Федеральний бюджет Канади (1990/1991 фінансовий рік)
Таблиця 21
Бюджет провінцій і територій Канади (1990/1991 фінансовий рік)
Таблиця 22
Місцеві бюджети Канади (1989 р.)
Пояснення до таблиць:
Зіставлення бюджетів трьох рівнів (федерального, провінцій і територій та місцевого) допомагає побачити особливості їх формування та використання.
Аналіз структури надходжень дає підстави для таких висновків:
а) бюджет кожного рівня має податкові та неподаткові надходження, але на вищому рівні податкові надходження переважають абсолютно (91,7%), на середньому — становлять більше половини (58,6%), на нижчому — менше третини (27,8%);
б) бюджети пов’язані між собою: середній (провінцій і територій) та нижчий (мішаний) рівні отримують надходження від двох інших рівнів;
в) у структурі надходжень середнього та вищого (федерального) рівнів непрямі податки становлять приблизно однакову частку, але частка прямих податків вища у федеральному бюджеті;
г) податок на майно (власність) зосереджується на нижчому рівні.
Аналіз структури витрат наштовхує на такі висновки:
а) на кожному з рівнів здійснюються витрати, пов’язані з утриманням органів державної влади і захистом особистості та власності; їхня частка на різних рівнях відрізняється не дуже істотно;
б) помітною є спеціалізація вищого рівня на соціальних послугах (30,7%), до яких належать: підтримка людей похилого віку та безробітних, допомога сім’ям, компенсації працюючим тощо; середнього рівня — намедицині (27,3%) таосвіті (19,4%); нижчого — наосвіті (39,8%),транспорті та комунікаціях (10,6%),охороні навколишнього середовища (8,7%).
Можна із користю для себе самостійно продовжити зіставлення таблиць і зробити додаткові висновки.
Державний бюджет країни може бути дефіцитним, тобто сформованим так, що видатки перевищують надходження (доходи). Зокрема, у 1992 році перевищення видатків над надходженнями (розмір дефіциту) сягало 12% від загальної суми ВВП. У 1997 році дефіцит бюджету дорівнював 7,1% від ВВП. У 2000 та 2001 році український бюджет, за даними офіційної статистики, є профіцитним. Профіцитний – це бюджет, у якому видатки є меншими від надходжень. У 2001 році профіцит бюджету оцінювався у 0,3% від ВВП.
Дефіцит бюджету означає, що держава живе не за своїми доходами, витрачає більше коштів, ніж одержує. На власному досвіді значна кількість громадян України вже пересвідчилася, наскільки це погано. Адже нестача надходжень у державний бюджет призводить до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджетних установ, а також до додаткового випуску (емісії) грошей, які не забезпечені речами та послугами.
Здавалося, до дефіциту державного бюджету має бути однозначно негативне ставлення. Але, з іншого боку, найбагатші країни світу також мають дефіцит державного бюджету. Так, дефіцит бюджету Франції у 1986 р. становив 147,3 млрд. франків, а в 1990 р. — 97,7 млрд. франків.
Починаючи з 30-х років в економічній науці існує погляд, що державний бюджет не обов’язково має бути збалансований по доходах і видатках щорічно. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним тоді, коли при спаді виробництва держава, сплачуючи більше грошей, ніж одержує, викликає зростання купівельної спроможності громадян. Споживачі починають більше купувати, підприємці — більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Водночас у період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, бо інакше вона стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, у якому збалансовано доходи і видатки, потрібен не щороку, а для певного періоду. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету.
Наведені міркування не у повній мірі стосуються економіки сучасної України, адже вона поки що не отримала статусу ринкової. Причиною збільшення державних видатків у нас було запобігання масовому банкрутству державних підприємств, неефективні управлінські витрати, протидія масовому зубожінню населення. Дефіцит бюджету в Україні у 90-х роках ставав істотною перепоною для стримування інфляції, введення власної національної валюти і стабілізації грошово-кредитної системи.
