констпекты лекций / 3109_Upravl_nnya_malim_b_znesom_pdf_staryy_v_o

2

ЗМІСТ

3

ЛЕКЦІЯ 1

ВВЕДЕННЯ

(0,5 години)

Предмет, структура і зміст курсу «Управління малим бізнесом». Мета вивчення, завдання курсу, його зв'язок з іншими дисциплінами. Форми контролю.

Дисципліна «Управління малим бізнесом» передбачена освітньо-професійними програмами бакалавра по напрямах підготовки 0502 «Менеджмент», 0501 «Економіка і підприємництво» і охоплює всі змістовні модулі, визначені анотацією для мінімальної кількості годин, передбаченої стандартом.

Дисципліна передбачає придбання студентами системних знань по теоретичних і організаційно-методичних основах формування і функціонування системи управління малим бізнесом.

Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності розвитку малого бізнесу, цінові механізми, системи оподаткування, інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу.

Розрахунок учбового процесу на весь курс:

Зміст тем дисципліни і кількість годин, що відводиться на їх вивчення:

Тема 1. Економічна сутність та зміст малого бізнесу (2 години).

Тема 2. Особливості становлення та розвитку малого бізнесу в Україні (4 години). Тема 3. Державна підтримка малого бізнесу (3 години).

Тема 4. Інтеграційна підтримка та самоорганізація підприємств малого бізнесу (3 годин).

Тема 5. Технологія заснування власної справи (2 годин).

Тема 6. Особливості утворення та розвитку малих форм господарювання у будівельній галузі України (2 годин).

Тема 7. Цінові механізми у сфері малого бізнесу (4 години).

Тема 8. Альтернативні системи оподаткування у сфері малого бізнесу (4 години). Тема 9. Соціально-економічні наслідки розвитку малого бізнесу в Україні (3

години).

4

Метою дисципліни «Управління малим бізнесом» є формування у майбутніх менеджерів, економістів сучасної системи поглядів і спеціальних знань в області управління малим бізнесом, придбання практичних навиків, що стосуються цінових механізмів, технології заснування власної справи, альтернативних систем оподаткування.

Завданнями вивчення дисципліни є надання знань з питань:

-особливостей становлення та розвитку малого бізнесу в Україні;

-державної, інтеграційної підтримки та самоорганізація підприємств малого

бізнесу;

-технології заснування власної справи;

-особливостей розвитку підприємств малого бізнесу у будівельній галузі України;

-цінових механізмів у сфері малого бізнесу;

-альтернативних систем оподаткування у сфері малого бізнесу.

Міждисциплінарні зв'язки:

Вивчення дисципліни «Управління малим бізнесом» базується на загальних знаннях дисциплін «Основи економічної теорії», «Макроекономіки», «Мікроекономіки», «Економіки підприємств», «Маркетинг»і є основою для подальшого освоєння професійноорієнтованих дисциплін.

Форми контролю знань студентів:

Формою організації контролю з дисципліни «Управління малим бізнесом» прийнята модульно-рейтингова система, що об'єднує поточний і підсумковий контроль знань студентів, тобто показники поточного контролю опосередковано входять в показники підсумкового. Знання студентів оцінюються балами, як за окремий модуль, так і за весь зміст семестрової частини курсу.

Організація контрольних заходів в учбовому процесі має наступні складові:

-на кожному семінарському занятті контролюється відвідання студентами занять і рівень виконання ними домашніх завдань;

-на семінарських заняттях проводиться тестовий опит студентів з тематики вивченого учбового матеріалу;

-проводиться обговорення винесених на семінарські заняття питань по кожному з розділів курсу;

-заслуховують доповіді за індивідуальними завданнями;

-по кожному модулю проводяться залікові контрольні роботи, у складі яких передбачені завдання за теоретичним матеріалом (тестові завдання);

-за учбовий семестр проводиться два контролі – проміжний і підсумковий: проміжний контроль проводиться на 9-10 тижнях за показниками відвідання занять кожним студентом і по виконанню ними завдань поточного контролю; підсумковий контроль проводиться за межами учбових занять в період рейтингових тижнів;

-на тижнях оцінного рейтингу проводиться остаточна звітність студентів по всіх напрямах учбового процесу з отриманням ними відповідної оцінки в балах.

