- •7.Копенгагенські критерії
- •11. Хартія Європейського Союзу про основні права.
- •34.Амстердамський договір
- •35.Бюджет єс
- •36.Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
- •37.Генеральні директорати
- •38.Громадянство Європейського Союзу
- •39.Декларація Шумана
- •40.Економічна політика
- •41.Економічний та монетарний союз
- •42.Євровійсько
- •43.Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн)
- •44.Європейська асоціація вільної торгівлі
- •45.Європейська валютна (монетарна) система
- •46.Європейська грошова одиниця. Екю – євро
- •47.Європейська економічна зона
- •48.Європейська Комісія
- •49.Європейська Конституція
- •50.Європейська політика сусідства
- •51.Європейська Рада
- •52.Європейська стратегія зайнятості
- •53.Європейська угода
- •54.Європейська економічна спільнота
- •55.Європейська спільнота з вугілля та сталі
- •56.Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
- •57.Європейський банк реконструкції та розвитку
- •58.Європейський інвестиційний банк
- •59.Європейський інвестиційний фонд
- •60.Європейський Конвент
- •61.Європейський конґрес
- •62.Європейський омбудсмен
- •63.Європейський Парламент
- •64.Європейський соціально-економічний комітет
- •65.Європейський Союз
- •66.Європейський суд авдиторів (Рахункова палата)
- •67.Європейський центральний банк
- •68.Європол (Європейська поліція)
- •69.Єврореґіон
- •70.Євроюст
- •71.Єдиний Європейський Акт
- •72.Єдиний зовнішній тариф
- •7З.Апобігання принцип
- •74.Західноєвропейський союз
- •75.Інституції єс
- •76.Кваліфікована більшість
- •77.Комітет з питань політики та безпеки
- •78.Комітет постійних представників/Корепер
- •79.Комітет реґіонів
- •80.Копенгаґенські критерії
- •81.Котонуська угода
- •82.Критерії конвергенції (зближення)
- •83.Лаекенська декларація
- •84.Лісабонська стратегія
- •85.Ломеська конвенція
- •86.Люксембурзький компроміс
- •87.Маастрихтський договір
- •88.Месcінська конференція
- •89.Міжурядова конференція
- •91.Нато (Організація північноатлантичного договору)
- •94.Основоположні договори
- •95.Пакт про стабільність і зростання
- •96.Петерсберзькі завдання
- •97.Петиції
- •98.Президентство Союзу
- •99.“Програма 2000”
- •100.Процедура консультації
- •101.Процедура погодження
- •102.Процедура співпраці
- •103.Процедура спільного ухвалювання рішень
- •104.Рада Європейського Союзу
- •105.Римські договори
- •106.Розширення
- •107.Соціальна хартія
- •108.Спільна зовнішня та безпекова політика
- •109.Спільна оборонна політика
- •110.Спільна сільськогосподарська політика, ссп
- •111.Спільна стратегія
- •112.Спільна торговельна політика
- •113.Спільна транспортна політика
- •114.Субсидіарність
- •115.Суд Європейських Спільнот
- •116.Суд першої інстанції Європейських Спільнот
- •118.Транс’європейські мережі
- •119.“Трійка”
- •120.Україна-єс
- •121.Хартія основних прав
- •122.Шенгенський договір та конвенція
- •123.Яундеська конвенція
- •124.. Мета і завдання етапи адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •125. Інституціональний механізм адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •126. Загальнодержавна програма адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •127. План дій Україна-єс
- •129. Характеристика первинного права Європейського Союзу.
- •139. Організація Північноатлантичного договору. (нато)
- •145. Співвідношення права єс з національним правом держав-членів
- •147. Принцип прямої дії права єс.
- •152. Поняття принципів права єс.