Державний борг. Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу. Наявність дефіциту бюджету означає, що держава змушена або здійснювати емісію грошей, або брати в борг.
У кого ж держава може брати в борг? У першу чергу, в своїх громадян. Держава випускає і продає громадянам цінні папери. Такими цінними паперами можуть бути ощадні бони, скарбницькі бони тавекселі(В6)тощо.
Ощадні бони — короткотермінові боргові зобов’язання, що їх випускають державна скарбниця та муніципальні органи. Вони можуть застосовуватись як купівельний і платіжний засіб, тому виконують роль грошових сурогатів. Купуються і продаються на біржі. Ощадні бони — середньо- та довгострокові зобов’язання держави (від 5 до 25 років). Дохід власникам виплачується по купонах.
Казначейські (скарбницькі) векселі — короткострокові зобов’язання держави, що випускаються центральним банком і продаються за ціною, меншою ніж номінал. Викуповують їх за номіналом.
Громадяни купують державні цінні папери, маючи на меті одержання фіксованих і неризикованих (гарантованих) доходів — процентів по паперах державного боргу. Крім того, держава може позичати кошти за кордоном. Цей борг буде частиною одночасно і державного, й іноземного боргу. Водночас слід розрізняти державний та іноземний борг.
Схема 62
Пояснення до схеми:
Іноземний борг — це борг приватних підприємств і держави іноземним кредиторам, який береться з метою покриття дефіциту платіжного балансу (балансу міжнародних розрахунків) по товарах і грошових зобов’язаннях.
Державний борг — це борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету.
Державний борг і дефіцит державного бюджету пов’язані не лише якісно (борг виникає тому, що є дефіцит), а й кількісно: чим довше (за роками) зберігатиметься дефіцит бюджету, тим більшим стає борг держави.
Наявність державного боргу призводить до певних соціальних наслідків.
А. Тягар державного боргу несуть на собі всі громадяни — платники податків, а вигоди дістають лише деякі.
Папери державного боргу розміщуються здебільшого серед високоприбуткових підприємств і заможних громадян. Отже, лише вони матимуть доходи від володіння ними. Відшкодовують же сам борг і проценти по ньому, що сплачуються з державного бюджету, всі громадяни — платники податків.
Б. Державний борг, що виник з вини одного покоління, може лягати тягарем на плечі наступних поколінь.
Проценти по державному боргу збільшують загальну суму самого боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті в борг кошти держава використовує не на ефективні інвестиції, а, наприклад, на поточне споживання. Подібне використання коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання, зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття боргу доведеться або збільшувати податки, або зменшувати соціальні витрати.
Підсумки теми
Податково-бюджетна (фінансова) політика полягає у маніпулюванні податками та державними витратами. Вона може використовуватись як стимулююча в період спаду та як стримуюча в період піднесення.
Податкова система країни — це певний порядок стягування податків, у межах якого визначаються: суб’єкти, об’єкти оподаткування, податкові ставки та механізми стягування податків.
Податки бувають прямими (особистий прибутковий, податок на прибуток корпорацій, на майно та платежі по соціальному страхуванню) та непрямими (акцизи, податок на додану вартість, мито).
Велику стимулюючу роль відіграють податкові пільги (неоподатковуваний мінімум зарплати, капітальні знижки, податковий кредит, соціальні знижки, прискорена амортизація).
Податки становлять основну частину державного бюджету. Крім них, державний бюджет формується за рахунок неподаткових надходжень. Видатками держбюджету є: витрати на державне управління, соціальний захист населення, соціальну сферу, державні капіталовкладення (інвестиції) тощо.
Бюджетна система країни складається з різних (вищий, середній, нижчий) рівнів. Бюджет кожного рівня спеціалізується на своїх надходженнях і видатках.
В умовах дефіциту держбюджету виникає державний борг, відшкодування якого здійснюється за рахунок продажу державних цінних паперів (ощадних бонів, скарбницьких бонів і векселів).