Всі контрольні заходи забезпечені варіантним роздавальним матеріалом. Контрольні питання за змістом курсу студенти отримують на початку поточного семестру.

5

ТЕМА № УМБ-1

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ МАЛОГО БІЗНЕСУ

(1,5 години)

План

1.1.Підприємництво: ретроспектива та економічна інтерпретація.

1.2.Сутність, значення та функції малого бізнесу в ринковій економічній системі.

1.3.Фактори, що визначають розвиток малого бізнесу, та їх класифікація.

Література: [1, 2, 14, 15, 23].

1.1. Підприємництво: ретроспектива та економічна інтерпретація

Розвиток підприємництва в Україні пов’язаний ухваленням законодавчою владою СРСР рішення, наприкінці 1987 р., що дозволяє приватну ініціативу. Підприємництво можна охарактеризувати як діяльність, яка має за мету отримати дохід за рахунок залучення власних або позикових коштів, а також опосередкована участь в такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу.

Саме в цей період в Україні з’явилися і стали активно розвиватися перші кооперативи, які створили основу малому підприємництву. В 2002 році кількість малих підприємств в Україні перевищила 253 тисячі. Проте розвиток малого бізнесу не отримав бажаних результатів, тобто, зростання малих підприємницьких структур здійснюється значно повільніше, ніж в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Причина полягає в тому, що за роки радвлади в Україні склалося стійке неприйняття приватної ініціативи і підприємництва як неправедного способу заробляти на хліб, джерела нетрудових доходів.

Економічна культура, що склалася в нашій країні, до цих пір підтримує традиційну тенденцію до зрівняльності, яка породжує заздрість до чужого успіху і звичку сподіватися на державу, зобов’язану вирішувати всі проблеми. Розподіл доходів, незалежно від здібностей, уміння творчо працювати, кваліфікації, завжди вели до того, що ініціативні люди, побоюючись порушити закони, правила, інструкції і просто «уславитися» спритними людьми, втрачали інтерес до роботи, трудилися тільки за обов’язком.

Тим часом труд починає займати особливе місце в структурі соціальних пріоритетів, бо є:

-важливою частиною природних виробничих сил країни, її багатством;

-найголовнішою функцією життєзабезпечення людини та її потребою;

-головною умовою виведення економіки з забарної кризи.

Західні економісти визначають підприємництво як процес пошуку нових можливостей, впровадження нових способів виробництва, відкритість до нових перспектив, подолання старих обмежень з метою отримання доходів. Підприємництво, вважають вони, є четвертим чинником виробництва, який, проте, є невідчутним.

Вітчизняні психологи убачають в підприємництві особливий, пов’язаний з ризиком вид діяльності з організації нового потенціалу, прибуткової справи, а також творчу активність в економіці, яка вимагає специфічних особових якостей.

Досвід промислово розвинутих країн свідчить про те, що роль підприємця обирають головним чином енергійні, ділові люди з перспективними планами, ідеями, проектами. Завжди готові до підвищеного комерційного і фінансового ризику, вони успішно опановують нові види виробництва, відкривають нові ринки. З великою силою цей вплив відчувається на периферії національної економіки, де малий бізнес бере участь в рішенні цілого комплексу соціально-економічних проблем.

В Україні мале підприємництво відіграє величезну роль при перебудові монополізованої економіки, роздержавленні власності, розукрупненні промислових, транспортних, паливно-енергетичних, постачальницько-збутових гігантів, створенні

6

здорової конкуренції, мобілізації природних ресурсів. Малим підприємствам відводиться важливе місце в здійсненні такої життєво важливої справи, як прорив на магістральні напрямки науки, впровадження технічних і економічних новин.

Зародження українського малого бізнесу мало свої особливості. На початку 90-х років малі підприємства утворювалися частіше відділенням від державних підприємствзасновників з подальшою їх приватизацією. З часу ухвалення приватизаційних законів (1992 р.) в Україні приватизовано 61,6 тис. об’єктів. Переважно це малі підприємства і об’єкти – 49,5 тис. або 80,4%, середніх і крупних приватизовано 17,6%. Малі підприємства створювалися зазвичай у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Часто колективи реорганізовувалися в малі підприємства, засновані на приватній пайовій власності. В даний час, коли процес малої приватизації практично закінчений, у восьми випадках з десяти створюються абсолютно нові підприємства.

