констпекты лекций / 3109_Upravl_nnya_malim_b_znesom_pdf_staryy_v_o

11

економіки суттєво впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок узбільшення загальнихобсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяєекономії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та ліквідації монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективноїпраці.

З точки зору загальноекономічних позицій, роль та функції малого підприємництва полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливіших дійових чинників економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Воно становить важливу функцію сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, відкриває простір вільному вибору напрямів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту громадян.

Як відомо, будь-яке явище можна вивчити і аналізувати лише в тому випадку, коли воно піддається виміру. Перш, ніж управляти ним необхідно мати про те чи інше явище достовірну інформацію. Джерелом такої інформації у нашому контексті виступають показники, за допомогою яких можна визначити розміри підприємств. Найчастіше в якості показників розмірів підприємств використовують: чисельність працюючих; вартістьосновних виробничих фондів; обсяг реалізації продукції.

Востанні 10-15 років малі і середні підприємства стали привертати до себе все більше уваги - як дослідників, вчених-економістів, так і політиків різних країн.

Всвітовій практиці розрізняють кількісний, якісний і комбінований підходи до визначення малого і середнього підприємств.

Кількісні визначення підприємств малого бізнесу ґрунтуються на підході, який частіше за все використовує такі легкодоступні критерії, як число зайнятих, обсяг продажів (оборот), балансова вартість активів.

Відомі визначення, засновані тільки на застосуванні одного з даних критеріїв, а можуть бути використані комбінації цих критеріїв. Хоча подібні критерії і є найпоширенішими, існують різні думки про кількісні методи визначення малого бізнесу навіть в межах однієї й тієї ж країни, не говорячи вже про різні країни.

Головним критерієм кількісних визначень є зручність їх використання. Такі критерії, як оборот або чисельність зайнятих, як правило, доступні для використання. На наш погляд, основними недоліками кількісних підходів є їх абсолютність, відсутність теоретичного підґрунтя, яке б визначало доцільність вибору того або іншого показника і межі його зміни, і у зв’язку з цим обумовлюється трудність їх використання для порівняльного аналізу.

Якісні варіанти визначень передбачають використання якісних критеріїв. Можливе також доповнення якісного визначення деякими кількісними показниками. Проте і такий підхід ґрунтується головним чином на суб’єктивних думках і досвіді, але при цьому робиться акцент на відмінності, притаманні компаніям того або іншого масштабу.

Відзначимо, що перевагами якісного підходу є досягнення деякої міри його теоретичного обґрунтовування і облік широкого спектру „інтуїтивно” властивих різним підприємствам якісних критеріїв, таких, як „система менеджменту”, „система контролю продуктивності”, „система мотивації виробництва” і т.д. Основним недоліком цього підходу є складність його практичного застосування, вона обумовлена, зокрема, трудністю доступу до внутрішньофірмової інформації для визначення ряду характеристик.

Характерним прикладом комбінованого підходу є визначення поняття малої фірми, запропоноване в 1971 р. в докладі Болтонського комітету (Великобританія), що з’явилося, на нашу думку, одним з перших прикладів серйозного розгляду проблем малого бізнесу. В ньому приведені результати порівняльного аналізу деяких аспектів розвитку малих фірм в розвинених країнах, що було спробою усвідомлення проблеми малого і середнього підприємництва в міжнародному контексті.

12

Намагаючись усунути недоліки кількісного підходу, Болтонській комітет запропонував так звані „економічні” і „статистичні” визначення малого підприємства.

Згідно економічного визначення, до малих відносяться фірми, що задовольняють наступним трьом умовам:

-фірма володіє відносно невеликою часткою ринку в ринковому просторі сфери її діяльності;

-управління фірмою здійснюється її власником (або співзасновником) особисто, а не за допомогою формалізованої управлінської структури;

-фірма є незалежною (не є частиною крупного підприємства).

Беручи до уваги відмінності в законодавчих підходах до визначення малих підприємств, які вживають в різних країнах, пропоновані критерії не завжди можна використовувати абсолютно, а у зв’язку з цим і саме пропоноване визначення вимагає уточнень.