- •162.Допоміжні органи Європарламенту
- •163.Постійні комітети єп
- •164. Обудсмен єп
- •166.Загальна характеристика Ради єс
- •167.Секретаріат Ради єс
- •168.Комітет постійних представників Ради єс
- •169.Способи прийняття рішень Радою єс
- •170.Комісія єс як головний консультативний орган
- •171.Роль голови комісії єс
- •172.Апарат Комісії єс
- •173.Повноваження комісії єс
- •1741000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.Загальна характеристика суду Європейського співтовариства
- •175.Генеральні адвокати суду єс
- •176.Роль суду єс
- •177 .Тлумачення норм і принципів Європейських співтовариств і Європейського Союзу - одна з категорій справ, ще належить де компетенції суду Європейських співтовариств.
- •178. Процес розгляду справ у Європейському суді.
- •179. Порядок прийняття та виконання рішень суду Європейських співтовариств.
- •180. Характеристика Європейських співтовариств Європейського суду 1-ої Інстанції.
- •181.Загальна характеристика Рахункової палати Європейського Союзу.
- •182.Економічний та соціальній комітет Європейського Союзу.
- •183.Комітет регіонів Європейського Союзу.
- •184.Характеристика первинних джерел права Європейського Союзу.
- •185. Спеціальна характеристика вторинних джерел права Європейського Союзу.
- •186. Регламент як вторинне джерело права Європейського Союзу.
- •187. Директива як джерело права Європейського Союзу.
- •189. Рекомендації та висновки - джерела права Європейського Союзу.
- •190. Загальні принципи права Європейського Союзу (в контекст: дотримання прав людини).
- •191. Роль судової практики суду Європейських Співтовариств.
- •193. Договір, що укладається співтовариствами з міжнародними організаціями, третіми державами.
- •194. Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами.
- •196.Дія права єс. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.
- •203. Характеристика складу Європейського парламенту.
- •204.Категорії справ, які розглядаються в Суді єс і по яких відповідачем виступають органи єс
- •205. Хартія основних прав єс – основа майбутньої Конституції єс.
- •206.Характеристика Хартії основних прав єс.
- •208.Принципи на основі яких діють є-кі співтовариства.
196.Дія права єс. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.
Право Євросоюзу діє у часових межах, встановлення яких є таким самим, як і в національному праві. Серед установчих договорів Європейських Співтовариств лише Договір про застосування Європейського співтовариства з вугілля та сталі має чітко визначені часові рамки дії (50 років), інші ж у часі не обмежені. Не змінюють становища й подальші документи, що приймалися після установчих договорів та були спрямовані на їх перегляд. Однак установчі договори подекуди містять положення програмного характеру або ж положення, строк виконання яких відкладений. Держави-члени також передають суверенні права Європейським Співтовариствам на необмежений строк, про що є підтвердження у рішеннях Суду ЄС.
Набрання чинності нормами певного джерела вторинного права залежить від його правового режиму та характеру закріплених у ньому положень.
Рішення ЄС починають діяти з моменту їх прийняття.
Міжнародні угоди Співтовариств набувають чинності за загальними положеннями міжнародного права або вказівками, які містяться в них.
Необмеженість права Євросоюзу в часі супроводжується дією принципу пріоритетної дії нормативного акта, що був прийнятий пізніше, у порівнянні з тим, що був прийнятий раніше.
Іншою категорією, яка зумовлює дію права Євросоюзу, є обмеженість його дії у просторі, або просторові рамки дії права Євросоюзу.
територія суверенних держав - членів Євросоюзу одночасно є й складовою його території. При цьому Євро-еоюз не може впливати на територіальні зміни щодо країн-учасниць, але може регулювати простір застосування права Євросоюзу шляхом встановлення обмежень. Зовнішні кордони Євросоюзу є одночасно кордонами митного союзу, створеного ЄС. Ллє не всі держави - члени Євросоюзу є учасницями, наприклад, Шенгенської угоди 1985 р., що суттєво ускладнює питання щодо кордонів Євросоюзу. проблемою просторового поширення дії права Євросоюзу є проблема його застосування на ос'Ірівних частинах країн-члепів (Азорські та Ка-нарські острови, о. Мадейра), а також у заморських департаментах та на заморських територіях, що перебувають під управлінням держав - членів Євросоюзу. Для цих територій встановлено особливі статус та правовий режим (режим асоціації). Проблема предметної юрисдикції права Євросоюзу визначена і обмежується чинними установчими актами. Норми національного права країни - члена Євросоюзу регулюють всі види правовідносин на її території, а норми права Євросоюзу лише ту сферу суспільних відносин, на яку поширюється юрисдикція Європейських Співтовариств.
