констпекты лекций / 3109_Upravl_nnya_malim_b_znesom_pdf_staryy_v_o

21

За рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надана фінансова допомога фермерам на суму 2,4 млн. грн.

За рахунок проекту ММР Великобританії „Програма підвищення рівня життя сільського населення України” у сільській місцевості створено вісім кредитних спілок, якими сільським мешканцям надано кредитів на суму 1,7 млн. грн. З них 887,6 тисяч гривень надано селянам, що пройшли навчання на семінарах з основ бізнес-планування та нових низьковитратних технологій у сільському господарстві.

Малий бізнес України зорієнтований переважно на діяльність у сфері торгівлі і громадського харчування, зв’язаний з відносно невеликими витратами на створення таких підприємств, швидким обігом вкладеного капіталу, високою прибутковістю і т.д. Підприємства цієї галузі складають 40,2%, тобто майже половину всіх малих підприємств. Частка промислових підприємств складає 16,1%, будівництва 8,5%, операції з нерухомістю 15,6%. На частку цих галузей припадає 80,4% малих підприємств. Із загальної кількості працюючих на малих підприємствах 25,8% зайнято в торгівлі, 22,0% - в промисловості, 11,4% - в будівництві.

Переважна більшість малих підприємств функціонує поза державних форм власності. Причому частка держави в малому бізнесі знизилася до 4,2%, а підприємств недержавних форм власності відповідно зросла і склала 95,8%. Крім того, підприємства недержавної форми власності виробляють 95,2% всієї продукції (послуг), яка випускається в приватному секторі, що свідчить про зростання приватної підприємницької активності.

Мале підприємництво вкрай нерівномірно розвивається в регіональному аспекті. Максимального значення приплив трудових ресурсів у сферу малого бізнесу досяг в м. Києві, що об’єктивно пов’язано з високим рівнем розвитку ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. В Україні приплив робочої сили в малий бізнес в основному відбувався в м. Києві (14,5%), Донецькій області (10,6%), Дніпропетровській області (6,6%), Харківській області(6,5%), Львівській області (6,0%), Одеській області (4,6%), Луганській області (4,0%). Водночас абсолютно інша картина спостерігається в таких аграрних областях України, як: Чернівецька, Чернігівська і Тернопільська (1,5%), Волинська (1,6%), Рівненська (1,7%), Хмельницька і Кіровоградська (2,1%), Черкаська (2,2%), Сумська і Вінницька (2,3%).

Крім того, якщо в середньому по Україні на 10 тис. населення доводиться 53 малих підприємства, то в деяких регіонах цей показник значно вище.

В регіональному аспекті більш всього малих виробничих структур в м. Києві, а також в Донецькій, Харківській, Львівській, Дніпропетровській областях, що пояснюється міцною сировинною базою і розвинутою інфраструктурою в цих регіонах. Найнижчі

22

кількісні показники - в аграрних областях: Чернівецькій, Тернопільській, Чернігівській, Волинській, Рівненській.

Дані статистики за 1991-2006 рр. свідчать, що в розвитку українського малого бізнесу намітився перехід від стартового етапу до етапу стабілізації. На зміну стрімкому підйому малого підприємництва, який спостерігався в 1991-1998 рр., коли кількість малих підприємств збільшилося з 47,1 до 136,2 тисяч, тобто в 2,9 рази, прийшло – вже до початку 1998 р. – зниження темпів внаслідок фінансових потрясінь, політичної нестабільності, недоліків в законодавстві.

Характерними рисами українського малого бізнесу є динамічність, мобільність і достатньо раціональна організація господарської діяльності. Малі підприємства здійснюють свою діяльність в різних сферах економіки, швидко реагують на зміни споживацького попиту.

Малий бізнес відіграє виключно важливу роль в економічному і соціальному житті промислово розвинутих країн, де на його частку припадає до 70% ВНП. Останніми роками в Західній Європі, США і Японії велике значення набув малий бізнес, де він представлений сукупністю кількісних малих і середніх підприємств. Головним чином це підприємства, на яких працюють не більше 20 чоловік. Малі підприємства забезпечують 2/3 приросту нових робочих місць, що дозволило значно скоротити безробіття в цих країнах.