Статистичне визначення передбачалося використовувати для виявлення внеску підприємств малого бізнесу у валовий національний продукт, в рішення проблеми зайнятості, експортну діяльність, розвиток інновацій і т.д., а також для змін відповідних показників в часі забезпечення можливості проведення зіставлень на міжнародному рівні. Проте і цей підхід неодноразово піддавався критиці. На наш погляд, ця критика не безґрунтовна, бо пропоновані для оцінки підприємств малого бізнесу умови дуже категоричні і не повною мірою характеризують малі підприємства залежно від форм власності, способів фінансування і методів управління, а ґрунтуються виключно на порівняльній цифровій інформації.

У 1996 р. в країнах Європейського Союзу були прийняті нові рекомендації щодо визначення малих і середніх підприємств Згідно з ними виділено чотири критерії: чисельність персоналу, середньорічний обіг, загальний баланс та незалежність. За цими чинниками виділено три категорії відповідних господарських суб’єктів (табл. 1.1).

І ще одна загальна вимога: фірми мають бути незалежними, тобто у власності інших осіб (фізичних або юридичних) повинно знаходитися не більше 25% капіталу підприємства.

Визначення категорії „малетасереднєпідприємство”значно різниться у законодавствах різних держав. Однак при всій різноманітності простежується певний зв’язок між критеріями віднесення підприємств до вищезазначеного типу та рівнем розвитку підприємництва в країні, які можна поділити на три групи:

•держави з високими темпами реформ (Угорщина, Чеська Республіка, Польща, Словаччина) - законодавство щодо МСБ орієнтоване на правову базу європейського співтовариства;

•держави із середніми темпами реформ (Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словенія) - в більшості країн виділена категорія „середнє підприємство” поряд з „малим” та відсутня галузева диференціація МСП;

•країни з повільним ходом реформування (держави СНД, Албанія) - галузева система віднесення до розряду малих фірм переважно за чисельністю працюючих; категорія „середнє підприємство” ідентифіковано лише в Азербайджані, Вірменії, Узбекистані, Киргистані.

13

Причому визначення малих та середніх підприємств змінювалися паралельно з трансформаційними процесами. Наприклад, у Польщі до 1997 р. середньою вважалася фірма з чисельністю найманихпрацівників від 51 до 500 чол., а малоюдо 50 чол. Аналогічні процеси відбувалися й в інших державах, утому числі і в Україні.

На початковому етапі основним критерієм визначення малого підприємства була кількість працюючих. На наступному етапі, згідно Закону України „Про підприємництво” від 7.02.1991 р., визначення малого підприємництва ґрунтувалося на показнику чисельності працюючих, залежно від галузі економіки, незалежно від форми власності.

До малих підприємств за цим Законом відносилися новоутворені і діючі підприємства:

-в промисловості і будівництві – з кількістю працюючих до 200 осіб;

-в інших галузях виробничої сфери – з кількістю працюючих до 50 осіб;

-в науці і науковому обслуговуванні – з кількістю працюючих до 100 осіб;

-в галузях невиробничої сфери – з кількістю працюючих до 25 осіб;

-в роздрібній торгівлі – з кількістю працюючих до 15 осіб.

З 1996 року, окрім кількості працюючих, ураховується і обсяг реалізації продукції або надання послуг. За прийнятим цього року визначенням, обсяг реалізованої продукції є визначальним критерієм і при складанні бухгалтерської звітності. Так, до малих підприємств відносилися ті, в яких обсяг реалізованої продукції (послуг) не перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів, тобто 61200 гривень протягом аналізованого періоду.

Згідно останнього формулювання, висловленому в Законі України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р., суб’єктами малого підприємництва є:

-фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;

-юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності якої-небудь організаційноправової форми і форми власності, у яких середньоспискова кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і об’єм річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

Викладена вище інформація підтвердила, що єдиного визначення поняття „малий бізнес” в світі не існує. Потреба в ньому актуальна внаслідок розширення міжнародних контактів і збільшення частки малих підприємств, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, зростанню кількості зарубіжних інвесторів, що вкладають свій капітал в малий бізнес. Тому ми пропонуємо узагальнене уточнене визначення малому бізнесу.

Поняття „малий бізнес” характеризує форму реалізації новаторської ідеї, яка здійснюється на підприємствах, обмежених кількістю працюючих і обсягом річного валового доходу, згідно законодавству певної країни, функціонуючу в умовах підвищеного ризику, переважно за рахунок засобів підприємця з метою отримання підприємницького доходу і задоволення від досягнутих результатів.

Дане узагальнене визначення засновано на комбінованому підході, поєднуючи в собі як економічні, так і статистичні критерії оцінки. З одного боку, характеризує сутність малого підприємництва і дає на якісному рівні оцінку даної форми господарювання, а з іншого - відображає кількісні обмеження цієї економічної категорії, відповідно до законодавства певної країни.