197.Цілі створення ЄС. Цілі;
- сприяти економічному та соціальному прогресу, високому рівню зайнятості, досягнути збалансованого та сталого розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів та досягнення економічного і соціального єднання, формування економічного і валютного союзів, що передбачає введення єдиної валюти;
- сприяти утвердженню Євросоюзу на міжнародній арені шляхом проведення спільної зовнішньої та оборонної політики;
- посилити захист прав та інтересів громадян держав-члеиів через введення єдиного громадянства Євросоюзу;
- зберігати і розвивати Євросоюз як простір свободи, безпеки та законності, в якому наявне вільне переміщення осіб поєднується із відповідними заходами контролю на зовнішніх кордонах, надання притулку, імміграції, попередження і боротьби із злочинністю;
- зберігати в повній мірі досягнення Співтовариств і спиратися на них, щоб визначити, наскільки політика і форми співробітництва, вказані в даному Договорі, потребують перегляду для забезпечення ефективності дії органів Євросоюзу. Цілі Євросоюзу досягаються у порядку і строки, передбачені Договором про Європейський Союз, при дотриманні принципу субсидіарності, як він визначений у ст. 5 Договору про заснування Європейського Співтовариства. У згаданій статті зазначається, що Співтовариство діє в межах своїх повноважень і поставлених цілей, які визначаються цим Договором. У сферах, що не підпадають під його виключну компетенцію, Співтовариство діє відповідно до принципу субсидіарності, якщо цілі певних дій не можуть бути досягнуті державами-членами і тому внаслідок масштабів і результатів запланованих дій можуть бути успішніше реалізовані Співтовариством. Будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за рамки, визначені Договором про заснування Європейського Співтовариства.
Євросоюз має забезпечувати узгодженість своєї зовнішньої діяльності у загальному контексті зовнішніх відносин, політики в сфері безпеки, економіки та сприяння розвитку. Рада і Комісія несуть відповідальність за забезпечення такої узгодженості і співробітничають з цією метою
198.Відповідальність за порушення права ЄС. Відповідальність для суб'єктів права Євросоюзу може наступати за невиконання або неналежне виконання його норм. Шляхом подання фізичною або юридичною особою позову до національного суду. Це можливо на основі застосування концепції прямої дії права Євросоюзу, яка прийнята національними судами держав - членів Євросоюзу. Основні обмеження даної концепції полягають в тому, що вона може застосовуватися лише стосовно положень права Євросоюзу, що мають пряму дію. Однак Суд ЄС кваліфікує більшість положень права євросоюзу як такі, що мають пряму дію, і фізичні та юридичні особи мають можливість подати позов у разі порушення їх прав та інтересів. Підставою для порушення справи в національному суді є обмеження національним урядом свободи дій громадян методом, що суперечить праву Євросоюзу. Уряд може це робити, обмежуючи права особи, обвинуваченої у вчиненні правопорушення. В такій ситуації обвинувачений може посилатися на норми права Євросоюзу як такі, що звільняють його від відповідальності. При цьому національний суд має звернутися до Суду ЄС для отримання рішення Згідно з установчими договорами процедура захисту в Суді ЄС може бути розпочата, якщо держава-член не виконала накладених на неї відповідним Договором зобов'язань. Цим поняттям охоплюється порушення положень одного з трьох установчих договорів. про Європейський Союз (Маастрихтського договору) не будуть вважатися такими, якщо ці положення не змінюють Договори про заснування ЄС, ЄСВС та Євроатому. також входять порушення зобов'язань, закріплених у нормативних актах Співтовариств, прийнятих згідно з установчими договорами Порушення зазначених правових норм вважатиметься порушенням положень установчих договорів, відповідно до яких вони були прийняті. Те саме відноситься до порушення положень договорів між певним Співтовариством і третьою країною. Таке порушення буде вважатися порушенням установчого договору, згідно з яким Співтовариству були передані повноваження ,по укладенню договору. "Змішані" міжнародні договори (одна сторона в яких представлена спільно Співтовариством і держа-вами-членами, а інша - третіми державами) укладаються тоді, коли вважається, що врегульовані ними питання частково належать до компетенції Співтовариства, а частково - до компетенції держав-членів. Якщо це так, то порушення державою-членом зобов'язання може бути предметом примусового виконання у випадку, коли це зобов'язання належить до компетенцд Співтовариства.
