1. Причини, джерела та наслідки індустріалізації.

У 1920-ті рр. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн світу. У грудні 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. ХV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації.

• Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції.

• Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення робітничого класу.

Джерела індустріалізації:

• Перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства. Проводилася політика “ніжніці цін” – селянам пропонувалася продавати зерно державі за дуже низку ціну, в свою чергу держава експортувала зерно за світовими цінами. Ця політика наторкнулася на дуже сильний опір з боку селянства, що призвело до хлібозаготівельної кризи 1927-28 рр., а згодом до голоду 1928-29 рр. влада була змушена знову вводити продовольчі картки.

• Експорт сировини, продовольства за низькими цінами

• Залучення особистих коштів громадян (державні позики).

• Споживчий аскетизм населення – замороження зарплатні, згортання виробництва товарів широкого вжитку, уведення карткової системи.

• Використання безкоштовної примусової праці політичних в’язнів.

• Збільшення випуску й продажу горілчаних напоїв. Використання позаекономічних примусів до праці – соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках.

Труднощі та особливості індустріалізації:

• Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.

• Переважання важкої промисловості.

• Нестача кваліфікованих кадрів.

• Скоренні темпи проведення.

• Директивне господарювання.

Результати та наслідки індустріалізації:

• Перетворення України з аграрної в індустріально-аграрну країну.

• Збільшення промислового потенціалу в 7 разів.

• Залучення в промисловість України значної частини загально союзних коштів (20%).

• Зміцнилася обороноздатність країни.

• Виникнення в української промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість та ін.

• Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства.

• Перехід до насильницької колективізації.

• Голодомори: 1928-29; 1929-30; 1932-33 рр..

• Низький життєвий рівень населення.

• Ліквідація ринкових відносин; створення командно-адміністративної економіки.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п’ятирічних планів розвитку народного господарства.

2. Перші п’ятирічки.

Перша п’ятирічка 1928 - 1933 рр.

У цій період відбувався розвиток сільськогосподарського машинобудування – було збудовано заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, “Криворіжсталь”, Харківський тракторний. Створення енергетичної бази, побудовано Дніпрогес – 30 електростанцій. Розгортання соціалістичного змагання.

Друга п’ятирічка 1932 – 1937 рр..

Подальше наростання індустріалізації. Будівництво нових підприємств: Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод в Горлівці та ін.. Розвиток легкої, харчової промисловості при збереженні пріоритету розвитку важкої промисловості. Відміна карткової системи у 1935 р.. У кінці п’ятирічки – установлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни, закон про адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення трудової дисципліни. У червні 1940 р. видано указ “Про перехід 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень” і про заборону залишення робітниками підприємств та установ, згідно з яким порушення дорівнювалося кримінальному злочину й каралося ув’язненням.

Не одна з п’ятирічок не була здійснена, але ціною неймовірних зусиль народу було досягнуто колосальних успіхів у розвитку народного господарства.

3. Утвердження сталінського тоталітарного режиму починається в середині 1920-х рр., але із середини 1930-х рр. спостерігається дедалі помітніший відхід від демократичних принципів. Проголошена І.Сталіним теорія “загострення класової боротьби” вела до поширення репресій на все більше коло людей. Жертвами репресій стали всі верства населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, вчителі, лікарі, робітники, селяни. З-поміж керівних діячів республіки репресій зазнали Х.Раковський, С.Косіор, В.Затонський, воєначальники Й.Якір, Б.Думенко та ін.. Напередодні Другої світової війни було практично знищено виший командний склад армії. Була встановлена монополія на владу – заборона діяльності лівих есерів, УКП; повний контроль над усіма організаціями та громадськими об’єднаннями. Посилювався культ вождя. Формування партійного й державного апарату за принципом особистої видатності (провідниками сталінської політики в Україні були Л.Каганович 1925-28 рр., та С.Косіор 1928-38 рр..

