констпекты лекций / 3109_Upravl_nnya_malim_b_znesom_pdf_staryy_v_o

31

Особливості фінансування

малого бизнесу

Відсутність

державних гарантій

Рис. 2.4. Особливості фінансування підприємств малого бізнесу

Малий бізнес неможливий без ризику. Підприємець ризикує, вкладаючи кошти в підготовку випуску нового товару, не знаючи, як той буде сприйнятий ринком. Значна частина ризику пов’язана з помилковими управлінськими рішеннями менеджерів, зміною попиту, цін, непередбаченими діями конкурентів і т.д.

Вважаємо за доцільне виділити наступні види підприємницьких ризиків (рис. 2.5).

33

максимальним саме на цьому етапі. Для цього етапу характерна 70-процентна „смертність” підприємств. На цьому етапі підприємство живе на кошти власника і не може розраховувати на банківські кредити.

На другому етапі грошові потоки є теж негативними. „Смертність” підприємств складає 30-50% від числа малих підприємств, що пережили попередню стадію. Тут підприємці намагаються отримати зовнішнє фінансування, але це складно на фоні підвищеного ризику.

На третьому етапі спостерігається поліпшення фінансового стану підприємства. Підприємству, що має непогану кредитну історію, більш зрілому, з меншим ризиком легше отримати зовнішнє фінансування у формі банківського кредиту.

Четвертий етап не є бажаним для підприємця, бо він знаменує завершення бізнесу, а в деяких випадках і банкрутство підприємства. Як наслідок, отримання кредитних ресурсів на заключному етапі функціонування не є можливим, бо пов’язано із значними ризиками як для банківської установи, так і малого підприємства.

Проте і в період зрілості, найсприятливіший для малого підприємства, отримати банківський кредит достатньо складно. Кредитування здійснюється під заставу високоліквідного рухомого або нерухомого майна. Далеко не кожний підприємець може надати таке забезпечення. Крім того, реальна вартість майна, що надається, у декілька разів перевищує суму, вказану експертами у заставному зобов’язанні.

Тим часом, не дивлячись на особливості фінансування малих підприємств і складність отримання кредитів, останні є найдоступнішими і поширеними джерелами фінансових ресурсів для малих підприємств. Проте ці фінансові ресурси є не тільки найдоступнішими, але і найдорожчими завдяки:

-високим річним банківським відсоткам;

-обов’язковості повернення кредиту;

-необхідній наявності високоліквідної застави.

Як наслідок невигідних для банків обсягів кредитування і незацікавленості в малому підприємці як позичальнику ставки кредитування, пропоновані банками підприємствам малого бізнесу, як правило встановлюються на більш високому рівні, ніж крупним підприємствам. А тим часом з метою залучення позичальників в рамках Програми державної підтримки підприємництва в Україні доцільно розглянути можливість взаємодії кредиторів і позичальників на умовах, вигідних для обох сторін - учасниць кредитних відносин.

Банківська статистика свідчить, що одержують кредити в середньому близько 40% тих, що звернулися. Проте більшість малих підприємств зовсім не звертаються до банківських установ по фінансову допомогу. Малий підприємець не вдається до отримання кредиту унаслідок таких причин:

-упевненість відмови в кредиті;

-відсутність необхідної застави;

-відсутність упевненості в своєчасному погашенні кредиту і відсотків за кредит;

-ризик втрати закладеного майна;

-неможливість оплати високих відсотків за кредит;

-неможливість об’єктивно оцінювати фінансові можливості підприємства і ризики кредитування.

Слід зазначити, що оцінювати фінансовий стан можливо тільки для функціонуючих підприємств. Підприємці, бажаючі узяти кредит для відкриття нової справи, маючи нульовий баланс, практично позбавлені можливості отримати кредитні кошти. В такому ж положенні знаходяться і підприємці, які здійснюють свою діяльність з використанням єдиного податку. А тим часом саме ці категорії підприємців мають найбільшу потребу в кредитних ресурсах.