Наприклад, в США функціонує більше 15 млн. малих підприємств, які виробляють близько 40% валового національного продукту і половину валового продукту приватного сектора, у тому числі: в оброблювальній промисловості – 21%, будівництві – 80%, оптовій торгівлі – 86%, сфері обслуговування – 81%. На цих підприємствах зосереджено половину всіх зайнятих в приватному секторі працівників. Вони забезпечують створення і освоєння

векономіці США, близько половини всіх нововведень, що відносяться до сфери науковотехнічного прогресу. При цьому в середньому на один долар витрат вони упроваджують нововведень в 17 разів більше, ніж великі підприємства.

Важко переоцінити роль малого підприємництва у сфері інновацій. В США у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НІОКР) приблизно 90% всіх компаній – малі фірми. За даними Національної наукової фундації США вкладень в науково-дослідні розробки, з розрахунку на один долар, малі фірми дали в 4 рази більше новинок, ніж середні компанії, і в 24 рази більше, ніж крупні корпорації. Витрати на 1 науковця й інженера в малих фірмах в 2 рази нижче, ніж в крупних. Малі фірми в цій сфері об’єднуються в технопарки. Технополіс „Долина Силікону” (США) об’єднує 8 тисяч інноваційних фірм, в 70% з них працюють менше 10 працівників. Всього технополіс об’єднує 250 тис. чол., з них 6 тисяч - вчені, фахівці. При цьому валовий національний продукт (ВНП) технополісу значно більше ВНП Великобританії.

Частка українських малих підприємств у ВВП складає 7-8%, проти 40% в розвинутих країнах. Це є результатом високого податкового тиску, зарегульованості економіки і наявності великої кількості проблем, які заважають розвитку підприємництва

вУкраїні.

Вумовах загального економічного зростання стан в секторі малого підприємництва продовжує залишатися складним і нестійким, кількість новостворених малих підприємств знижується - порівняно з тими, що закриваються.

Найбільш активно йде скорочення промислових, будівельних підприємств, а так само підприємств торгівлі і громадського харчування. Помітна незначна зміна тенденції до збільшення створюваних підприємств в області науки.

У регіональному аспекті значне скорочення кількості малих підприємств спостерігається в Житомирській, Закарпатській, Черкаській, Харківській, Херсонській областях і Автономній Республіці Крим, зворотний процес має місце в Донецькій, Одеській областях і місті Києві.

23

Значна частина зареєстрованих фірм так і не приступила до господарської діяльності. Деякі підприємства створюються лише для того, щоб забезпечити підробіток людям, не задоволеним заробітною платнею в держсекторі.

Усвітовій практиці вважається нормою державне заохочення малого бізнесу на користь нації. При цьому завдання держави не зводиться до того, щоб на пільгових умовах надавати дрібним і середнім фірмам фінансові, технічні та інші ресурси і підтримувати приватну ініціативу за будь-яку ціну. Держава покликана, у першу чергу, створити такий правовий і економічний клімат, який дозволить малому бізнесу не тільки утриматися на плаву, але і зростати, набирати силу.

Всюди: в Європі, Японії, США, країнах Південно-Східної Азії і Латинської Америки – мале і середнє підприємництво знаходить все більш широку підтримку. Східноєвропейські держави з перехідною економікою так само приділяють особливу увагу державній підтримці малого бізнесу.

Підвищена роль малого бізнесу примусила більшість країн Європейського Союзу визнати необхідність розробки спеціальної політики, основними цілями якої є:

- розвиток міжнародної конкурентоспроможності національних малих підприємств;

- створення нових робочих місць; - економічне зростання малих підприємств; - залучення іноземних інвестицій; - інноваційна діяльність; - трансферт (передача) технологій.

Убагатьох країнах ринкової економіки існують особливі фонди державної підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, з цією метою у витратній частині бюджету щорічно виділяється 2-3 млрд. доларів.

В Україні у межах створеної інфраструктури підтримки підприємництва діють більше 652 інвестиційних компаній і фондів, 75 регіональних фондів підтримки підприємництва, 73 лізингові компанії, 1,6 тис. аудиторських фірм і приватні аудитори, 271 страхова організація, 239 бірж, 127 бізнес-центрів, 46 бізнес-інкубаторів.

Ухвалою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. №201 затверджено Програму державної підтримки підприємництва, яка є установчою частиною комплексу заходів по сприянню розвитку ринкових відносин і виходу України з економічної кризи.

З метою сприяння розвитку малого бізнесу 19 жовтня 2000 року прийнятий Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва”. В ньому дано визначення терміна „мале підприємництво”, визначені цілі державної підтримки малого підприємництва, окреслені основні напрями державної підтримки, виявлені органи, які здійснюватимуть підтримку малого бізнесу, розроблені програми підтримки.