1.3. Фактори, що визначають розвиток малого бізнесу, та їх класифікація.

Розвиток малого бізнесу неможливий без сприятливого середовища. Вплив факторів ринкового середовища на формування малого бізнесу відображений на рис. 1.1.

15

-можливість брати участь в приватизації (для іноземних інвесторів);

-система гарантій і страхування кредитів;

-система державного контролю і проведення експертиз проектів;

-розумні ставки кредитування;

-інформаційна прозорість, при якій потенційний інвестор може отримати повні і достовірні дані про фінансове положення позичальника, про його критерії для інвестування показники, прийняті в практиці розвинутих країн;

-застосування методики надання кредитів з урахуванням особливостей малого бізнесу;

-складання спрощеного пакету документів при отриманні кредитних ресурсів;

-відповідність системи фінансового обліку міжнародним стандартам;

-ведення управлінського обліку.

Аналіз стану розвитку малого бізнесу в Україні дозволяє виділити серед вищезазначених факторів ті, які сприяють розвитку малого підприємництва, і ті, які його гальмують. Так головними факторами, перешкоджаючими розвитку цього сектора економіки, є:

-відсутність необхідного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва;

-неоднозначність, нестабільність і суперечність факторів нормативно-правової бази розвитку підприємництва;

-нестабільність і важкий тягар оподаткування, регуляторний тиск, відсутність стартового капіталу;

-низькі темпи і похибки в процесі реформування власності;

-недосконалість системи обліку і статистичної звітності, обмеженість інформаційного і консультаційного забезпечення;

-відсутність позитивної громадської думки щодо підприємницької діяльності і підприємців;

-недосконалість, а іноді і відсутність системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності;

-обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;

-удосконалення державної фінансової підтримки малого підприємництва вимагає розробки і впровадження єдиної податкової і фінансово-кредитної політики, яка направлена на дієву підтримку суб’єктів малого бізнесу;

-невизначеність концептуально-програмної бази розвитку і підтримки малого підприємництва.

До сприяючих розвитку малого підприємництва факторів відносяться:

-формування правової бази з питань малого підприємництва;

-фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

-матеріально-технічна і інноваційна підтримка малих підприємств;

-кадрове і науково-методичне забезпечення розвитку малого підприємництва;

-організаційне забезпечення, міжнародна фінансова і технічна допомога у сфері малого підприємництва;

-пільгове оподаткування малого підприємництва;

-спрощена система звітності.

Для отримання кількісної оцінки стану розвитку малого підприємництва в Україні нами проведено дослідження факторів, які позитивно і негативно впливають на цей процес. Для цього здійснено деталізацію відібраних факторів і є проведений їх класифікація по напрямах. Є виділений політико-правовий, соціально-культурний, соціально-економічний, організаційно-правовий напрям і далі фактори згруповані в блоки анкети.

Проте вказані фактори розвитку малого підприємництва можна ранжирувати і за ступенем керованості, виділивши ті, які регулюються на макрорівні і мікрорівні. В ході

17

Рис. 1.2. Класифікація факторів розвитку малого підприємництва за ступенем значущості

Наведена класифікація дозволить правильно визначити паритети при обробці результатів кількісної оцінки в ході дослідження, що проводиться, окреслити коло завдань, найактуальніших і значущих, розробити механізм регулювання факторів, які перешкоджають розвиток малого підприємництва на сучасному етапі.

Фахівці виділяють чотири фази становлення сектора малого бізнесу: зародження;

бурхливе зростання; насичення; саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина, досягай четвертої фази; Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази; Румунія, Болгарія, Албанія, Росія перебувають на різних ділянках другої фази. За усередненими оцінками, перша фаза забирає рік, друга - два-три, третя - менше року. Звідси випливає, що коли б процеси перетворень в Україні відбувалися оптимально, то вже в 1995 р. сектор малого бізнесу мав досягти третьої фази - насичення. У цій фазі відповідно до масштабів України, чисельності населення, кількості зайнятих у суспільному господарстві має бути приблизно 2,5 млн. малих підприємств, на яких було б зайнято щонайменше 10 млн. чол. Таким чином, за кількістю малих підприємств і чисельністю зайнятих у них Україна приблизно у 4 - 5 разів відстає від орієнтирів фази насичення. Слід підкреслити масштабність завдання, що стоїть перед Україною: до малого бізнесу мають у найближчі роки прийти щонайменше 6-7 млн. чол., а загальна кількість власників-підприємців досягти 3-4 млн. Вирішення даного завдання настійно вимагає створення сприятливих умов для розвитку сектора малого бізнесу. Для цього необхідно організувати розгалужену мережу довідково-консультативних служб та навчальних пунктів для підготовки підприємців (це мають бути центри розвитку бізнесу та бізнес-інкубатори); забезпечити доступ підприємців до трьох головних ресурсів для бізнесу - фінансів, приміщень, устаткування; сформувати сприятливий суспільний клімат і стимулюючі місцеві умови для осіб, які бажають розпочати свою справу.

