваги, які мають фірми, що вже довгий час функціонують у галузі, перед новостворюваними. Тому держава мусить знижувати ризик діяльності нових фірм. Це може досягатися через пільгове оподаткування, кредити, субсидії.

Отже, заходи, до яких, за уявленнями неокласиків, повинна вдаватись держава, спрямовані на обмеження тих впливів, які заважають ринкові автоматично забезпечувати рівновагу в економіці. Цим, як бачимо, вони принципово відрізняються від кейнсіанців, що зосереджують увагу на засобах, через які держава безпосередньо здатна впливати на цю рівновагу.

Отже, погляди на регулювання економіки є досить різноманітними, а часом і протилежними. Вони виникли і вдосконалювались у процесі економічної діяльності, у боротьбі різних наукових напрямів. Нині в Україні відбувається зміна уявлень про необхідність, завдання та межі державного регулювання економіки. Уряд, різні політичні партії та рухи, професійні спілки пропонують своє розуміння цих питань. Для того, щоб розібратись у розмаїтті програм, мати змогу їх оцінити, необхідно знати, що наша країна не першою розв’язує проблему, як забезпечити стійкі темпи економічного зростання, запобігти економічним спадам, забезпечити збалансований розвиток. Саме тому доцільним і необхідним є ознайомлення з надбанням світової економічної думки та практики.

Розгляд проблеми забезпечення макроекономічної рівноваги з точки зору розв’язання конкретних проблем — інфляції, безробіття, бюджетного дефіциту тощо — буде продовжений у наступних темах цього розділу.

Підсумки теми

• Умови макроекономічної рівноваги (відповідності сукупних витрат сукупним доходам) є однією з найскладніших проблем економічної теорії та практики. Існують два принципово різні погляди на її забезпечення: погляд прихильників класичної та кейнсіанської теорій (шкіл).

• Прихильники класичної теорії вважають, що рівновага відновлюється автоматично: завдяки таким ринковим інструментам, як норма процента і ціна. Коливання норми позичкового процента балансує обсяги заощаджень домогосподарств та інвестицій підприємців. Зниження ціни дає змогу реалізувати той надлишок товарів і послуг, який може виникнути в результаті скорочення обсягу споживчих витрат.

• Прихильники кейнсіанської теорії вважають цілком природним порушення відповідності сукупних доходів і витрат. Вони ставлять під сумнів здатність норми позичкового процента і цін автоматично забезпечувати рівновагу і пропонують систему заходів державного впливу на елементи сукупних витрат. Серед цих заходів: оподаткування домогосподарств і підприємців, дотації споживачам, бюджетне регулювання, регулювання норми процента.

• Сучасні представники класичної теорії (неокласики), покладаючись у питанні встановлення рівноваги на ринкові механізми, визнають необхідність обмеженого державного регулювання. Сенс такого регулювання, за їхніми уявленнями, в подоланні впливів, які гальмують дію ринкових механізмів. Заходами такого регулювання вони визнають адміністративні фактори (процедури, санкції, контроль тощо) та стимулювання економічними методами (пільги для заохочення, державне фінансування тощо).