Крім того, 21 грудня 2000 року прийнятий Закон України „Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” і Національна Програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва.

2.2. Особливості регіональної структури малого бізнесу

Подальший розвиток малого бізнесу України потребує формування і здійснення ефективної та гнучкої регіональної політики. Взаємовідносини між центром і регіонами, а також міжрегіональні відносини в Україні продовжують залишатися неврегульованими, що породжує і загострює економічну роз’єднаність, дезінтеграційні процеси. Власне соціально-економічна неврегульованість і підштовхує як політичні сили, так і державні органи різних гілок та різних рівнів влади до конфронтації на цьому ґрунті.

Під регіональною політикою розвитку підприємництва слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність центральних

24

органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій в усіх регіонах країни, спрямовану на створення необхідного комплексу умов розвитку підприємництва, а з іншого - соціально-економічні заході, здійснювані на базі загальнодержавної політики, закріпленої у законодавстві самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей та завдань.

Регіональну соціально-економічну політику можна визначити як сукупність економічних, правових та адміністративно-організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодержавні й місцеві інтереси, будучи спрямованими в остаточному підсумку на повнокровний, рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому. Органічною частиною цієї політики має бути врахування саморегулюючих засад підприємництва.

Зростання впливу регіонів на економічні процеси, що відбуваються в Україні, є необхідним і, разом із тим, закономірним явищем, оскільки відображає загальноосвітню тенденцію до децентралізації суспільного розвитку, що має ґрунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Проте в Україніця тенденція ще не набула помітного значення, хоч і знайшла своє відображення у статті 15 Конституції України.

У сфері економіки останніми роками скоріше відбувалися протилежні процеси - концентрація у вже сформованих індустріально розвинутих центрах фінансового, промислового, торговельного потенціалу, інтелектуальних ресурсів тощо. Це відбувалося тому, що внаслідок відходу від адміністративного керування економічними процесами різноманітні ресурси (насамперед фінансові, які були до того ж досить обмежені) спрямовувалися переважно в регіони з більш-менш розвиненою ринковою інфраструктурою. Таким чином, на сьогодні склалася ситуація, за якої у Києві сконцентровано, за різними оцінками, від 60 до 80 % фінансових ресурсів. Тому досить нагальною є проблема проведення активної економічної політики на рівні регіонів. Передусім має йтися про сприяння розвиткові малого бізнесу. Зусилля має бути спрямовано на формування регіональних ринків, розвиток інфраструктури з урахуванням їхніх особливостей і використанням наявних переваг.

Розв’язання цих питань має здійснюватися як шляхом відповідної політики, так і шляхом надання необхідних повноважень місцевим державним адміністраціям. Такі повноваження мають знайти законодавче закріплення і залишати достатні можливості для проведення гнучкої державної економічної політики.

Ще одним суттєвим чинником, який підтверджує необхідність надання регіонам достатніх повноважень для проведення власної політики щодо розвитку малого бізнесу, є наявність пріоритетних для регіону видів економічної діяльності. Потенційно перспективні для регіону види економічної діяльності зумовлюються наявністю ресурсної, промислової, технологічної, наукової бази, територіальних переваг, наближеністю до ринків збуту, кліматичними умовами тощо. Усі ці особливості й потенційні переваги доволі повно можна реалізувати лише на регіональному рівні. Цільові програми різноманітного спрямування, що реалізуються на рівні загальнодержавної економічної політики, як правило, не фінансуються достатньо, вони не враховують повною мірою місцеві особливості, вони недостатньо забезпечені організаційно. Це є наслідком відмінності загальнодержавних і регіональних інтересів та пріоритетів, що цілком закономірно. Саме тому регіоналізація державної політики щодо розвитку малого бізнесу сприятиме її результативності.

Одним з основних напрямів регіональної політики розвитку підприємницьких структур є або безпосередня участь місцевих державних адміністрацій у створенні й діяльності бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо, або всіляка підтримка таких організацій. У сучасних умовах різноманітні форми фінансової підтримки, зважаючи на хронічну нестачу коштів у місцевих бюджетах, є вельми проблематичними. Єдиною

25

можливістю є надання гарантій за кредитами для малих структур у разі, якщо такі кредити мають цільове призначення.