Висновки

На основі ретроспективного аналізу і сучасних уявлень узагальнено поняття „малий бізнес”. На наш погляд, поняття „малий бізнес” характеризує форму реалізації новаторської ідеї, впроваджуваної на підприємствах, обмежених чисельністю працюючих і обсягом річного валового доходу, згідно законодавству певної країни, функціонуючу в умовах підвищеного ризику, переважно за рахунок засобів підприємця з метою отримання підприємницького доходу і задоволення від досягнутих результатів.

Виявлені сильні і слабкі сторони малого підприємництва. Зіставивши інформацію про розвиток малого бізнесу в Україні і в країнах з розвинутою ринковою економікою, зроблено висновок, що внесок малих підприємств в оздоровлення економіки нашої країни сьогодні явно недостатній. Частка малих підприємств у ВВП складає 7-8%, проти 40% в розвинутих країнах.

Визначені основні чинники, гальмуючі процес розвитку малого бізнесу в Україні. До них відносяться:

-ускладнений доступ до фінансово-кредитних ресурсів, недосконалість механізму надання фінансової допомоги за рахунок засобів місцевих бюджетів;

-недостатній розвиток фондів підтримки підприємництва і механізмів надання ними фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва у вигляді гарантій і пайового фінансування;

-недостатній рівень розвитку фінансового і оперативного лізингу як форми довгострокового кредитування малих підприємств;

18

-конче незначна підтримка інноваційного малого бізнесу, який вимагає довгоабо середньострокових інвестицій;

-недостатній розвиток елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва, які мають забезпечити комплексність і доступність послуг для підприємців-позичальників;

-ускладнений доступ суб’єктів малого підприємництва до інформації по широкому колу питань.

Про ступінь важливості вказаних чинників свідчить те, що вони названі в числі основних напрямів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні.

Питання для самоперевірки

1.Розкрийте особливості зародження українського малого бізнесу.

2.Охарактеризуйте еволюційний шлях теоретичного осмислення підприємництва.

3.Надайте визначення поняття „підприємництво”. Наведіть ознаки підприємницької діяльності, мету та принципи.

4.З’ясуйте поняття „мале підприємництво”, „малий бізнес”, „мале підприємство”. Які переваги малого бізнесу?

5.Охарактеризуйте кількісний, якісний і комбінований підходи до визначення малого і середнього підприємств. Які критерії визначення малого підприємства існують на Україні?

6.Назвіть суб’єктів малого підприємництва.

7.Охарактеризуйте середовище малого бізнесу.

8.Охарактеризуйте фактори ринкового середовища, які впливають на формування малого бізнесу.

9.Назвіть чотири фази становлення малого бізнесу.

10.Надайте стислий аналіз економічного розвитку малого підприємництва.

11.Розкрийте світовий досвід підтримки малого підприємництва.

12.Розкрийте сучасну державну політику сприяння малому бізнесу.

ЛЕКЦІЯ 2

ТЕМА № УМБ-2 ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

(2 години)

План

2.1.Аналіз економічного розвитку малого бізнесу.

2.2.Особливості регіональної структури малого бізнесу.

2.3.Фінансові ресурси малого бізнесу: стан та джерела формування.

2.4.Проблеми розвитку малого бізнесу.

Література: [1, 2, 11, 18, 42, 43].

2.1. Аналіз економічного розвитку малого бізнесу

В сучасний період переходу від планової економіки до ринкового господарства особливе значення набуває розвиток середнього і малого підприємництва, малого бізнесу. Саме малі підприємства, що не вимагають крупних стартових інвестицій і гарантують високу швидкість обороту ресурсів, здатні найбільш швидко і ефективно вирішувати проблеми реструктуризації економіки, формування і насичення ринку споживацькими

19

товарами в умовах дестабілізації української економіки і обмеженості фінансових ресурсів.

