Змістовий модуль 3

«ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ГОТІВКОВОГО І БЕЗГОТІВКОВОГО ОБІГУ В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ»

ТЕМА 6

ОРГАНІЗАЦІЯ Й РЕГУЛЮВАННЯ

ГОТІВКОВО-ГРОШОВОГО ОБІГУ

1. Організація готівково-грошового обігу.

2. Касові операції комерційних банків.

3. Прогнозування й облік касових оборотів банків.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: ГОТІВКОВИЙ ОБІГ; ОРГАНІЗАЦІЯ ОБІГУ ГОТІВКИ; КАСОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ; ЛІМІТ КАСИ; ПРОГНОЗУВАННЯ Й ОБЛІК КАСОВИХ ОБОРОТІВ БАНКІВ

1. Організація готівково-грошового обігу

Готівковий обіг – це обіг у наявній формі законних платіжних коштів, що обслуговують, потреби економіки країни.

Розрахунки готівкою — це платежі наявними грошовими коштами підприємств, підприємців і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи надані послуги) і за операціями, безпосередньо не пов'язаним з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) і іншого майна. Розрахунки готівкою підприємств між собою, з підприємцями й фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виручки.

Основними завданнями установ банків в організації готівкового обігу є:

• повне й своєчасне забезпечення потреб економіки готівкою;

• забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій і на інші мети;

• створення умов для залучення готівки в каси банків;

• сприяння скороченню використання наявних у розрахунках за товари й послуги шляхом впровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків.

В сфері управління готівковим обігом територіальні управління Національного банку виконують наступні функції:

• здійснюють аналіз і прогнозування наявного обігу у відповідному регіоні. На підставі прогнозів касових оборотів визначають необхідний обсяг наявних для нормального й безперебійного функціонування економіки регіону;

• контролюють роботу установ комерційних банків з питань наявного обігу;

• беруть участь в обробці пропозицій по скороченню наявного обігу у небанківській сфері, розвитку й розширенню безготівкових розрахунків, у тому числі в сфері обслуговування населення;

• інформують місцеві органи виконавчої влади про стан наявного обігу в регіоні.

Установи банків:

• задовольняють потреби підприємств, підприємців і фізичних осіб своїх клієнтів у наявні;

• систематично аналізують стан надходжень і видачі наявних;

• сприяють залученню вільних коштів населення на внески й розширенню безготівкових перерахувань доходів громадян за їхнім бажанням на поточні (вкладні) рахунку в установах банків;

• сприяють подальшому розвитку безготівкових розрахунків за товари й послуги;

• установлюють підприємствам ліміти залишку наявних у їхніх касах, порядок і строки здачі наявного виторгу.

Організація обігу готівки здійснюється за спеціально встановленими правилами:

1. Вільні кошти зберігаються на банківських рахунках. Підприємства й організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов'язані здавати гроші в банк.

2. Грошові розрахунки підприємств з контрагентами, з вищестоящими організаціями, а також з фінансово-кредитною системою, як правило, повинні здійснюватися в безготівковому порядку через банки.

3. Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство повинне мати касу й вести касову книгу за встановленою формою.

Сума розрахунку готівкою одного підприємства (підприємця) із другим підприємством (підприємцем) через їх каси, каси банків, других фінансових установ, що надають послуги з перекладу грошей і підприємств поштового зв'язку, не повинна перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня по одному або декількох платіжних документах. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться протягом дня розрахунки готівкою, не обмежується.

Вказані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами й державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні наявних коштів, отриманих ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції й розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучені органами державної податкової служби наявні, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у випадку використання коштів, виданих на відрядження. Установлені обмеження на розрахунки готівкою також не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції

Для обмеження готівково-грошового обороту НБУ використовує такі методи регулювання обігу, як:

- лімітування залишку грошей у касах підприємств й організацій;

- визначення норм і цілей витрати грошей з виторгу;

- установлення порядку й строків здачі виторгу в банк;

- контроль за дотриманням касової дисципліни.

Зазвичай готівкові кошти здаються у денну або вечірню касу; інкасаторам й в об'єднані каси при підприємствах для наступної здачі в банк; підприємствам зв'язку для перерахування на рахунки в банках.