Розвиток будь-якої форми підприємництва залежить від двох умов: внутрішньої економічної обстановки в країні в цілому і її регіонах і здатності конкретного підприємця використовувати дані йому права для реалізації своїх господарських цілей. Здебільшого ці чинники впливають на розвиток малої економіки, яка найбільш чутлива до конкретних умов господарської кон’юнктури і для якої особисті риси конкретного керівника підприємства багато в чому зумовлюють кінцевий результат економічних рішень.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися в XVII ст. Уперше поняття „підприємець” (від франц. - enterpreneur) у науковий обіг ввів англійський банкір-економіст Річард Кантільон (1680-1734 рр.). Під підприємницькою діяльністю він розумі економічну функцію особливого роду і підкреслював елемент ризику, який завжди присутній в ній. Р. Кантільон визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб одержати продукцію і продати її з прибутком, не знаючи за якими цінами може здійснитися реалізація. До підприємців він відносив людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю за умов нестабільності та непередбаченості цін. Тому головною рисою підприємця Р. Кантільон вважав готовність до ризику і розглядав його як фігуру, яка приймає рішення на свій розсуд. За Р. Кантільйоном, підприємець - це будьякий індивід, що володіє передбаченням та бажанням брати на себе ризик, спрямований на майбутнє, чиї дії характеризуються сподіванням на отримання доходу та готовністю до витрат.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва протягом ХVШ-ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршал та ін.

Адам Сміт розуміє підприємця як людину, що планує та організовує виробництво, тобто, використовує та реалізує зиск, пов’язаний з поділом праці, а його метою є одержання прибутку, бо інакше він не був би зацікавлений у вкладанні капіталу чи в самому виробництві. А. Сміт розрізнює капіталіста, що одержує відсоток із капіталу та підприємця, який отримує прибуток. Але роль підприємця, як власника фірми, так і найманого директора при цьому звужується до дій звичайного управляючого, що зацікавлений в успіху справи. Таке обмеження ролі підприємця відбувається тому, що А. Сміт визнає всі процеси капіталістичного виробництва та капіталовкладень автоматичними, тобто такими, які не потребують прийняття людиною важливих рішень.

Давід Рікардо визнає, що капіталіст, який першим застосовує технічне нововведення, впродовж якогось часу отримує надприбуток. Але він не відокремлює здатність до інновацій як особливу рису, притаманну окремим капіталістам і таку, що відрізняє їх від інших.

Карл Маркс розглядає капіталіста як управляючого, що займається організацією процесу виробництва та збуту товарної продукції. Процеси „управління, нагляду та узгодження” дій стають в умовах кооперації виробництва функціями капіталу, а отже, і капіталіста, коли „командування капіталу стає необхідним для виконання самого процесу праці”. Роль капіталіста конкретизується у 3 томі „Капіталу”, де впроваджується

7

розмежування капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. При цьому під капіталомфункцією розуміється саме праця по нагляду та керуванню процесом виробництва та реалізації товарної продукції. К. Маркс пише, що капіталіст у цьому випадку є „простий управляючий”, „робітник, і до того ж, найманий робітник” по відношенню до грошового капіталіста. Але в цілому К. Маркс, також як А. Сміт і Д. Рікардо, ототожнює капіталіста та підприємця, не аналізуючи яку роль відіграє окремий капіталіст-підприємець як формальний економічний суб’єкт у виробничому процесі.

Жан-Батіст Сей в „Трактаті політекономії” робить акцент на більш активному впливі підприємців на виробничі та невиробничі процеси у створенні продукту. Ж.-Б. Сей характеризує підприємця як особу, що створює підприємство та керує ним для одержання підприємницького доходу, тобто не обов’язково як власника, а швидше як ініціативного менеджера, працюючого в режимі комерційного успіху, а дохід підприємця він розглядає як винагороду за працю по організації та збуту продукції.