Малий бізнес, оперативно реагуючи на зміну кон’юнктури ринку, надає економіці необхідної гнучкості. Малі компанії здатні оперативно реагувати на зміну споживацького попиту і за рахунок цього забезпечувати необхідну рівновагу на споживацькому ринку. Малий бізнес вносить істотний внесок у формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першорядне значення.

Важко переоцінити значущість розвитку малого бізнесу для нашої країни, де воно здатне корінним чином і без істотних капітальних вкладень розширити виробництво споживацьких товарів і послуг з використанням місцевих джерел сировини, вирішити проблему зайнятості, прискорити науково-технічний прогрес.

Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу застосування праці, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, але, перш за все, для підприємницької діяльності населення, розгортання його творчих сил і використання вільних виробничих потужностей.

Малий бізнес в Україні по відношенню до інших країн має деякі національні особливості. Підприємства малого бізнесу нерідко тут були створені тими людьми, які виявилися зайвими для державної економіки і в перехідний період були викинуті на вулицю з державних і бюджетних структур.

Основу малого бізнесу складають люди освічені, працелюбні, потенційно політично активні, ініціативні, середній вік яких складає 30-40 років.

Після декількох років реформ в Україні малий бізнес стає самостійним сектором національного господарства. Наприклад, розглянемо економічний розвиток малого бізнесу Донецької області в 2006 р., який займає провідну позицію в Україні. Майже по усім основним показникам діяльності малого бізнесу Донецька область традиційно займає друге місце в Україні після м. Києва.

Станом на 1 січня 2006 року в Донецькій області зареєстровано 26004 малих підприємства, що складає 8,8% від загальної кількості малих підприємств України. Незначне зменшення кількості малих підприємств у порівнянні з попереднім роком (на 0,1 %) відбулося за рахунок укрупнення стабільно працюючих з них, які перейшли до розряду середніх.

Реалізовували продукцію, виконували роботи та надавали послуги 69,2 % від їх загальної кількості. На 10 тис. осіб наявного населення Донецької області припадає 56 малих підприємств.

Питома вага кількості підприємств малого бізнесу в загальній кількості підприємств області становить 86,7 %. Кількість суб’єктів підприємництва – фізичних осіб зросла на 5,3 % і склала 146,2 тис. осіб.

В структурі малих підприємств за видами економічної діяльності поступово зменшується кількість малих підприємств, зайнятих оптовою та роздрібною торгівлею. У порівнянні з 2003 роком у 2005 році частка цих підприємств зменшилася на 3,6 відсоткових пункти (рис. 2.1).

20

Рис. 2.1. Структура малих підприємств за видами економічної діяльності

В Донецькій області використовуються сучасні форми ведення бізнесу, зокрема, інноваційні кластерні об’єднання. Прикладом такого об’єднання є кластер в місті Слов’янськ, в якому виробництвом керамічної продукції займається біля 500 підприємців

– фізичних осіб та 31 мале підприємство, є інституціональні структури, працює завод з виробництва керамічної суміші.

ТОВ „ВО ТК „Донбас” зв’язав в єдину кластерну систему виробників бавовняної пряжі – бавовняних тканин – швейних виробів, а також організації, які здійснюють реалізацію готової продукції.

Набуває подальшого розвитку сектор будівництва, частка якого збільшилася з 8,8 % до 9,7 %. За останні два роки суб’єктами господарювання було отримано більше 1 тисячі ліцензій на здійснення будівельної діяльності.

Приватними підприємцями, зайнятими в сфері надання транспортних послуг, забезпечується 57 % пасажирських перевезень Донецької області. На оновлення автомобільного парку за рахунок підприємців щорічно використовується біля 20 млн. грн. Ринок пасажироперевезень є висококонкурентним, цьому сприяло, зокрема, здійснення ефективної тарифної політики з боку місцевих органів влади.

Триває реформування житлово-комунального господарства - на теперішній час в цій сфері діє 47 малих підприємств, якими обслуговується майже 15 % житлового фонду місцевих рад. Розпочато впровадження економічно обґрунтованих тарифів на житловокомунальні послуги.

Відбувається укрупнення фермерських господарств, що призводить до підвищення їх конкурентоспроможності. Станом на 01.01.2007 працює 1732 фермерських господарства, яким передано 192,6 тис. га (рис. 2.2).