До комерційних банків за поданням НБУ також застосовуються штрафи за:

• перевищення встановлених лімітів каси;

• не оприбуткування (неповне й/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки;

• перевищення встановлених строків використання виданих під звіт готівкових грошей, а також за видачу наявних коштів під звіт без повного звіту відносно раніше виданих коштів.

Обіг безготівкових (депозитних) грошей має переваги в порівнянні з готівково-грошовим обігом. Обіг готівки є більше дорогим. Це пов'язане з високими витратами по їхньому друкуванню, транспортуванню й зберіганню. Безготівкові розрахунки прискорюють платіжний оборот за умови стабільності банківської системи і її технічної оснащеності.

З державних позицій готівково-грошові розрахунки затрудняють контроль за грошовим обігом, дозволяють юридичним і фізичним особам приховувати от податкових служб реальні доходи й ухиляться от податків. Використання готівки дозволяє ухиляться від державного контролю за законністю бізнесу. Тому в багатьох країнах миру прийняті законодавчі акти, що обмежують готівково-грошові розрахунки й передбачають особливу систему контролю за їх здійсненням.

у країнах з ринковою економікою в останні роки спостерігається подальше звуження сфери готівково-грошового обігу, що пов'язане з успішним розвитком електронної системи розрахунків. Ця система містить у собі різні банківські операції, чинені за допомогою банківських автоматів-касирів, безготівкові платежі в сфері торгівлі, банківське обслуговування вдома, грошові перекази через автоматичні розрахункові палати.

Банківські автомати-касири встановлюються в зручні для клієнтів місцях - у приміщеннях супермаркетів, готелів, аеропортів, вокзалів, банківських офісів і т.д. Більшість із них працюють цілодобово. Вони виконують такі операції:

- прийом внесків,

- видача готівки з рахунків,

- переклади з одного рахунку на інший,

- платежі в погашенні позичок й ін.

Банківські автомати-касири приводяться в дію за допомогою пластикових карток.

Банківські автомати-касири з'єднані із загальною електронною системою банку й кожна операція відразу ж відображається в поточних показниках його діяльності. Крім того вони об'єднані в кредитні системи, що дозволяє клієнтам використати автомати різних банків на більших територіях.

Безготівкові розрахунки в торгівлі широко використаються в країнах з розвитий ринковою економікою. Це порозумівається вже давно сформованої й успішно застосовуваною системою розрахунків за допомогою банківських чеків, а також появою нових видів електронних банківських послуг.

Новим видом банківських послуг є обслуговування клієнтів вдома: оплата рахунків по телефону, надання банківських послуг через домашній комп'ютер, підключений до банківського.

Елементом міжбанківських електронних розрахунків (у США) є грошові перекази через автоматичні розрахункові палати (АРП)за допомогою АРП банки для своїх клієнтів виконують ряд платіжних операцій. Наприклад, з доручення клієнта банк може перелічать зарплату працівникам підприємства, з рахунку клієнта в банку на особисті рахунки працівників у банках (депозити).

В Україні готівка обслуговує переважно сферу особистого споживання: доходи й витрати населення. Безготівкові розрахунки в цій сфері слабко використалися через низький рівень банківського обслуговування.

Для всіх ринкових суб'єктів встановлений єдиний порядок прийому грошей у каси, їх зберігання й видачі, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси й контролю за дотриманням касової дисципліни.

2. Касові операції комерційних банків

Касове обслуговування клієнтів - це функція комерційних банків. Банки приймають від своїх клієнтів готівку й зараховують їх на рахунки, видають готівку на вимогу клієнтів, забезпечують схоронність довірених їм коштів.

Юридичні особи й індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, відповідно до діючого законодавства повинні здавати отриману готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їх рахунки.

У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, установленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину наявного виторгу на поточні платежі.

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, що веде його поточний рахунок. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку, представленої клієнтом, з урахуванням режиму роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здачі виторг у банк і т.п.. Підприємствам, які мають постійний наявний виторг із щоденною здачею її в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Всім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньоденного надходження виторгу або середньоденної витрати виторгу за три попередні місяці.

Селянські (фермерські) господарства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється по місцезнаходженню основного рахунку.

Ліміти каси не встановлюються індивідуальним підприємцям. Установи банків і податкові органи здійснюють контроль за дотриманням підприємствами лімітів залишку грошей у касах і за своєчасним і повним оприбуткуванням готівки в касах зі стягуванням штрафів за виявлені порушення.

