Залучені кошти комерційних банків

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, що у кілька разів перевищують його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, що направляється на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку відносять:

• залишки коштів на поточних, бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів;

• ощадні й строкові вклади фізичних й юридичних осіб;

• вклади до запитання;

• різні види депозитних рахунків (умовні, станові, брокерські, цільові депозити);

• кошти на кореспондентських рахунках інших банків.

У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти - депозитними зобов'язаннями.

Внески (депозити) до запитання розміщаються в банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На прохання клієнта кошти з розрахункового або поточного рахунку в будь-який момент можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку за умови, що строк оповіщення не перевищує один місяць.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість використання їх банком для проведення позичкових й інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків виплачується низький депозитний відсоток або не виплачується зовсім.

В умовах відсутності, як правило, плати за вклади до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг і підвищення якості обслуговування.

Для покриття операційних витрат, що пов'язані з веденням поточних рахунків, банк бере із клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватись з депозитного відсотка. Деякі банки не беруть комісію з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести й кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цих рахунках знаходять своє відображення всі операції банку із клієнтами, тобто видача кредитів і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції й інших грошових перерахувань на користь клієнта і на погашення кредиту. Інакше кажучи, контокорентний рахунок - це рахунок, що з'єднує в собі ознаки розрахункового й позичкового рахунків. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, а дебетове - що в клієнта виникла заборгованість перед банком за кредит.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. По режиму функціонування цей рахунок подібний контокорентному. Однак, якщо останній відкривається надійним клієнтам, то при овердрафті таке залучення допускається час від часу, тобто носить нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особливий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, у той час як контокорентний рахунок використається тільки у відносинах банку з юридичними особами.

Одним з видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншим банком.

Строкові вклади – це кошти, що розміщені на рахунках банку на строго обговорений строк. Вони, у порівнянні із вкладами до запитання, що мають в основному короткостроковий характер, вносяться на більше тривалі строки.

Вкладнику, який володіє значною грошовою сумою на вкладі до запитання й, що передбачає в перспективі значні витрати на будь-які цілі, невигідно тримати зазначені кошти на поточному рахунку за відносно невеликий відсоток або навіть без виплати такого. В такому випадку вигідніше поміщати вільні кошти на строковий вклад. Потім, коли наступає строк, вкладник може зняти кошти з термінового депозиту й здійснити намічені витрати, одержавши при цьому додатковий прибуток. Для строкових вкладів характерно стрибкоподібна зміна розмірів, а також встановлення їх величини круглими сумами. Отже, зміст довгострокового вкладення коштів складається в одержанні вкладником більше високих відсотків, ніж при вкладах до запитання.

Банк також зацікавлений у залученні строкових вкладів, оскільки вони стабільні й дозволяють йому мати у своєму розпорядженні грошові кошти тривалий час і відповідно збільшувати операційні доходи від відсотків.

Строкові вклади можуть бути двох видів:

• особисто строкові вклади;

• внески з попереднім повідомленням про вилучення.

Строкові вклади повертаються власнику в заздалегідь встановлений термін. Якщо спочатку залучена як строковий вклад сума не використовується власником у встановлений термін, то надалі він може розпоряджатися нею аналогічно вкладу до запитання.

Для вилучення внесків з попереднім повідомленням у комерційний банк повинне надійти від вкладника повідомлення. Строк подачі повідомлення про вилучення внеску заздалегідь обмовляється між комерційним банком і вкладником. Повідомлення про вилучення внеску дозволяє комерційним банкам рефінансувати свої активні операції за рахунок інших джерел й у такий спосіб знизити величину операційних витрат.

Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися ним тільки після закінчення заздалегідь обговореного строку, у ряді випадків не виключає можливості дострокового одержання ним у комерційному банку своїх коштів. При достроковому вилученні вкладником коштів розмір відсотка по строковому вкладі істотно знижується.

Ощадні вклади слугують власникам для нагромадження грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідоцтво про внесок у формі ощадної книжки, у якій відображаються всі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Основною метою банку в сфері управління своїми зобов'язаннями є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Таким чином, у процесі формування фондів повинне враховуватися два основних параметри - вартість залучених коштів і їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов’язаннями використовуються різні методи залучення коштів, які в цілому зводяться до двох груп - ціновим і неціновим методам управління залученими коштами.

Сутність цінових методів укладається у використанні процентної ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні кошти фізичних й юридичних осіб.

Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк перенасичений ресурсами, але обмежений деякими прибутковими напрямками їхнього розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Нецінові методи управляння залученими коштами банку базуються на використанні різних прийомів залучення клієнтів, які прямо не пов'язані зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів відносяться: реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розміщення філій у місцях, максимально наближених до клієнтів й ін.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері велику увагу доцільно приділити саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження й не завжди такий метод управління можна застосовувати.

У боротьбі за клієнтів банки використовують такі прийоми, як проведення лотерей серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків; відкриття депозитів немовлям як подарунок від банку; облаштування безкоштовних автомобільних стоянок біля банку; розміщення банкоматів у громадських місцях; проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток; розсилання клієнтам поздоровлень і подарунків до свят від імені керівництва банку й т.д.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, що обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробка нових фінансових інструментів й операцій, пропонованих клієнтам.

В цілому, застосування нецінових методів вимагає деяких (іноді значних) витрат. Тому вибираючи метод управління залученими коштами, банку необхідно порівняти витрати, що пов'язані з підвищенням депозитної ставки з витратами, які будуть супроводжувати впровадження нецінових прийомів. На практиці цінові й нецінові методи можна застосовувати паралельно.