Крім того, слід ураховувати при оцінці фінансових можливостей малих підприємств, що вони відрізняються від крупних не тільки підвищеними ризиками, але і

34

відмінностями показників фінансової стійкості. На практиці для оцінки рівня фінансової стійкості і кредитоспроможності крупних підприємств і підприємств малого бізнесу використовується однакова методика і однакові порівняльні нормативні показники, що ставить підприємства малого бізнесу в надзвичайно невигідні умови і практично виключає можливість отримання кредитів. Сприяючи розвитку малого бізнесу в Україні, для залучення позичальників з числа малих підприємців доцільно ураховувати особливості малих підприємств при оцінці їх фінансових можливостей і кредитоспроможності.

Таким чином, аналіз особливостей фінансування малого підприємництва виявив, що для розвитку малого бізнесу в Україні власних підприємницьких коштів недостатньо. Найреальнішими позиковими коштами є кредити. Проте привернути кредитні кошти для підприємств малого бізнесу досить складно. Для спрощення цього процесу необхідно реформувати систему кредитування з урахуванням особливостей малих підприємств, обліку обопільних інтересів позичальника і кредитора, при ухваленні рішення про надання кредиту з використанням позитивного досвіду зарубіжних країн.

2.4. Проблеми розвитку малого бізнесу

Становлення й розвиток ринкової економіки неможливі без створення відповідних умов для забезпечення економічної свободи розвитку підприємництва, суть якої полягає в усуненні адміністративних перешкод і обмежень на шляху економічної діяльності. Правовий порядок у суспільстві не сумісний із дискреційними (на свій розсуд) повноваженнями адміністративних структур виконавчої влади. Демократичний правовий порядок економічного життя, відносин підприємництва в країні має ґрунтуватися на засадах, відповідно до яких жодного власника майна, жодного підприємця не може бути примушено робити те, що не передбачено законодавством. Щодо органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, то стосовно підприємців вони зобов’язані діяти лише на підставі у межах повноважень і способами, що передбачені Конституцією та законами України. Як юридичне підґрунтя цих принципово нових положень необхідно розглядати, в першу чергу, конституційне закріплення нової для нашого суспільства правової норми, що визнає людину (фізичну особу), її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Більше того, за цією самою статтею права і свободи суб’єкта підприємництва як фізичної особи, гарантії його захисту мають визначати зміст і спрямованість державної діяльності, за яку держава має відповідати перед людиною. Згідно з Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з результатами проекту щодо визначення індексу економічної свободи у 115 країнах світу, який було запроваджено спілкою 47 дослідних інститутів усіх континентів світу в 1995 році, Україна належить до країн, що мають найнижчий (від 1,9 до 3,6) рівень економічної свободи, а саме 3,4. Максимальний показник цього рівня у Гонконгу 9,3. Спеціальне дослідження, яке проводилось на замовлення ССШ Генерального директорату Комісії європейських товариств у 1993-1994 рр. в Україні, показало, що економічна оцінка „адміністративного тягаря” – 180-230 млрд. екю.

Узагальнення висновків проведених соціально-економічних досліджень дає можливість у цілому оцінити економічні умови становлення підприємництва в Україні як негативні.

Якщо індекс економічної свободи є показником, зумовленим в основному об’єктивними (зовнішніми) чинниками, то „адміністративний тягар” - це явище, яке викликається, виключно суб’єктивними чинниками. Тому один із першочергових кроків на шляху становлення і розвитку підприємництва в Україні - подолання перешкод, зумовлених саме суб’єктивними чинниками, до яких належать:

проблеми з реєстрацією; недосконалість системи ліцензування;

35

бюрократичні дії органів державної виконавчої влади; занадто велика кількість контролюючих органів, які дублюють функції; слабка підготовленість населення до підприємницької діяльності.

