Кредитні операції й політика рефінансування

НБУ - банк банків, кредитор в останній інстанції, тобто тільки він може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки й інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, то вони звертаються й центральний банк країни.

Економічне значення кредитів НБУ:

1) макроекономічний рівень:

• здійснення кредитної емісії грошей в обігу;

• розширення обсягу сукупної грошової маси в обігу.

2. мікроекономічний рівень:

• підтримка ліквідності комерційних банків на належному рівні;

• розширення обсягу кредитної допомоги клієнтам комерційних банків.

Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, НБУ може кредитувати комерційні банки різними способами:

1. Кредити, що надаються комерційними банками за допомогою проведення НБУ кількісного або процентного тендера.

Кількісний тендер – тендер, на якому НБУ заздалегідь встановлює ціну, по якій банки можуть одержати кредит шляхом рефінансування.

Процентний тендер – тендер, на якому банки у своїх заявках НБУ крім суми очікуваного кредиту пропонують ціну, по якій вони погоджуються одержувати кредит від НБУ шляхом рефінансування.

2. Кредити «овернайт», які надаються комерційними банками для підтримки їх ліквідності під забезпечення державних цінних паперів. Кредити «овернайт» надаються на один робочий день. Кошти перераховуються в день одержання НБУ заявки від банку, а повертаються до 13 годин наступного робочого дня одночасно із процентною ставкою.

3. Стабілізаційні кредити. НБУ розглядає можливість надання стабілізаційного кредиту банку, переведеному в режим фінансового оздоровлення або банку, що взяв на себе заборгованість банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення, при наявності клопотання й висновків відповідного територіального керування НБУ.

Стабілізаційний кредит може представитися банку тільки за умови забезпечення його ліквідними активами банку-позичальника або гарантією іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи.

4. Довгострокові кредити, надавані комерційним банкам, що приймають для кредитування інноваційно-інвестиційних проектів. До характеристик такого кредиту можна віднести:

• мета: кредитування інноваційно-інвестиційних проектів;

• джерела: ресурси, надані НБУ;

• строк: до 3 років;

• ставка: дисконтна ставка НБУ;

• порядок надання: одноразово, у формі кредитної лінії;

• забезпечення: основні фонди банку, майнові права, державні цінні папери; гарантії, поручительства;

• документальний супровід: кредитний договір, договір застави (гарантії, поручительства).

4. Дисконтна ставка національного банку України.

Облікова процентна ставка має особливий статус у банківській системі й визначається Національним банком України, як ціна, за якою гроші емітуються при їх первинному створенні центральним банком держави, а також, як ціна, на яку він видає кредити комерційним банкам, враховує цінні папери при здійсненні операцій на грошово-кредитному ринку.

Рівень дисконтної ставки безпосередньо визначає попит на емісійні гроші.

Висока дисконтна ставка стримує попит на емісійні кредити з боку комерційних банків й у цілому в економіці, і навпаки, її зниження збільшує попит на гроші в економіці й підвищує темпи росту грошової маси.

У зв’язку з цим зміна центральним банком дисконтної ставки є сигналом для комерційних банків і для економіки в цілому про зміну спрямованості його процентної ставки для визначення процентних ставок комерційним банкам.

При визначенні оптимального рівня дисконтної ставки НБУ вивчаються особливості поточної економічної ситуації й перспективи її розвитку, а також можливості позитивного впливу змін дисконтної ставки на стан економіки.

Серед методологічних принципів визначення дисконтної ставки найважливішими є:

1. Забезпечення облікової процентної ставки, що встановлюється, як правило, у рамках коридору ринкових процентних ставок комерційних банків по кредитах і депозитам.

2. В умовах стабільної економічної ситуації й такої ж ситуації на грошово-кредитному ринку дисконтна ставка повинна перебувати на границях, близьких до рівня ставок по міжбанківських кредитах.

3. При визначенні рівня дисконтної ставки досліджується багато інших аспектів: стан обмінного курсу національної валюти, рівень ліквідності комерційних банків, динаміка депозитної діяльності, потреба в кредитах.

4. Особливе значення при визначенні дисконтної ставки має реалізація (через установлення її рівня) політики впливу НБУ на розвиток грошово-кредитної політики.

У цій якості дисконтна ставка використається звичайно в комплексі з іншими регуляторами грошово-кредитного ринку: особливо тісно взаємозв'язок існує між дисконтною ставкою НБУ й ставкою прибутковості по державних паперах.

5. Формування обов'язкових мінімальних резервів

Політика мінімальних обов'язкових резервів (як інструмент грошово-кредитної політики) використовується Національним банком України для планування й регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідності діяльності комерційних банків щодо їхніх зобов'язань до притягнутих засобів юридичних і фізичних осіб.

Кошти обов'язкових резервів акумулюються на кореспондентських рахунках комерційних банків.

Формування обов’язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов’язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов’язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов’язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом’якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов’язує комерційні банки сформувати додаткові обов’язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов’язкових резервних вимог до 16,5%.

Постановами Правління НБУ від 10.04.2002р. й 3.07.2002 р., нормативи формування банківських резервів склали:

1.Короткострокові кошти:

• юридичних осіб у національній валюті - 6%;

• фізичних осіб у національній валюті - 2%;

• юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті - 10%;

2. Довгострокові засоби:

• юридичних осіб у національній валюті - 0%;

• фізичних осіб у національній валюті - 0%;

• юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті - 8%;

1. Кошти до запитання в національній й іноземній валюті - 12%.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період.

Обсяг обов’язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов’язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.

В Україні із зростанням попиту на гроші НБУ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу підтримувати їм реальний сектор економіки.