На відміну від нього, представник німецької класичної школи XIX ст. Й. фон Тюнен в праці „Ізольована держава” визначає прибуток підприємця як дохід, отриманий внаслідок прийняття на себе підприємницьких ризиків. На його думку підприємець завжди робить усвідомлений вибір на користь невизначеності, тобто ситуації, здатної викликати втрати. При цьому, інноваційна діяльність становить саме ту непередбачену ймовірність отримання прибутку чи збитків, коли підприємець з необхідністю виявляється „винахідником і дослідником у своїй галузі”. Таким чином, до характеристики підприємницької діяльності як організаційної та ризикової додається поняття інноваційної.

Погляди Й. фон Тюнера розвинув Ф. Найт. Він досконало дослідив такі категорії, як ризик і невизначеність, підкреслюючи різницю між ними. Ризик, за Ф. Найтом, являє собою об’єктивну вірогідність того, що те чи інше явище відбудеться і може бути визначене кількісно. Разом з тим, є невизначеність, яка означає, що дохід може бути отримано, однак вірогідність такої події неможливо виміряти і прорахувати.

Альфред Маршалл додає до необхідної характеристики підприємця особливий характер підприємницьких здібностей господарюючого індивіда, тобто „природні таланти в управлінні підприємством”. Виходячи з цього у своїй фундаментальній праці „Принципи економічної науки” (1890 р.) він розрізнює поняття „відсоток” як „ціну пропозиції капіталу”, „чистий доход управляючих” як „ціну пропозиції ділових здібностей та енергії”, та поняття „валовий доход управляючих”, що розуміється як сума чистих доходів і „ціна пропозиції тієї організації, яка поєднує в одне ціле належну підприємницьку здібність і потрібний капітал”. Очевидно, що „чистий доход управляючих” А. Маршалла відповідає тому, що сучасні автори називають „сплатою за управління”, а „валовий дохід” дорівнює „прибутку”.

М. Вебер додає до характеристики підприємницької діяльності поняття раціональність – функціональну ефективність дій підприємця, тобто одержання максимального зиску як від вкладених коштів, так і від докладених зусиль, а також обрання найкоротшого шляху до досягнення бажаного результату. По відношенню до безпосереднього здійснення підприємницької діяльності це є, по-перше, високий рівень організованості керування, формалізація всіх ділових зв’язків, наявність чітких дисциплінарних норм поведінки в умовах деталізованої ієрархічної структури; по-друге, професіоналізм підприємця, його компетентність, наявність спеціальних знань і навичок. Тобто, економічний успіх М. Вебер пов’язує з діяльністю підприємця як професіоналаадміністратора.

Апогеєм урозробці теорії підприємства стали праці австро-американського економіста і соціолога Йозефа Шумпетера, концепція підприємництва якого ґрунтується на трьох головнихзасадах:

• по-перше, функція підприємництва полягає переважно у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску

8

нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, за змістом підприємництво передбачає нову „комбінацію” чинників виробництва та обігу;

•по-друге, підприємництво є універсальною загальноекономічноюфункцією будь-якої економічної системи, що поєднується з іншими видами діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому „розсіюється” серед різних спеціалістів;

•по-третє, підприємництво - функція господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

За Й. Шумпетером, бути підприємцем - це „означає робити не те, що роблять інші, й робити не так, як роблять інші”. Підприємницьку функцію він ототожнював з функцією економічного лідерства і новаторства, постійно підкреслюючи, що інновація - породження підприємництва, а підприємець - творець і створювач інновацій.