Наявна в підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, у якій відкрито основний або додатковий поточний рахунок:

• через прибуткову денну або вечірню касу;

• через інкасаторів НБУ або комерційного банку;

• через підприємство зв'язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Порядок і частоту здачі готівки в банк підприємство погоджує з установою банку, що веде його основний поточний рахунок.

Прийом готівки через прибуткову касу банк здійснює протягом операційного дня на підставі стандартного документа «Оголошення на внесення готівки». У ньому вказуються сума й характер внеску (торговельний виторг, плата за транспортні послуги й т.п.), на який рахунок вноситься готівка й ін. Об'яву на внесення готівки спочатку перевіряє операційний працівник каси, що враховує неї в спеціальному журналі, заповнює ордер до оголошення, виписує квитанцію про прийняття готівки від клієнта. Всі ці прибуткові документи операційний працівник передає касирові, що приймає оголошену суму від клієнта з поаркушним перерахунком - видає йому квитанцію.

Від фізичних осіб банки приймають готівку для:

• зарахування на їхні рахунки (поточні, ощадні) на підставі стандартного документа «Оголошення на внесення готівки» або «Прибутковий касовий ордер» із записом суми внеску в ощадній книжці;

• здійснення платежів за зобов'язаннями клієнта на підставі “Повідомлення» і з видачею «Квитанції» про здійснений платіж.

При прийомі готівки касири банку перевіряють банкноти й монети на дійсність, виявляють фальшиві й ті, що втратили знаки платоспроможності, і вилучають їх з обігу. Здача готівки впаковується у встановленому порядку, оприбутковується в операційну касу банку, передається до сховища або видаткової каси й зараховується на відповідні рахунки клієнтів. Якщо гроші були прийняті вечернею касою, то на рахунки клієнтів вони будуть зараховані наступного робочого дня. На суму фактично отриманих від представника клієнта грошей, за винятком фальшивих, йому видається квитанція про внесення готівки. Виявлені фальшиві банкноти й монети клієнтові не повертаються, а передаються правоохоронним органам. На їхню суму представникові клієнта видається довідка про вилучення фальшивих грошей.

Якщо торговельні й інші організації одержують наявний виторг регулярно й на значні суми, то здавати їх в установи банків доцільно через спеціалізовану службу інкасації й перевезення цінностей. Ця служба видає кожному клієнтові достатня кількість спеціальних сумок, у які їхні касири поміщають наявний виторг і довідку про суму вкладених грошей. За графіком інкасатори забирають підготовлені сумки із грішми в торговельних організацій і доставляють в установи банків. Передача грошей інкасаторам працівниками торговельних організацій і прийом їх в інкасаторів працівниками банків здійснюється за кількістю сумок без поаркушного перерахування їхнього вмісту. Тому в інкасації важливо чітко дотримуватися встановлених правил і процедур передачі й прийом сумок.

Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків, де перевіряється їхня цілість, правильність пломбування, правильність заповнення супровідних документів і відповідність фактичної кількості сумок зазначеної в цих документах. Якщо зауважень із цих питань ні, сумки з готівкою передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються й перераховується поаркушне вміст кожної сумки. Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі, зараховується на рахунок клієнтів і передається до сховища або у видаткову касу.

Важливим моментом прийому готівки касами банків є експертиза банкнот і монет й їхню обробку. Метою експертизи є визначення дійсності банкнот, їх платоспроможності й ступеня зносу. Експертиза на дійсність банкнот здійснюється за допомогою спеціальних приладів, які дають можливість виявити особливі ознаки дійсних і фальшивих грошей. Умінню здійснювати таку експертизу касири періодично вчаться за спеціальними програмами. Якщо банкнота визнана дійсної й має певний знос і незначні ушкодження, проте від її залишилося не менше 3/4 початкового розміру й видимі водний знак, номінал, букви серії й номер, вона вважається платіжної й залишається в обігу. Банкнота з значними ушкодженнями вважається неплатіжної й повинні вилучатися з обігу. Неплатіжні банкноти підприємства не повинні приймати в платежі, але банки приймають їх для обміну на платіжні за таких умов:

• якщо не виникає сумніву в їхній дійсності;

• якщо видимий номінал банкноти;

• якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обміну, тобто вона не представляє половини й більше загального розміру банкноти.