3. Доходи і витрати комерційних банків.

Основною метою комерційного банку є одержання прибутку. Прибуток банку являє собою різницю між валовим доходом і витратами.

Валовий доход банку включає:

• відсотки, що стягують із позичальників за користування позиками;

• доходи від операцій з іноземною валютою;

• доходи від операцій із цінними паперами;

• комісійна винагорода й інші види оплати послуг.

Витрати комерційного банку діляться на:

• відносно постійні;

• відносно змінні.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату й нарахування на неї, витрати на бланки й канцелярські приналежності, утримання приміщень, охорони, охоронної й протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та ін.

До змінних витрат відносяться виплати відсотків за вкладами, депозитами і міжбанківським кредитам, за залишки коштів на розрахункових рахунках, плата за послуги регіональної розрахункової палати, регіонального розрахунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою, витрати на рекламу, відрядні, поштово-телеграфні витрати, тощо.

Комерційні банки щоквартально визначають прибуток або збитки від своєї діяльності. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів пропорцій.

Після сплати податків і штрафів, що накладають податковою інспекцією, НБУ й іншими органами, із прибутку банку провадяться відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5% прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім проводиться відрахування у фонд економічного стимулювання банку, на благодійні й спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банку.

Збитки банку за підсумками діяльності за рік покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення статутного фонду.

4. Формування капіталу комерційних банків.

Капітал комерційного банку являє собою сукупність активів, що перебуває у розпорядженні банків для виконання активних, пасивних і інших операцій.

В діяльності банків виділяють три види операцій:

• активні;

• пасивні;

• посередницькі.

За допомогою пасивних операцій банки акумулюють необхідні для своєї діяльності кошти.

Активні операції спрямовані на використання утвореного грошового фонду з метою одержання прибутку. Вони діляться на: кредитні (обліково-позикові) і інвестиційні.

Посередницькі операції, тісно переплітаючись із кредитними, породили таку комерційну форму банківського обслуговування, як факторинг, лізинг.

Формування власного капіталу комерційного банку

Для створення комерційного банку необхідний певний власний капітал, що утворить фінансову базу розвитку банку.

До особливостей власного капіталу можна віднести наступні:

а) займає невелику питому вагу в сукупному капіталі банку - достатньо 8%;

б) служить для страхування інтересів вкладників (захисна функція капіталу) і для забезпечення своєї оперативної діяльності;

в) величина власного капіталу є важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку й повинна перебувати під контролем держави;

г) через фіксування розміру власного капіталу держава впливає на діяльність банку.

Власний капітал банку виконує три функції: захисну, оперативну, регулюючу.

Захисна функція власного капіталу припускає страхування внесків і депозитів, що гарантують інтереси кредиторів комерційних банків у випадку їх ліквідації або банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть із появою збитків у його поточній діяльності.

Оперативна функція особливо відчутна спочатку діяльності комерційного банку, оскільки за рахунок власного капіталу фінансується придбання необхідних для комерційного банку приміщень, їх будівництво або оренду, оснащення меблями, обчислювальною й оргтехнікою, тощо.

Регулююча функція зводиться до контролю за дотриманням економічних нормативів, при врахуванні яких використовується власний капітал: відношення власного капіталу до активів або пасивів.

Виходячи з виконуваних власним капіталом функцій, його склад не однорідний. Одна частина призначена для забезпечення оперативної діяльності: статутний фонд, частково резервний фонд, фонд амортизації, фонд економічного стимулювання. Друга частина призначена для страхування операцій банків від збитків: страховий фонд, частково резервний фонд, резерв для покриття збитків, пов'язаних з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання власного капіталу банку: виступає у формі нерозподіленого прибутку.

Згідно ст. 30 Закону України «Про банки й банківську діяльність», власний капітал комерційного банку ділиться на:

1. основний капітал;

2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Розкриті резерви включають й інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1. відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди й рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути в розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого й негайного використання в разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1. нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: є незабезпеченими й повністю сплаченими; не можуть бути погашені за ініціативою власника; можуть вільно брати долю в покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому торба таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу із щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років догоди. Національний банк України має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови й порядок такого включення.

Додатковий капітал не може бути більшим за 100 відсотків основного капіталу.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для виплати дивідендів по привілейованих акціях, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує ймовірність його банкрутства.

Резервний фонд створюється в порядку, встановленому зборами акціонерів, і його розмір установлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань від прибутку й повинен становити не менш 5% від суми отриманого прибутку.

Важливо правильно визначити розмір відрахувань від прибутку на формування резервного фонду. Прискорені відрахування з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть знизити розмір виплачуваних по акціях дивідендів, ринкову вартість самих акцій і негативно позначитися на формування акціонерного капіталу. Занадто низькі норми відрахувань від прибутку розтягнуть формування резервного фонду на тривалий строк і можуть негативно вплинути на забезпечення фінансової стабільності комерційного банку. Тому комерційному банку необхідно вибрати змішаний порядок формування резервного фонду, коли протягом декількох років провадяться підвищені відрахування із прибутку, а потім установлюються помірні або низькі норми відрахувань до досягнення встановленого розміру фонду.

Крім резервного фонду в комерційному банку створюються спеціальні фонди, що призначені для виробничого й соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків виступають невикористані резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою й цінними паперами, які перебувають у розпорядженні банку.

В Україні ці резерви створюються із прибутку, що залишається в банку після сплати податків, що знижує фактичні можливості комерційного банку для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток як елемент додаткового власного капіталу комерційного банку є ресурсом внутрішнього походження. Вона утвориться у вигляді залишку прибутку після сплати податків, виплати дивідендів, відрахувань у фонди банку.

Власний капітал банку можна розділити на:

• брутто - це сума всіх фондів банку й нерозподілений прибуток

• нетто - це брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств й організацій, акцій акціонерних товариств, витрати майбутніх періодів й інших.

Інакше кажучи, капітал - нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана на кредитні ресурси.

Таким чином, розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно й залежить від таких факторів як:

• рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду;

• специфіка клієнтури: при значній кількості невеликих вкладників власних коштів необхідно менше, ніж при наявності більших вкладників;

• характер активних операцій: наявність значного обсягу ризикових операцій вимагає щодо великого розміру власного капіталу.