Різновидом непрямої фінансової підтримки можна вважати податкові пільги, які надаються місцевими державними адміністраціями за податками, що надходять до місцевого бюджету. Такі пільги має бути спрямовано переважно на розв’язання пріоритетних для даного регіону завдань (підвищення зайнятості, екологічної безпеки тощо). Також місцеві державні адміністрації можуть досить відчутно впливати на динаміку розвитку підприємницьких структур шляхом диференціювання ставок за оренду приміщень.

Місцеві державні адміністрації вже мають достатні повноваження для спрощення низки організаційних заходів створення і діяльності підприємницьких структур. А саме ці заходи є часом найбільш болючими (й витратними) для малих підприємств і мають безпосередній вплив на темпи їхнього збільшення. Але ці питання потребують законодавчого врегулювання: затвердження граничного терміну реєстрації, кількості документів, обмеження звітності, встановлення відповідальності посадових осіб тощо, оскільки психологію і методи роботи працівників відповідних державних служб швидко змінити навряд чи можливо.

Важливим є питання надання інформаційних і консалтингових послуг новоствореним підприємницьким структурам. Такі послуги мають навіть передувати створенню підприємств, оскільки в успішному веденні справ новими підприємцями місцева влада також вельми зацікавлена. Недостатніми на сьогодні виглядають юридичний захист і освіта підприємців, які тепер можна мати лише за значні кошти, що не під силу малим підприємцям. Тому місцевим державним адміністраціям доцільно організувати відповідні служби і надавати послуги за помірною, можливо диференційованою, ціною.

Заслуговує на увагу зарубіжний досвід сприяння підприємництву взагалі або окремим його видам у регіонах. Із цією метою проводяться такі заходи: звільнення від податку на нерухомість для корпорацій, які поширюють свою діяльність у даному регіоні (США, Франція); випуск облігацій для надання дешевих кредитів на розширення виробництва (США, Швеція); фінансування регіональних програм розвитку експорту (США); участь у витратах на розширення корисного для регіону виробництва (Франція) тощо.

Цілий ряд регіонів та міст України мають моногалузеву орієнтацію. Виробництво характеризується дуже високою концентрацією та вузькою спеціалізацією. Спад виробництва спостерігається в галузі, в якій спеціалізований регіон або місто мають надзвичайно важкі соціально-економічні наслідки. Очевидно, що в таких умовах підприємницька діяльність має насамперед спрямовуватись на задіяння того господарського потенціалу, який не використовується внаслідок економічної кризи. Це дало б змогу розгортати підприємницьку діяльність при значно менших інвестиційних витратах, зменшуючи водночас витрати тих структур, які мають утримувати нефункціонуючі виробничі потужності.

Існує також проблема, пов’язана з тим, що виробничі ресурси, вивільнені з господарської діяльності загальним спадом суспільного виробництва, у своїй більшості не відповідають усім вимогам структурної перебудови та роботи в ринковому середовищі. Необхідне оновлення продукції, перепрофілювання виробництва, розгортання нових виробництв, яких немає в даному регіоні, перепідготовка кадрів тощо.

Успішне розв’язання цієї проблеми залежить, зокрема, від того, наскільки правильно визначено пріоритети в розвитку даного регіону, враховано всі можливості ефективного використання ресурсів, потреб і потенційних напрямів розширення внутрішнього ринку регіону, можливостей міжрегіональних зв’язків.

26

На розв’язання всіх цих завдань і має бути спрямовано скоординовані організаційні заходи розвитку підприємництва на регіональному рівні. Особливо важливі вони в умовах функціонування підприємств різних форм власності, оскільки мають узяти на себе ті функції координації діяльності, розподілу ресурсів, акумуляції коштів тощо, які виконувались адміністративно-командною системою.

Важливий напрям економічних реформ в Україні - створення сприятливого середовища для формування і функціонування суб’єктів підприємництва, які є одним із дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Сьогодні в нашій країні здійснюються певні правові, організаційні та економічні (щоправда, незначною мірою) заходи, які сприяють активізації діяльності підприємницьких структур.

2.3. Фінансові ресурси малого бізнесу: стан та джерела формування

Як показує практика, для успішного розвитку малого бізнесу в Україні необхідно удосконалювати податкову політику, забезпечити реальну законодавчу базу і фінансову підтримку.

Традиційно джерела фінансування підприємств малого бізнесу у всьому світі підрозділяються на:

-власні;

-позикові.

До власних джерел фінансування підприємств малого бізнесу відносяться:

-прибуток підприємства;

-амортизаційні відрахування;

-власні фінансові вкладення засновників;

-засоби від реалізації невживаних активів.

