• комерційні (універсальні) банки;

• ощадні банки;

• кооперативні центральні банки;

• кредитні кооперативи;

• банки спеціального призначення (державні і частки іпотечні банки);

• поштові, комунальні й ощадні банки;

• Спеціалізовані банки.

Швейцарія. Швейцарія - країна банків. На 1,5 тис. жителів приходиться один банк. У країні функціонує 140 філій (відділень) великих іноземних банків. Швейцарська банківська система поєднує більш 500 банківських організацій.

Все швейцарскі банки традиційно розподіляються на три основні группи:

• найбільші національні банки - Unіon Bank of Swіtzerland, Suіss Bank Corporatіon, Suіss Credіt Bank;

• кантональні, місцеві й ощадні банки, в основному працюючі з місцевими вкладниками у своїх регіонах;

• приватні банки, основний вид діяльності яких - керування інвестиційними портфелями.

Тема 2. Центральний банк і кредитне регулювання. Національний банк україни

1. Сутність і функції центральних банків.

2. Національний банк України: завдання і функції.

3. Операції НБУ.

4. Дисконтна ставка НБУ.

5. Формування мінімальних резервів.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК, НАЦІОНАЛНИЙ БАНК УКРАЇНИ; ФУНКЦІЇ І ЗАВДАННЯ ЦЕНРАЛЬНОГО БАНКУ; ГРОШОВО-КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ; ДИСКОНТНА СТАВКА.

1. Сутність і функції центральних банків

Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. В різних державах такі банки називаються по-різному: народний, державний, емісійний, резервний (Федеральна резервна система (США), Банк Англії, Банк Японії, тощо).

Центральні банки виникли як комерційні банки, що наділені правом емісії банкнот. Першим емісійним банком вважається, Банк Англії, який був створений в 1694р., оскільки він почав випускати банкноти й проводити операції з комерційними векселями. Згодом за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою й комерційними банками, провідника грошово-кредитної політики держави.

У всіх розвинених країнах діють законодавчі акти, в яких сформульовано й закріплено завдання й функції центрального банку, а також визначено інструменти й методи їх здійснення. Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність центральних банків, служить закон про центральні банки країни.

Центральні банки є регулюючою ланкою в банківській системі, тому їх діяльність пов'язана зі зміцненням грошового обігу, захистом і забезпеченням стійкості національної грошової одиниці і її курсу стосовно іноземних валют; розвитком і зміцненням банківської системи країни; забезпеченням ефективного й безперебійного здійснення розрахунків.

Традиційно перед центральними банками ставиться п'ять основних завдань, а саме центральний банк покликаний бути:

1. емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот;

2. банком банків, здійснювати операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати їх касові резерви, розмір яких встановлюється законом; надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції); здійснювати нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації й професіоналізму в національній кредитній системі;

3. банкіром уряду - для цього він повинен підтримувати державні економічні програми й розміщувати державні цінні папери; надавати кредити й виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати офіційні золотовалютні резерви;

4. головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових розрахунків, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (кліринг);

5. органом регулювання економіки грошово-кредитними методами.