"Прямі" міжнародні договори між державами -членами Співтовариств, які не є установчими, не створюють зобов'язань згідно з Договорами про заснування ЄСВС, ЄС та Євроатому.
Те саме стосується допоміжних конвенцій, за винятком укладених відповідно до ст. 220 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Зазначена стаття передбачає, що держави-члени мають почати переговори з метою забезпечення своїм громадянам певних переваг, таких як спрощення формальностей, встановлених для взаємного визнання та виконання судових і арбітражних рішень. Національні суди можуть відмовляти у визнанні прямої дії тих чи інших положень права Євросоюзу. Вони можуть відмовлятися від звернення до Суду ЄС у преюдиціальному порядку, навіть якщо зобов'язані це зробити
Хоча Суд ЄС при реалізації процедури примусового виконання має справу з національним урядом, реальним відповідачем є держава - член Співтовариства. Оскільки законодавчі та судові органи так само, як і уряд, є органами держави, при порушенні ними права Євросоюзу відповідачем також має виступати держава - член Співтовариства.
199.Способи забезпечення примусового виконання права ЄС. Способи забезпечення примусового виконання права Євросоюзу. Одним із них щодо національних урядів є пряме порушення справи проти певної держави - члена Євросоюзу. Для цього в установчих договорах містяться спеціальні положення, які спочатку розглядалися як єдиний спосіб примусового застосування права Євросоюзу. Згідно із ст. 226 Договору про заснування Європейського Співтовариства, якщо, на думку Комісії, одна із держав-членів ухиляється від виконання яких-небудь зобов'язань, покладених на неї даним Договором, вона приймає вмотивований висновок з цього питання, попередньо надавши зацікавленій державі-члену можливість викласти свої пропозиції. Якщо держава-член залишає вмотивований висновок Комісії без уваги протягом строку, встановленого останньою, Комісія може звернутися до Суду ЄС. Відповідно до ст. 227 Договору про заснування Європейського Співтовариства кожна із держав-членів, на думку якої інша держава-член ухиляється від виконання зобов'язань, узятих нею за даним Договором, може звернутися з цього приводу до Суду ЄС. Зверненню до Суду ЄС однієї держави-члена з позовом до іншої, що грунтується на можливому порушенні нею зобов'язань, покладених названим Договором, повинно передувати попереднє звернення з даного питання до Комісії.Комісія приймає вмотивований висновок після того, як зацікавленим державам буде надана можливість на основі принципу змагальності надати свої зауваження в письмовій чи усній формі.Якщо Комісія не надасть свій висновок протягом трьох місяців з моменту звернення до неї з даного питання, то відсутність такого висновку не є перепоною для звернення держави-члена з позовом до Суду ЄС.Якщо Суд ЄС визнає порушення з боку якої-небудь держави-члена зобов'язань, що випливають із Договору про заснування Європейського Співтовариства, то така держава зобов'язана вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду ЄС. Якщо Комісія вважає, що ця держава вжила зазначених заходів, вона, надавши їй можливість викласти свої пропозиції, приймає вмотивований висновок, в якому уточнюються пункти, щодо яких дана держава-член не виконала рішення Суду ЄС. Якщо названа держава - член не вживає заходів, необхідних для виконання рішення Суду ЄС, у строк, встановлений Комісією, то остання може передати справу до Суду ЄС. Діючи таким чином, Комісія визначає штрафні санкції та пеню, що підлягають оплаті даною державою-членом, які встановлює в залежності від конкретних обставин. Якщо Суд ЄС визначить, що держава-член не виконала його рішення, він може зобов'язати цю державу сплатити одноразову суму або штраф. Положення Договору про заснування Європейського Співтовариства та Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії із зазначених питань є схожими. Однак мають місце значні відмінності з Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі. Спільним є те, що відповідно до всіх трьох Договорів процедура може поділятися на два етапи: адміністративну, в ході якої основну роль відіграє Комісія, і судову, в процесі якої Суд ЄС виносить рішення.