Аналіз стану малого бізнесу в Україні свідчить, що головні причини гальмування розвитку малого бізнесу в Україні такі:

1.Немає дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

2.Неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів малого бізнесу піти в тіньову економіку Про це, зокрема, свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих підприємств у кількості зареєстрованих;

3.Низькі темпи та перекоси у процесі реформування власності;

4.Відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб’єктів підприємницької діяльності з органами влади й управління, немає законодавчого механізму державної фінансової підтримки малого бізнесу, немає єдиного трактування понять: „підприємництво”, „малий бізнес”, „суб’єкти підприємницької діяльності” тощо;

5.Обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність за браком достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

6.Недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого бізнесу в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого бізнесу, слід віднести передусім такі:

- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

- вкрай незначна інвестиційна активність, відсутність переливу коштів із фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють

його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

 низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;  низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та культури ринкових

відносин;  прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих

підприємств працюють на умовах франчайзингу, субпідряду тощо, а в нас цього немає);  поєднання в межах одного малого бізнесу декількох видів діяльності,

неможливість у більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;  немає системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки

малого підприємництва;  немає повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку,

низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;  практично немає державної фінансово-кредитної підтримки;

 недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Для розв’язання проблем розвитку малого бізнесу в Україні, створення відповідного середовища слід докорінно перебудувати державну політику в галузі

37

13.Розкажіть про Німецько-українську Фундацію.

14.Які види підприємницьких ризиків Ви знаєте?

15.Що таке кредитний ризик?

16.Розкажіть про етапи життєвого циклу малого підприємства.

17.Які проблеми розвитку малого бізнесу в Україні.

18.Які головні причини гальмування розвитку малого бізнесу в Україні?

ЛЕКЦІЯ 3

ТЕМА № УМБ-3 ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА МАЛОГО БІЗНЕСУ

(3 години)

План

3.1.Об’єктивна необхідність та суть державної підтримки малого бізнесу.

3.2.Світовий досвід підтримки малого бізнесу: механізми і джерела.

3.3.Етапи формування державної політики підтримки малого бізнесу в Україні.

3.4.Законодавство України про державну підтримку малого бізнесу.

3.5.Державна фінансова підтримка малого бізнесу.

Література: [1, 14, 16, 18, 28, 36, 40].

3.1. Об’єктивна необхідність та суть державної підтримки малого бізнесу

Цілеспрямована державна підтримка малого бізнесу має виключно важливе значення для перехідної економіки України. Необхідно зазначити, що формально державна підтримка малого бізнесу вже кілька років визначається в урядових документах як один із головних напрямів економічної реформи. Про це свідчать Указ Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва” (1998 р.), Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” (2000 р.) та Закон України „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” (2001 р.).

Перш за все необхідно визначити поняття державної політики підтримки малого підприємництва, її об’єктивну необхідність та суть. Державна політика підтримки малого бізнесу - це сукупність пріоритетних рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання.

Метою державної підтримки малого бізнесу є :

1)створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2)сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3)підтримка вітчизняних виробників;

4)формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого бізнесу, а, з іншого боку, - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого бізнесу на пільгових засадах або безоплатно.

Щодо підтримки малого бізнесу як важливої економічної функції держави необхідно визначати два елементи: забезпечуючий і управлінський. Забезпечуючий елемент у даному разі означає обслуговування суб’єктів малого бізнесу. Держава сприяє

38

забезпеченню його матеріально-технічними ресурсами, надає земельні ділянки, передає державне майно, сприяє організації інформаційного обслуговування, надає цільові кредити та інші види допомоги.

Управлінський елемент державної підтримки малого бізнесу завжди пов’язаний із розв’язанням організаційно-адміністративних питань, плануванням, контролем. Саме цей елемент має стати провідним, оскільки він надає розвитку малого бізнесу стійкого, більш ефективного та управлінського характеру.

Які ж основні чинники, що зумовлюють формування державної політики підтримки малого бізнесу?

По-перше, малий бізнес як складова приватного сектору економіки перебуває в нашій країні у процесі становлення. До недавнього часу цього сектору економіки практично не було.

По-друге, малий бізнес є структуроутворюючим елементом ринкової економіки. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його становлення серед пріоритетних заходів економічної політики України. Малий бізнес має особливе, виняткове значення у перехідний період до ринкової економіки. Саме воно стимулює економічну конкуренцію, структурну перебудову економіки, сприяє послабленню монополізму, формуванню нової соціальної верстви підприємців-власників, які складають соціальну базу економічної реформи, забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку.