Й. Шумпетер розширює поняття „підприємець”, який відрізняється „по-перше, особливим поглядом на речі, при цьому головну роль виконує не стільки інтелект, скільки воля та здібність виділяти певні моменти дійсності і бачити їх в реальному світі, по-друге, здібність йти вперед наодинці, не лякаючись пов’язаних з цим непередбачуваностей і можливого опору, по-третє, його впливом на інших людей, яке ми визначаємо поняттям „мати вагу, володіти авторитетом”, вміти примушувати підкорятись”. Виходячи з цього діяльність підприємця завжди інноваційна, вона визначається не тільки як запровадження нових технологій та технічних винаходів, але й нових товарів, нових джерел постачання сировини, а також нових організаційних форм бізнесу і безпосередньо виробничого процесу. При цьому Й. Шумпетер відокремлює 4 типи підприємців: „фабрикантакрамаря”, „капітана індустрії”, „директора” та „засновника виробництва”. І хоча кожен тип має власні характеристики, основним мотивом діяльності всіх їх є прагнення до панування, прямування до „нових перемог”, радість творчості.

Дж. Кейнс поняття „підприємець” трактує вже як окремий тип господарюючого суб’єкта, для якого характерний певний набір соціально-психологічних якостей (обережність, передбачливість, заповзятість, здатність до ризику, прагнення до незалежності і т. ін.) і якого всюди „очікує небезпека”. Але „виграє той, хто не боїться ризику”. Послідовники Дж. Кейнса, як і він сам, дуже високо оцінювали роль підприємця, визнаючи його як основну фігуру капіталістичної економіки, але „новий курс” Ф. Рузвельта в США призвів до перегляду точок зору на розвиток приватно - капіталістичної ініціативи, перенісши акценти на діяльність керівників підприємств.

Дж. Гелбрейт виклав свої погляди на діяльність підприємця наступним чином: „На дрібному підприємстві з нескладним виробництвом влада походить від власника на капітал, засоби виробництва. У великій та високоорганізованій фірмі влада переходить до самої організації – до техноструктури корпорації. На самому високому рівні розвитку, прикладом якого є компанії „Дженерал моторз”, „Дженерал електрик”, „Шелл”, „Юніор”, ІБМ, до тих пір поки фірма робить гроші, влада техноструктури абсолютна. Влада власників капіталу, тобто держателів акцій, дорівнює нулю”. Таким чином, поняття „підприємець” деформується у поняття „техноструктура”, яка, за його думкою, об’єднує менеджерів усіх рівнів як у корпорації, так і за її межами. Дохід „підприємця” у даному випадку визначається як висока та постійно зростаюча заробітна плата. Погляди Гелбрейта мали значний вплив на розвиток теорії менеджменту, а таким чином, і на теорію підприємництва, але в середині сімдесятих років ринковий підхід знову повертається до ідей „приватної ініціативи та підприємництва”.

Ф. фон Хайєк визначає підприємництво як дію людини, спрямовану на пошук та використання нових економічних можливостей. Тобто, підприємництво для нього – це швидше специфіка поведінки людей, ніж рід занять. І будь-яка людина, що займається пошуком у сферах діяльності, пов’язаних з економікою, є потенційним підприємцем. Ці ідеї називають концепцією „неявного знання”, відповідно до неї ринок є складне передавальне улаштування, що дозволяє найбільш повно та ефективно використовувати

9

інформацію, знання та можливості, розосереджені між потенційними підприємцями. Саме ці ідеї становлять сьогодні основу теорії підприємництва, що швидко розвивається у межах неоліберальних концепцій.

Теоретичні розробки Й. Шумпетера та Ф. Хайєка, німецьких соціологів М. Вебера і В. Зомбарта, а також представників неоавстрійської школи становлять основу сучасних західних концепцій підприємництва. В останніх підприємництво ототожнюється з виробництвом нових товарів і наданням послуг, підвищенням їх якості, творчим пошуком „нових комбінацій”, запровадженням інновацій, нових технологій, вдосконаленням управлінського „ноу-хау” тощо.

Вивчаючи дану тему, необхідно враховувати, що з 1 січня 2004 р. набрали чинності Цивільний кодекс України (далі - ЦК) і Господарський кодекс України (далі - ГК). Водночас скасовано чинність Законів України „Про підприємництво” (крім ст. 4) і „Про підприємства в Україні”.

Безпосередньо поняття підприємництва міститься в ст. 42 ГК, де зазначено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальнихрезультатів та одержання прибутку.

З’ясовуючи поняття підприємництва, доцільно звернути увагу на ознаки підприємницької діяльності. Саме вони мають слугувати чіткими критеріями відмежування підприємництва від інших видів соціально значущоїдіяльності.