Одна із самих важливих відмінностей між Договором про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі та Договором про заснування Європейського Співтовариства полягає в тому, що згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі адміністративна стадія закінчується рішенням Комісії, яке констатує факт порушення державою-членом права Євросоюзу Це рішення є обов'язковим. Якщо держава - член хоче його оскаржити, вона повинна подати позов до Суду ЄС. У відповідності з Договором про заснування Європейського Співтовариства та Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії Комісія лише складає висновок, який не є обов'язковим. У випадку його невиконання державою-членом, Комісія має звернутися до Суду ЄС.Другою відмінністю є те, що за Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі процедура розгляду справи в Суді ЄС може бути почата тільки Комісією, Згідно ж з Договором про заснування Європейського Співтовариства та Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії це може зробити також інша держава -член Євросоюзу. Однак на практиці це відбувається рідко, оскільки пряме протистояння держав-членів може негативно вплинути на їх двосторонні відносини. Оскільки Комісія в більшості випадків сама звертається до Суду ЄС з відповідними позовами, держави-члени не роблять цього самі.
200.Загальна хар-ка дог.про ЄС від 7 лютого 92. Договір про ЄС, підписаний в 1992р. В Маастрихте(Нідерланди) главами держав і урядів 12 держав-членів ЕСпівтовариства. Він доповнен 17 протоколами і33 заявами за різними аспектами домовленостей, в яких враховані результати референдума в Данії, а також протоколом та погодженням про соціальну політику , які передбачають створення единого соціального простору. Договір додатково до національного громадянства вводитьгромодянство ЕС. ЕС грунтується на таких трьох складових: ЕСпівтовариства з додатками та формами співпраці, які передбачені в Договорі про ЕС;спільна зовнішня політика та політика в галузі міжнародної безпеки; співпраця у внутрішній та правової політиці. Цей Договір свідчить про початок створення тісного Союзу народів Європи, рішення якого будуть прийматися якомога відкритіше і доступніше до суспільства вцілому. Одне з завдань покладених в зміст цього договору за допомогою узгоджених методів налагодити відносини між державами-членами та їх надодами. - сприяти економічному та соціальному прогресу, високому рівню зайнятості, досягнути збалансованого та сталого розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів та досягнення економічного і соціального єднання, формування економічного і валютного союзів, що передбачає введення єдиної валюти;- сприяти утвердженню Євросоюзу на міжнародній арені шляхом проведення спільної зовнішньої та оборонної політики; - посилити захист прав та інтересів громадян держав-члеиів через введення єдиного громадянства Євросоюзу;- зберігати і розвивати Євросоюз як простір свободи, безпеки та законності, в якому наявне вільне переміщення осіб поєднується із відповідними заходами контролю на зовнішніх кордонах, надання притулку, імміграції, попередження і боротьби із злочинністю;- зберігати в повній мірі досягнення Співтовариств і спиратися на них, щоб визначити, наскільки політика і форми співробітництва, вказані в даному Договорі, потребують перегляду для забезпечення ефективності дії органів Євросоюзу.