По-третє, малий бізнес є провідним сектором ринкової економіки, найбільш масовим, динамічним та гнучким. У секторі малого і середнього бізнесу ринково розвинених країн зосереджено велику частку економічно активного населення (від 49 % у Великобританії до 78 % у Японії), виробляється значна частка (50-60 %) ВВП. В Україні тільки 10 % ВВП виробляється малими підприємствами.

По-четверте, державна підтримка малого бізнесу не обов’язково пов’язана з додатковими фінансовими видатками. Головне полягає у визначенні правових та економічних засад розвитку малого бізнесу, встановленні відповідних законодавчих прав та гарантій, а також в усуненні (ліквідації) адміністративних бар’єрів, що перешкоджають становленню та розвитку малого бізнесу.

По-п’яте, необхідність державної підтримки полягає в тому, що мале підприємництво, незважаючи на його вагомі переваги, є сектором економіки, найуразливішим до таких несприятливих факторів, як інфляція, циклічні коливання, податковий тиск, фінансові труднощі й конкуренція великих корпорацій тощо.

Основними завданнями Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є :

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах; сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Основними напрямами Програми є:

39

вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької

діяльності; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого

підприємництва; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва. До суб’єктів малого бізнесу слід відносити зареєстрованих у встановленому порядку

фізичних осіб-підприємців, які займаються підприємницькою діяльністю, а також юридичних осіб - малі підприємства будь-якої організаційно-правової форми (крім акціонерних товариств та об’єднань підприємців). Суб’єктами, що виробляють державну політику розвитку малого бізнесу, мають бути працівники, які зайняті у малому бізнесі, підприємці через їхні громадські об’єднання, профспілки та державні організації.

3.2. Світовий досвід підтримки малого бізнесу: механізми і джерела

Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим бізнесом своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.

Сприяння та підтримка малого бізнесу є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад, у Канаді - Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії - Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії - Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (6 червня 1995 року); у США - Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі - Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії - підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам.

Центральні органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції:

розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;

формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;

розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого бізнесу. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малому бізнесу.

Слід зазначити, що важелі, які застосовуються в економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки малого підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки.

Аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв’язку та взаємодії. Критеріями класифікації виступають, як правило, питома вага державної власності, її якісний склад, напрямки і засоби здійснення державної політики, форми ринкових відносин тощо.

40

Так, ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і виходить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності. Вона передбачає участь держави в регулюванні за „залишковим принципом”: втручання в аспекти, які не в змозі регулювати ринок; держава створює максимально сприятливі умови для функціонування приватного капіталу, зокрема малого бізнесу.

Неоліберальна (німецька) модель, яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для чого підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого бізнесу, політики зайнятості тощо. Гасло цієї моделі: „Ринок - для всіх”, тому значна увага приділяється соціальній спрямованості дії ринку, існує розгалужена система соціальних виплат.

Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Модель ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб’єктом тут виступають корпорації та об’єднання їх у фінансово-промислові групи - „кейрецу”. Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.

Враховуючи особливості зазначених моделей ринкової економіки, розглянемо детальніше досвід державної підтримки малого бізнесу в Німеччині, США, Франції та Росії.

Яскравим прикладом ефективного використання стимулюючої державної політики щодо малих та середніх підприємств є післявоєнна Німеччина, яка досягла значних успіхів у соціально-економічному розвитку за короткий період завдяки тому, що основним фактором реалізації реформ була рушійна сила енергійного розвитку малого та середнього бізнесу.

Головний принцип, який закладено в основу системи державної підтримки малого та середнього бізнесу у ФРН, - надання допомоги, що стимулює розвиток „самодопомоги”. Загальна мета державної підтримки - підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки. Нині на передній план вийшли проблеми стимулювання цих підприємств у нових землях ФРН.

Так, активно використовуються в нових землях ФРН податкові пільги, які мають три головні види: спеціальні норми амортизаційних відрахувань; створення резервів прибутку, який не оподатковується; інвестиційні надбавки, що надаються податковими відомствами.

Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається за такими напрямами:

надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств; фінансування участі в капіталі великих підприємств; довгострокове інвестування або збереження робочих місць; поручительство перед кредитними товариствами; інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;

стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;

субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;