Позиковими джерелами фінансування можуть бути:

-засоби місцевих бюджетів;

-засоби комерційних банків та інших кредитних установ;

-засоби інвестиційних фундацій;

-іноземні інвестиції;

-фінансові інвестиції (акції, облігації тощо).

Схематично класифікація джерел фінансування, що використовується для розвитку малого підприємництва, представлена на рис. 2.3.

27

Джерела

фінансових засобів

Кошти місцевих бюджетів

Фінансові інвестиції (акції, облігації тощо)

Рис. 2.3. Джерела фінансування підприємств малого бізнесу

Аналіз джерел фінансування підприємств малого бізнесу свідчить проте, що прибуток на даному етапі формування малого підприємництва не може служити відчутним фінансовим засобом для розвитку малих підприємств. Жорстка податкова політика, існуюча в Україні, призводить до того, що, як показують результати статистичних джерел, в цілому малий бізнес в Україні збитковий. За 2003 рік збитки малого бізнесу склали 783,2 млн. грн. Аналіз показника прибутковості малих підприємств

28

вкількісному виразі показав, що тільки 61,8% малих підприємств одержують прибуток, а 38,2% - збитки. Але навіть ті підприємства, які є прибутковими, не мають її в такій кількості, щоб активно розширювати свій бізнес.

Не можуть служити відчутним джерелом фінансування малих підприємств і амортизаційні відрахування, оскільки основні фундації займають незначну питому вагу у валюті балансу малих підприємств, а отже і амортизація, що нараховується на них, невелика. Підприємці, як правило, не придбають дорогі основні фонди за рахунок коштів підприємств малого бізнесу з причини відсутності стабільності у податковому законодавстві України. Статистичні джерела свідчать проте, що амортизаційні відрахування складають усього 6,7% в загальному об’ємі витрат малих підприємницьких структур.

Як показує практика, важливим реальним власним джерелом фінансування малого бізнесу є підприємницькі заощадження. Проте в умовах економічної нестабільності в країні підприємці, як правило, не мають достатніх вільних власних засобів для розширення бізнесу.

Відсутністю вільних підприємницьких засобів пояснюється переважний розвиток торговельних і посередницьких підприємств в Україні, не вимагаючи значних фінансових вкладень в організацію такого бізнесу. Підприємства торгівлі складають 40,2% від загального числа малих підприємств. Саме відсутністю реальних джерел фінансування пояснюється той факт, що в Україні не отримало розвитку промислове підприємництво. Питома вага промислових малих підприємств складає 16,1% від загального числа функціонуючих малих підприємств.

Всі ці факти свідчать про необхідність пошуку реальних позикових засобів, здатних надати реальну фінансову підтримку розвитку малого бізнесу.

Найбажанішим позиковим джерелом фінансування є бюджетні кошти. В справжніх економічних умовах державна підтримка малого підприємництва в Україні обмежується низкою прийнятих законодавчих актів, що передбачають такого роду державну допомогу і підтримуючих підприємницьку ініціативу. Проте на реальну фінансову допомогу сьогодні малі підприємства розраховувати не можуть з причини відсутності у місцевих бюджетах коштів на ці цілі.

Проте невеликий позитивний досвід в області бюджетного фінансування все ж таки має місце. Так, у межах фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу Київська міська рада розробила Київську міську програму розвитку малого підприємництва на 2003-2004 роки.

Впершому півріччі 2003 року в рамках програми фінансово-кредитної підтримки суб’єктів підприємницької діяльності банком „Хрещатик” підписані кредитні угоди і почато фінансування 28 суб’єктів малого і середнього підприємництва на суму понад 39,8 млн. грн. З місцевого бюджету на часткове відшкодування відсотків було перераховано суб’єктам підприємництва коштів на суму понад 3,5 млн. грн. Слід зазначити, що кредити

врамках вищезгаданої програми надаються на пільгових умовах. Часткове відшкодування коштів, що кредитуються, здійснюється за рахунок міського і районних бюджетів міста Києва.

Важливим засобом фінансування у всьому світі є кредитування – в грошовій або товарній формі (у формі лізингу). Фактично лізинг – це кредитування з певними особливостями, пов’язаними з переходом права власності. Проте на практиці в Україні лізинг не отримав широкого розповсюдження. Пояснюється це тим, що обов’язковою умовою лізингу є наявність у підприємства від 15 до 50% вартості об’єкту лізингу і стабільна діяльність підприємства в певній галузі. Лізингова діяльність регулюється в Україні Законом України „Про лізинг” від 16 грудня 1997 року №723/97. Законом визначені терміни лізингового договору, що істотно скорочує економічну привабливість лізингових операцій. Наявність інших, не сприятливих для підприємців чинників, що

29

містяться у вказаному Законі, і незахищеність лізингоотримувачів призвела практично до повної відсутності зацікавленості малих підприємців у лізингових операціях.