201.Положення про спільну зовн політику відповідно до договору про ЄС. Союз визначає та проводить спільну зовнішню політику з метою: захисту спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілосності Союзу; зміцнення безпеки Союзу; збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки; сприяння міжн. співробітництву; розвитку демократії та законності, визнання основних прав і свобод людини. Держави-члени активно і відкрито підтримують зовнішню політику і політику безпеки Союзу, працюють спільно, зміцнюючи і розвиваючи взаємну політичну солідарність. Вони повинні утримуватись від б-я-х дій, що суперечать інтересам Союзу. Союз прагне досягти вище зазначені цілі чкерез визначення принципів, основних напрямків спільної зовн.пол-ки та пол-ки безпеки; визначення спільних стратегій, позицій; систематичне співробітництво між д-ми-членами в політ. сфері. Органом який визначає принципи і напрями зовн. П-ки є ЄРада. Рада приймає рішення необхідні для визначення і здійснення спільної зовн. П-ки, передає запропоновані нею спільні стратегії на розгляд ЄРади. Рада забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу. На Раду покладається обов’язок прийняття рішення про те,що певне питання може чи повинно бути предметом спільних дій д-членів Союзу, Рада визначає сферу застосування спільних дій, їх основні цілі і завдання, в разі необхідності — тривалість, а також засоби, процедури й умови реалізації. Концепція спільних дій передбачає, що держави-члени беруть на себе зобов'язання відносно позицій, які вони виробляють, і напрямків діяльності. Рада може вносити на розгляд Комісії певні пропозиції з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки з метою забезпечення максимальної ефективності спільних дій. У випадку вироблення позиції та здійснення певних політичних кроків на національному рівні відповідно до спільних дій, має бути своєчасно подана інформація, що дає змогу, в разі потреби, звертатися за попередніми консультаціями до відповідних органів Ради. Зобов'язання про надання попередньої інформації не поширюється на заходи, які є національним аналогом відповідних рішень Ради. Держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями.
Держави-члени інформують один одного і консультуються з Радою з будь-якого питання, що становить взаємний інтерес у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, з метою досягнення максимально ефективного впливу Союзу на реалізацію спільних узгоджених дій.Спільна зовнішня політика та політика безпеки включають усі питання, що стосуються безпеки Союзу, в тому числі й визначення в найближчому майбутньому спільної оборонної політики, котра, як зазначено у другому підпункті, може сприяти формуванню спільного захисту в разі прийняття відповідного положення Європейською Радою.
Політика Союзу, що проводиться згідно з положеннями даної статті, не повинна завдавати шкоди особливому ха-дактеру політики безпеки та оборонної політики певної держави-члена; вона має також поважати зобов'язання окремих держав-членів, об'єднаних навколо Північно-—атлантичного блоку (НАТО), і не суперечити загальній політиці безпеки, встановленій в його межах.
214.Положення про тіснішу співпрацю відповідно до договору про ЄС. Держави-члени з метою більш тісної співпраці , можуть використовувати інститути , процедури та механізми, створені на основі даного Договору та Договору про заснування ЄСпівтовариства , за умови ,що подібна співпраця : - 1) спрямована на досягнення цілей Союзу , слугує його інтересам ; 2) грунтується на принципах поваги до вищезазначених Договорів та єдиної інституційної структури Союзу ; 3) використовується лише як винятковий засіб ; 4) поширюється на більшість держав-членів ; 5) не впливає на повноваження , права , зобов’язання та інтереси тих держав-членів , що не залучені до співпраці ; 6) у будь-який час відкрита для всіх держав-членів . Держави-члени застосовують певні акти і рішення, прийняті з метою реалізації співпраці . Держави-члени, що не залучені до співпраці , не повинні перешкоджати її здійсненню . Витрати для здійснення співпраці , за винятком адміністративних , покладаються на держави-члени , які є учасниками співпраці , якщо Рада , діючи одноголосно , не вирішить інакше . Рада та Комісія регулярно інформують Європейський Парламент про хід розвитку більш тісної співпраці .