Потрібно мати на увазі, що в численних працях науковців – юристів і економістів – наводяться такіознаки підприємницької діяльності:

1)творчий та інноваційний характер цієї діяльності;

2)самостійна юридична відповідальність;

3)соціально відповідальний характер;

4)особиста майнова відповідальність;

5)майновавідповідальність юридичноїособи;

6)постійне самооновлення.

Поряд із цим ознаки підприємницької діяльності наводять виходячи зі змісту законодавчого визначення підприємництва.

Отже, зізмістуст. 42 ГК можна визначити такіознаки підприємництва:

1)самостійність – стан, який дає змогупідприємцю без обмежень приймати рішення та здійснювати самостійно будь-якудіяльність, щоне суперечить чинномузаконодавству;

2)ініціативність передбачає здійснення особою певних дій, яким властивий прояв винахідливості, кмітливості, індивідуальних здібностей;

3)систематичність означає постійний, регулярний (а не разовий) характер діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг іт. ін.;

4)ризиковий характер підприємницької діяльності має дві особливості, одна з яких пов’язана з можливістю одержання позитивного результату (прибутку), а друга – з можливістю настання несприятливих наслідків (збитків) від такої діяльності, які не завжди можна передбачати й запобігати їм;

5)одержання прибутку (доходу) – мета діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею, бо результати діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на оплатних засадах, а в ціну товару (послуги) включається і можливий прибуток (дохід);

6)державна реєстрація осіб, що здійснюють підприємницькудіяльність.

Водночас варто зазначити, що ГК дещо зміщує акценти стосовно до мети підприємництва. Якщо в Законі України „Про підприємництво” єдиною метою підприємницької діяльності було отримання прибутку, то ст. 42 ГК має певне економічне забарвлення. Виявляється, що перш за все підприємництво здійснюється з метою досягнення економічних і соціальнихрезультатів (найповніше задоволення споживчого попитуна товари

10

та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку)), а вже потім – „…та одержання прибутку”.

1.2. Сутність, значення та функції малого бізнесу в ринковій економічній системі.

Щодо поняття безпосередньо малого підприємництва можна відзначити таке. Чинне законодавство не містить визначення малого підприємництва, а наводить лише поняття суб’єктів малого підприємництва. Також з’ясовуючи поняття малого підприємництва, слід мати на увазі, що категорії підприємництва та малого підприємництва необхідно розглядати як тотожні. Визначальним критерієм відмежування малого підприємництва від підприємництва взагалі є, зокрема, кількість працівників і обсяг річного валового доходу. Тобто, висвітлюючи поняття малого підприємництва, необхідно вести мову перш за все про суб’єкти малого підприємництва.

Мале підприємництво - особлива форма економічної активності, що передбачає орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнову відповідальність підприємця за результати господарювання; постійний характер господарськоїдіяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.

Принципи підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 44 ГК підприємництво здійснюється на основі:

1)вільного виборупідприємцем видів підприємницької діяльності;

2)самостійного формування підприємцем програми діяльності;

3)виборупостачальників і споживачів продукції, що виробляється;

4)залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання якихне обмежено законом, установлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

5)вільного наймання підприємцем працівників;

6)комерційного розрахункута власного комерційного ризику;

7)вільного розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

8)самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належноїйомучастки валютноївиручки на свій розсуд.

Крім поняття „мале підприємництво” розглянемо також поняття „малий бізнес” та „мале підприємство”. Незважаючи на значну кількість праць із цієї проблеми, на жаль, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення цих понять не склалося. Як свідчить практика, ціпоняття дуже часто ототожнюються.

Малий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб’єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов’язково це має бути особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічноївідповідальності.

Мале підприємство є „клітинкою малого підприємництва”.

Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно із ст. 2 Закону України „Про підприємства в Україні”, кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності.

До загальновизнаних переваг малого бізнесу належать мобільність, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.

Саме підприємства малого бізнесу можуть дати швидку віддачу споживчому ринку масою виробленої конкурентоспроможної продукції, а ринку праці - створенням нових робочих місць. Мале підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової