Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
констпекты лекций / консп банки по требованиям библ ДонНАБА.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.27 Mб
Скачать

Організація міжбанківських розрахунків

Міжбанківські розрахунки виступають складним елементом платіжного механізму держави. Безготівкові розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності, як правило, не можуть бути завершені в межах одного банку. У ланцюжку платежів суб'єктів, рахунку яких відкриті в різних банках, неминуче виникають міжбанківські розрахунки.

Міжбанківські розрахунки - це система безготівкових розрахунків між банківськими установами, що заснована на прямих переказах коштів і регулярних заліків їх взаємних фінансових вимог і зобов'язань (в окремих випадках розрахунки між банками можуть проводитись за допомогою готівки).

Міжбанківські розрахунки призначені для :

  • розміщення коштів у формі депозитів і кредитів;

  • переобліку векселів;

  • одержання кредитів центрального банку в порядку рефінансування;

  • купівлі-продажу цінних паперів, включаючи державні.

Міжбанківських розрахунків можуть бути організовані за допомогою:

  • рахунків міжфілійних обігів (МФО);

  • організації кореспондентських відношень між комерційними банками;

  • кореспондентських рахунків в установах НБУ;

  • клірингових установ;

  • системи електронних платежів (СЭП).

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказ коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну й надійну систему зв'язку для передання інформації.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, у якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для суб'єктів господарювання, а відкриття й ведення їх є обов'язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків - важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Такі відносини оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, рядків договору, відповідальність і санкції за його порушення.

В українській практиці використовуються коррахунки наступних видів:

  • рахунки, відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

  • рахунки, відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок в іншому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

  • рахунки, відкриті банками іншого рівня в регіональних управліннях НБУ. У практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

  • технічні коррахунки, відкриті банкам - учасникам СЕП регіональних розрахункових палатах;

  • клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахунків, формування розрахунково-платіжних документів, їх передавання, транспортування, приймання, оброблення, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожний банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню й широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему електронних платежів.

Система електронних платежів (СЕП) Національного банк України — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківським установами на всій території України в електронній формі.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

  • всі операції здійснюються виключно в без паперовій (електронній) формі;

  • система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

  • обіг коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

  • ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;

  • виконання платіжних доручень платника з його коррахунку й здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і з межах наявних на рахунку коштів;

  • платежі здійснюються в режимі реальної години, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

  • зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їх філії - учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень - це територіальні управління НБУ, територіальні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня віднесене також територіальне управління НБУ по м. Києву й Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова палата, а їх обслуговування доручено ЦРП.

Елементи СЕП верхнього рівня забезпечують функціонування всієї системи: балансування міжрегіональних платіжних оборотів захист системи від несанкціонованого втручання, усунення аварійних ситуацій, синхронізація основних операцій учасників системи тощо.

Елементи СЕП середнього рівня забезпечують функціонування системи в окремому регіоні: ведення технічних та реальних коррахунків банків - учасників СЕП; прийняття, оброблення й відправлення платіжних документів від/до банків - учасників СЕП та інших РРП; передавання підсумків технічних коррахунків банків-учасників на кінець робочого дня в територіальне управління НБУ для відображення по їх реальних коррахунках; надання інформації про стан розрахунків до АРМ-1 тощо.

Елементи СЕП на нижньому рівні забезпечують початкові технологічні процеси функціонування всієї системи: підготовка та перевірка пакетів електронних розрахункових документів, передавання їх у систему (до РРП через АРМ-2); одержання розрахункових документів від РРП та введення їх у систему автоматизації банку (САБ).

Електронний розрахунковий документ має однакову юридичну силу з паперовим документом і містить у собі всі реквізити, необхідні для здійснення платежу. Питання, що пов’язані із регламентацією СЕП відображені в діючому законодавстві (Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”)

Важливе місце в системі міжбанківських розрахунків займає кліринг.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов'язань фізичних й юридичних осіб.

Клірингові розрахунки можуть брати на себе спеціальні (внутрибанківські) структури - клірингові установи, клірингові центри, розрахункові палати. Ці установи можуть проводити клірингові розрахунки не тільки між місцевими банками, але й проводити міжрегіональні розрахунки.