Змістовий модуль 1.

«СТРУКТУРА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ»”…………….

ТЕМА 1.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

1. Сучасна мережа банківських установ в Україні, їх характеристика.

2. Структура, функції і задачі банківської системи України.

3. Нормативна основа банківської діяльності в Україні.

4. Зарубіжний досвід функціонування банківських установ.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: БАНК; БАНКІВСЬКА СИСТЕМА; ОЗНАКИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ; ФУНКЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ; БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ.

1. Сучасна мережа банківських установ в Україні, їх характеристика

Банківська система є невід’ємним компонентом економіки держави в цілому і фінансової системи, зокрема.

Сьогодні мережа банківських установ значно відрізняється від тієї, що існувала в радянській період. До 1987 р. банківська система включала три банки-монополісти: Держбанк СРСР, Будбанк СРСР і Внешторгбанк СРСР. Крім того, існувала система Державних трудових ощадних кас. Головне місце в банківській системі посідав Держбанк СРСР який був емісійним інститутом, центром кредитування, касового і розрахункового обслуговування господарства. Останнє підтверджує той факт, що Держбанк був органом державного управління і контролю.

Кредитні відносини в економіці адміністративно-командної системи носили формальний характер. Практично Держбанк СРСР мав необмежену монополію на кредитні ресурси. На його рахунках зосереджувалися всі вільні грошові кошти, що являли собою загальнодержавний позиковий фонд. Кошти цього фонду розподілялися централізовано відповідно до кредитних планів. Кредитні установи на місцях лише розподіляли кредити конкретним позичальникам у строгій відповідності з інструментами і плановим цільовим використанням. Банківські установи звітували перед вищестоящими організаціями і не несли ніякий відповідальності перед клієнтами.

Перехід до ринкових відносин вимагав реформи банківської системи, реорганізація якої почалася в 1987 р.

Метою реорганізації складалася тоді в тім, щоб створити дворівневу банківську систему (центральний емісійний банк і державні спеціалізовані банки, які б обслуговували безпосередньо народне господарство). Передбачалися також перехід спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування, а також удосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами різних галузей господарства.

Центральне місце мав займати Держбанк СРСР. Функції з кредитування підприємств і організацій різних галузей народного господарства, а також здійснення розрахунків між ними було передано від Держбанку СРСР відповідним спеціалізованим банкам. Також передбачалося розділити емісійну діяльність банків і діяльність з кредитування народного господарства. Держбанк СРСР виступав координатором діяльності спеціалізованих банків; проводив єдину для всіх банків грошово-кредитну політику держави.

Спеціалізовані банки обслуговували народногосподарські комплекси (Промислово-будівельний банк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромисловий банк СРСР - Агропромбанк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР - Жилсоцбанк СРСР). Ощадбанк СРСР спеціалізувався на акумуляції заощаджень і кредитуванні населення; Банк зовнішньоекономічної діяльності обслуговував зовнішньоекономічну діяльність держави.

Перетворення в банківській сфері в деякій мірі активізували банківську діяльність. Однак докорінно змінити ситуацію в цьому секторі економіки не вдалося. Це пов'язано з тим, що реорганізація була проведена адміністративними методами. Закріплення клієнтів за спеціалізованими банками в залежності від їх галузевої приналежності визначило нерівномірність розподілу пасивів між створеними спеціалізованими банками. Банківська система не придбала гнучкості, що мав сприяти вільному переливу кредитних ресурсів в економіці держави.

Крім того, в цей період відзначається збільшення управлінського апарата банків, що не можна вважати виправданим.

Як і раніше, залишилася монопольна структура банківської системи. Поділ сфер впливу банків по галузевій ознаці виключило можливість конкуренції між ними.

Ці й інші обставини створили об'єктивну необхідність другого етапу банківської реформи. Він почався з 1988 р. створенням перших комерційних банків. Саме комерційні банки повинні вважати фундаментом для формування ринкових відносин і структур у банківській сфері.

Основні задачі другого етапу перетворення банківської системи полягають у наступному:

1. Створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, який би впливав на макроекономічні пропорції в народному господарстві.

2. Створення умов для вільного переливу фінансових ресурсів у ті галузі, де їх використання приносить значний економічний і соціальний ефект.

В ході цього етапу банківської реформи реорганізована структура банків, а також перетворені кредитні відносини з цільовою орієнтацією на формування ринкових відносин в економіці.