Іншим, іноді доступним джерелом фінансових ресурсів для підприємств малого бізнесу є міжнародні кредитні лінії. Програма мікрокредитування в Україні по лінії Європейського банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР) для мікро- і малих підприємств є розширенням раніше існуючої кредитної лінії для малих і середніх підприємств, яка функціонує в Україні з 1995 року і складає за обсягом 120 млн. доларів США. В листопаді 1998 року ЄБРР відкрив Програму мікро-кредитування в Україні. Метою цієї Програми є підтримка мікро- і малих підприємств шляхом створення сприятливих умов для отримання банківських кредитів. Під егідою цієї Програми було видано більш 4-х тисяч кредитів на суму більше 50 млн. доларів США.

Продовженням Програми мікрокредитування в Україні по лінії ЄБРР для малого підприємництва є кредитна лінія Національного банку України від ЄБРР для малих і середніх приватних підприємств. Програма передбачає:

-довгострокове фінансування засобів виробництва;

-короткострокове фінансування витрат на імпортовану сировину і запчастини;

-фінансування лізингу;

-короткострокове фінансування експортних контрактів.

Лінія передбачає більш тривалі періоди кредитування, фіксовані річні ставки і розмір застави 120%.

ЄБРР здійснює свою діяльність в Україні через банки „Аваль”, „Ажіо”, „Приватбанк”, „Укргазпромбанк”, „Форум”, „Ва-банк”.

З метою поліпшення доступу до кредитів для малих і середніх підприємств в Україні створено Німецько-українську Фундацію, внесок в яку з боку Німеччини склав 12 млн. DM. Фундація створена у вигляді „вічної” револьверної фундації. В даний час її статутний фонд збільшився до 32 млн. DM.

На жаль, таке кредитування здійснюється через українські банки, і всі негативні моменти української банківської системи знаходять віддзеркалення на позичальниках, тим більше на малих підприємствах. Хоча умови кредитування у більшості міжнародних ліній можна назвати пільговими, малі підприємства украй рідко мають нагоду ними скористатися.

Міжнародні інвестиційні фундації надають підтримку підприємствам України на основі інвестування коштів в діяльність певних підприємств. Вони обирають стабільні українські підприємства, частіше крупні, і пропонують їм інвестиції в обмін на 49 або 51% власності. Зазвичай малі підприємства для таких фундацій не є інтересними.

За результатами вищевикладеної інформації можна зробити висновок, що сьогодні для підприємців найприйнятнішим способом отримання позикових фінансових коштів є кредитні ресурси банківських установ і інвестиційних фондів. Проте процес отримання кредитних засобів ускладнюється особливостями розвитку підприємств малого бізнесу. Кредитування малого бізнесу порівняно з крупними підприємствами має свої відмінності. На сьогоднішній день деякі крупні підприємства активно використовують такі позикові фінансові джерела:

-фінансові ресурси державного бюджету і бюджетів всіх рівнів;

-ресурси українських банків;

-ресурси міжнародних кредитних ліній;

-ресурси міжнародних інвестиційних фундацій;

-лізинг.

Малі і середні підприємства на практиці реально використовують:

-ресурси українських банків (у виняткових випадках);

-ресурси міжнародних кредитних ліній (іноді, коли вдається);

-фінансові ресурси небанківських установ (як правило);

-лізинг (дуже рідко);

30

- інші види фінансової підтримки.

Навіть перший погляд на висловлену інформацію дозволяє побачити істотну різницю можливостей крупних і малих підприємств у доступі до фінансових джерел.

Особливості фінансування підприємств малого бізнесу представлені на рис. 2.4. Складність вирішення проблеми фінансування малих підприємств пов’язана з

особливістю розвитку підприємств малого бізнесу, для яких характерне парадоксальне поєднання найбільшого ризику з найменшою доходністю, особливо на початковому етапі розвитку. Тому отримання банківських кредитів для малого бізнесу на початковому етапі сильно ускладнено, і на цій стадії була б доречна допомога з боку суспільних організацій і держави, зацікавленої в розвитку малого бізнесу.