202. Положення про співроб-во у сфері охорони правоворядку та правосуддя в крим.справах відповідно до договору про ЄС. Не порушуючи повноважень Європейського Співтовариства, Союз має на меті забезпечити громадянам усіх дер-жав-членів високий рівень безпеки у рамках забезпечення свободи та справедливості шляхом розробки спільних дій держав-членів у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, боротьби з расизмом та ксено-фобією.Ця мета має бути досягнута шляхом запобігання і боротьби з організованою і неорганізованою злочинністю, зо-крема з проявами тероризму, контрабанди, незаконної торгівлі наркотиками і зброєю, корупції та шахрайства шляхом:— більш тісної співпраці між органами охорони порядку та митними структурами держав-членів у межах Європей-ського поліцейського відомства (Європол), згідно з положеннями статтей З0 і 32;— більш тісної співпраці між судовими органами влади держав-членів відповідно до положень статтей 31(а-г) і 32; — зближення, по можливості, норм кримінального пра-ва держав-членів
До спільних дій у сфері охорони порядку належать:(а) оперативна співпраця між уповноваженими органами влади, включаючи поліцейські, митні та інші правоохоронні служби держав-членів, що займаються виявленням і розслідуванням кримінальних правопорушень;(б) накопичення, збереження, обробка, аналіз та обмін відповідною інформацією, включаючи дані від правоохоронних служб стосовно інформації про підозрілі фінансові операції, що отримані через Європол, враховуючи відповідні положення про захист даних особистого характеру; (в) співпраця та спільні ініціативи у сфері підготовки, стажування та обміну кадрами, постачання відповідним обладнанням, здійснення судових розслідувань;
(г) спільна оцінка окремих слідчих технологій у зв'язку з розслідуванням серйозних форм організованої злочинності.
Рада сприяє налагодженню співпраці через Європол, особливо протягом перших п'яти років з часу введення в дію Амстердамського Договору:(а) надати можливість Європолу в полегшенні та підготовці, а також у заохочуванні координації та здійсненні конкретних розслідувань компетентними органами держав-членів, включаючи оперативні дії спільних груп із залученням представників Європолу;(б) здійснити заходи, які б дали можливість Європолу просити компетентні органи держав-членів про проведення та узгодження особливо важливих розслідувань у конкретних випадках та розробці специфічних експертиз з виявлення організованої злочинності, що згодом передаються в розпорядження усіх членів Союзу;(в) сприяти налагодженню зв'язків між співробітниками прокуратури та карного розшуку, які спеціалізуються у боротьбі з організованою злочинністю у тісній співпраці з Європолом;(г) створити дослідницьку, документаційну та статистичну мережу транскордонних злочинів.До спільних дій у сфері кримінального права належать:(а) налагодження та зміцнення співпраці між компетентними міністерствами та судовими органами влади держав-членів щодо внесення та ухвалення відповідних рішень;(б) спрощення процесу екстрадиції між державами-членами;(в) забезпечення узгодженості правових норм і процедур, характерних для окремих держав-членів;(г) запобігання конфліктам щодо визначення сфери повноважень держав-членів;(д) послідовне прийняття заходів, що встановлюють мінімальні правила стосовно складових елементів кримінальних дій та покарань у сфері організованої злочинності, тероризму та незаконного розповсюдження наркотичних речовин. Рада визначає умови та обмеження (статті ЗО і 31), відповідно до яких компетентні органи влади повинні діяти на території іншої держави-члена у згоді з місцевими владними структурами. До компетенції Суду не входить розгляд питання чинності або пропорційності операцій, що проводяться поліцейськими та іншими правоохоронними структурами держав-членів, а також здійснення зобов'язань, покладених на держав-членів щодо підтримання правопорядку та захисту внутрішньої безпеки.6. Суд має юрисдикцію щодо розгляду законності рамкових рішень та рішень після подання з боку окремих держав-членів або Комісії на підставі відсутності компетенції, істотного порушення процедурних вимог, недотримання положень даного Договору і правових норм, які визначають умови його реалізації, або зловживання владою. роцедури, які згадуються в цьому пункті, вводяться протягом двох місяців з дати публікації акту.7. Суд має юрисдикцію щодо розгляду будь-яких суперечок, що виникають між окремими державами-членами стосовно інтерпретації або стосування актів, прийнятих відповідно до положень статті 34(2), у разі, якщо подібні справи не в змозі вирішити Рада протягом шести місяців з часу їх подання на розгляд однією із сторін. Суд також наділяється повноваженнями розглядати будь-які суперечності, що виникають між окремими державами-членами і Комісією відносно інтерпретації або застосування конвенцій