185. Спеціальна характеристика вторинних джерел права Європейського Союзу.

Вторинні джерела права Євросоюзу є похідними від первинних джерел. Вони є сукупністю правових актів, що приймаються органами Євросоюзу в рамках їх повноважень.

Вторинні джерела :

Не повинні суперечити установчим договорм

Основне завдання розвиток права ЕС

Законодавчі акти органів ЕС

Приймаються Комісією, Радою, Судом, Рахунковой Палатой.

Обсяг вто­ринних джерел права Євросоюзу набагато більший у порівнянні з обсягом первинних. Класифікація актів дана в Маастрихтському договорі 1992 р. До вторинних джерел права належать:

- регламенти;

- директиви;

- рішення;

- рекомендації;

- висновки.

Регламент є актом загального характеру. Він є обов'язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах. Має найвищу юридичну силу. Регулює питаня митного, торгівельного, конкурентного права, транспортні та с/г відносини.

Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досяг­нення.

Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване, є актом прямої дії.

Рекомендації та висновки не е обов'язковими, можуть біти враховані державами при вирішенні окремих питань.

Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств". Вони набувають чин­ності із вказаної в них дати, а якщо дата відсутня, то на двадцятий день після опублікування.

186. Регламент як вторинне джерело права Європейського Союзу.

Регламент є актом загального характеру. Він є обов'язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах. Має найвищу юридичну силу.

Регламент має три основні властивості:

є нормативно-правовим актом загального характеру

обов'язковий для всіх суб'єктів права Євросоюзу

актом прямої дії

Регламенти не потребують ратифікації державами-членами, включення до національного законодавства і не можуть бути змінені органами держави-члена, во­ни, діючи безпосередньо, забезпечують стабільність правового регулювання в рамках Співтовариств.

В одному із рішень Суду ЄС (1971 р.) зазначено, що регламенти мають пряму дію і можуть створювати індивідуальні права, які повинні захища­тися національними судами. Таким чином, положення регламентів можугь бути основою захисту прав особи також від актів національного законодавства.

Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств". Вони набувають чин­ності із вказаної в них дати, а якщо дата відсутня, то на двадцятий день після опублікування.

187. Директива як джерело права Європейського Союзу.

Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досяг­нення.

Особливісь директиви в тому що в них визначаються лише мета і результати, які мають бути досягнуті. При цьому національним орга­нам влади надається право самим визначати ме­ханізми досягнення поставленої мети. Директиви зо­бов'язують державу стосовно досягнення окремих ре­зультатів та визначають строки їх досягнення.

Директива не повинна містити детальної регла­ментації дій держав-учасниць.

Згідно з Амстердам­ським договором директиви бувають:

1) рамкові;

2} звичайні.

Рамкові директиви є самостійною групою актів, ієрархічно не підпорядкованих регламенту, а звичайні можуть містити більш детальну регламентацію, особ­ливо якщо приймаються на основі і на виконання регламенту. В даному випадку має місце ієрархічна підпорядкованість директив регламентам.

Директиви часто використовуються для виз­начення заходів при гармонізації національного права країн-учасниць із правом Євросоюзу.

Директиви можуть бути адресовані як усім держанам-учасницям Свросоюзу, так і окремим з них. У першому випадку вони підлягають офіційному опуб­лікуванню, у другому випадку - нотифікації (повідом­ленню). Директиви набирають чинності з дати їх офіційного опублікування або нотифікації.

Деякі держави-члени робили спроби встановити правила, згідно з якими для набуття чинності на їх території регламентами чи директивами необхідне прийняття відповідного акта національного законо­давства. Але Суд ЄС в одному із своїх рішень (1972 р.) зазначив, що всі методи імплементації регламентів суперечать Договору про заснування вропейського Співтовариства.

188. Рішення - джерело права Європейського Союзу.

Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване, є актом прямої дії.

Особливість рішень як джерел права Євросоюзу полягає в тому, що це акти індивідуального, а не за­гального характеру. Вони стосуються спеціальних, вузьких, технічних питань і є обов'язковими лише для тих суб'єктів права Євросоюзу, яким адресовані.

Рішення можуть бути адресовані: державі, певним групам юр.осіб, а також окремим юр. особам.

За загальним правилом, рішення но­тифікуються (повідомляються) тим суб'єктам права Євросоюзу, яких вони безпосередньо стосуються і які є виконавцями відповідних приписів.

Норми, що закріплюються в рішеннях, мають конкретний управлінський характер.

Пряма дія Рішень передбачена ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства.

Рішення є правовими актами індивідуального характеруі можуть адресуватися юридичним та фізичним особам. Права, обов'язки, що випливають з них, є предметом розгляду в суді. Рішення, що адре­совані конкретним державам-членам Євросоюзу,по­роджують обов'язки для державної влади.

Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств". Вони набувають чин­ності із вказаної в них дати, а якщо дата відсутня, то на двадцятий день після опублікування.