Створення нової банківської системи в Україні, що орієнтована на ринкові відносини, почалося в 1991р. із прийняттям Закону "Про банки і банківську діяльність". Законом передбачалося функціонування дворівневої банківської системи, в якій Національний банк України виконував би функції центрального банку, а інші банки здійснювали б комерційні банківські операції.

Однак, виконавча і законодавча база країни були недостатньо розвинуті для того, щоб підтримувати орієнтовану на ринкові відносини банківську систему. У період, що наступив після проголошення незалежності України, діяльність комерційних банків з фінансової точки зору була надзвичайно примітивним. У 1991-1993 р. вона нагадувала операції західноєвропейських торгових домів 18 століття. Нові незалежні комерційні банки виконували практично за всі види ділових операцій, якщо вони могли одержати від цього який-небудь прибуток.

В середині 1994р. відкриття банку в Україні можна було порівняти (з юридичної точки зору) з відкриттям приватного підприємства або товариства. Наслідком цього, число комерційних банків до кінця 1991р. перевищувало 90, у 1992 р. їх було створено вже 130, а в 1993 р. - 207. Протягом трьох наступних років кількість банків перевищувала 230 і стабілізувалося на цьому рівні.

Перетворення відбувались в колишніх спеціалізованих банках: Агропромбанк, Укрсоцбанк і Промбудбанк стали акціонерними. Промбудбанк змінив свою назву на Промінвестбанк, виходячи з стратегічної необхідності його становлення як інвестиційного, що обумовлено потребою структурної перебудови економіки України.

Період 1992-1993 р. характеризується як період створення банків "нової хвилі". В цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних товариств створюються банки зі значною частиною приватного капіталу. Більш 100 комерційних банків було створено в період гіперінфляції як "кишенькові" банки підприємств і приватних осіб.

В процесі реформ в Україні банківський сектор грав спочатку авангардну роль. Характер банківської діяльності і високий рівень інфляції привели до того, що термін, на який видавалися майже всі банківські кредити, не перевищував трьох місяців, а в більшості випадків наближався до 1 місяця. Довгострокові позички практично не надавалися. Саме 1992-1993 р. вважаються найприбутковішими в історії українських банків, коли вони мали можливість розвиватися порівняно безперешкодно. Однак після цього положення змінилося.

Економічне значення банківського сектору України особливо помітно знизилося в 1994-1995р. Один з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів і створення філій). Все це призвело до банківської кризи і банкрутства окремих банків. Протягом 1994р. збанкрутувало 12 банків, у 1995р. 20 банків були переведені на режим оздоровлення (у тому числі найбільші комерційні банки - "ІNKO", Економбанк, однак, жоден з них не був проголошений банкрутом). Протягом 1996р. збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутство), а 60 банків знаходилися в стані оздоровлення (сховане банкрутство). На початок 1998р. 23 банки проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некридитоспроможності. В період 1994 -1996р. відбулася зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків і їх філій. Нині в Україні діє понад 180 банків

Відзначимо, що розвиток банківської сфери йде екстенсивним шляхом.

Можливості екстенсивного розширення банківської сфери ще не цілком вичерпани. Однак мережа їх розвивається повільно. Це пов'язано зі зміною умов розширення банківської системи: збільшенням мінімальних розмірів статутного фон-да, насиченням традиційними банківськими послугами грошово-кредитного ринку, ростом конкуренції в банківській сфері.

Згідно ст. 31. Закону України «Про банки і банківську діяльність» розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше: 1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро; 2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро; 3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро. Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених цією статтею.

Подібні обмеження дозволяють зменшити кількість дрібних фінансових установ, зміцнити фінансовий стан банків. В умовах відсутності фінансових ресурсів в економіці велика кількість банків ускладнює фінансовий стан, породжує розпилення ресурсів, у зв'язку з чим порядок у створення банків доцільно посилити.

Подальший розвиток банківської системи характеризується якісним удосконаленням її діяльності.

Основні шляхи якісного удосконалювання банківської системи і її діяльності наступні:

Перший шлях - концентрація в банківській справі.

Другий шлях - розширення кола послуг, що надаються банками їх клієнтам.

Концентрація банків необхідна в зв'язку з необхідністю задовольняти інвестиційні потреби виробничих структур через довгострокові кредити. А це під силу тільки великим банкам, що мають традиційні зв'язки з промисловістю, розвиту філіальну мережу в різних регіонах країни.

Необхідність розширення кола послуг, що надаються банками їх клієнтами пов'язана з тим, що в ринковій економіці потреби господарюючих суб'єктів, у фінансових послугах постійно розвиваються. Диверсифікованість банківської діяльності немає в перспективі настійною потребою.