У духовному житті проводилася монополізація комуністичної ідеології, що базувалася на марксизмі. Йшла ідеологізація освіти, було установлення жорсткої цензури, боротьба з інакомисленням, контроль над засобами масової інформації. Повне підкорення особистості інтересам колективу та держави, партійний контроль над діяльністю інтелігенції, представників культури. Утвердження тоталітарного режиму через репресії проходило декілька етапів.

І хвиля 1928 – 1931. Розкуркулення ; депортації, викриття шкідницьких організацій; боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції.

Шахтинська справа (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 осіб отримали смертний вирок, інші різні строки ув’язнення).

Процес над “Спілкою визволення України” у 1930 р. був спрямований проти “старої” національної еліти. Звинувачення 45 осіб в підготовці повстання, яке ставило за мету відновлення самостійної буржуазної України.

Боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства)

ІІ хвиля 1932 – 1935 рр. Голодомор, репресивний спалах після вбивства С.Кірова; боротьба з “національним ухильництвом”.

Голодомор 1932-33 рр..

Самогубство М.Хвильового та наркома освіти М.Скрипника; арешт і смерть за нез’ясованих обставинах О.Шумського.

Прийняття закону про покарання членів сімей “ворогів народу” (виселення у віддалені райони, обмеження в правах).

ІІІ хвиля 1936 -1938 рр.. Доба “великого терору”.

Боротьба з українським націоналізмом (справи “націоналістичної” групи професора М.Зерова, “Блоку українських терористичних груп” та ін.).

Боротьба з ухилами в партії (справи “Українського троцькістського центру”, “Соціал-демократичної партії України”).

Чистка партійної верхівки, репресії проти членів КП(б)У – Є.Клірінг, Х.Чаковський, П.Постишев та ін.

Репресії в армії, серед репресованих були відомі радянські полководці Й.Якір – командуючий київським військовим округом, І.Дубовий – командуючий Харьківським військовим округом, Є.Ковтюх, І.Федько, Д.Шмідт, І.Уборевич та ін.

У цій період відбувалося гоніння проти українських діячів культури,що увійде в історію, як “Розстріляне відродження”. Суть поняття – наступ сталінського режиму на всі сфери культурного життя. Жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, у тому числі: геолог М.Світальський, математик М.Кравчук, історик М.Яворницький, драматург М.Яловий, режисер Лесь Курбас, пісенники Г.Косинка, М.Зеров, М.Семенко та ін.

Для швидкого розгляду політичних справ створювалися особливі трійки, що виносили вироки без участі обвинувачуваного. У людей заохочувалися ганебні вчинки доноси, наклепи, провокації. Замість бажаного майбутнього, люди зіткнулися в ті роки із соціальною незахищеністю, жорстокістю, скаліченими долями мільйонів людей.

Контрольні запитання:

1. З’ясуйте, що індустріалізація була єдиним шляхом для вирішення економічних проблем.

2. У чому полягає сутність та наслідки соціалістичних змагань?

3. Порівняйте причини голоду 1921-23 рр. і 1932-33 рр..

4. Які зміни відбулися в Україні в наслідок індустріалізації?

5. Охарактеризуйте першу та другу п’ятирічки.

6. Назвіть прізвища репресованих діячів культури.

7. Розкрийте поняття “розстріляне відродження”.

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів 2005.

4. Історія України. Документи. Матеріали / Скирда І.М. – Харків, 2009.

5. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20- 30-ті роки). – К., 1991.

ЛЕКЦІЯ № 14

Тема: Колективізація в Україні.

Мета: розкрити механізм та причини колективізації; показати, що колективізація селянських господарств була найскладнішим етапом у створенні командної економіки; пояснити зміст основних термінів і понять; формувати у студентів навички критичного мислення; виховувати їх в дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу.

План:

1. Причини, хід та наслідки колективізації.

2. Голодомор 1932-33 рр.