129. Характеристика первинного права Європейського Союзу.

Існує три групи джерел права ЄС: 1. Первинні (первинне право): договори 2. Вторинні (вторинне право):регламенти (regulations – постанови/розпорядження), директиви, рішення 3. Рішення Суду ЄС та Суду першої інстанції (по Опрышко – только два первых).

Розгляд питання про правовий статус Євросоюзу в цілому та його структур передбачає з'ясування, зокрема, змісту первинного права даного інтеграційного об'єднання, норми якого закріплені у відповідних установчих міжнародних угодах та договорах.

З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний - характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна.

Первинні джерела мають ефект конституційного права ЄС. Вони визначають основні напрямки європейської політики, встановлюють інституційну структуру ЄС, процедуру нормотворення та повноваження ЄС. (наприклад: Договір про Європейську організацію вугілля та сталі 1951, Договір про Європейське економічне співтовариство 1957, Договір про ЄВРОАТОМ 1957, Єдиний Європейський акт 1986, Маастрихтський договір 1992, Амстердамський 1997, Ніццький 2001).

У лютому 2000 р. почалася міжурядова конференція, яка закінчилась підписанням у грудні 2000 р. Ніццького договору. Останній вніс істотні зміни в установчі договори у зв'язку з майбутнім розширенням Євросоюзу, яке передбачається, зокрема, шляхом прийняття до його складу ряду країн Центральної та Східної Європи. В рамках цього Договору запропоновано правовий механізм процедури розширення Євросоюзу, визначено основні напрямки реформи ного інституційної системи. У ньому також врегульовано питання, пов'язане із закінченням строку дії Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, яке припиняє існування 23 липня 2002 р. Тоді ж його законодавча база повністю інтегрується з правом ЄС. Зазначений міжнародний договір набуде чинності після його ратифікації держа-вами-членами. На Ніццькій конференції також була також проголошена Хартія Євросоюзу.

Зараз обговорюються проблеми консолідації установчих договорів Євросоюзу в єдиний установчий договір, розподілу повноважень між Євросоюзом і державами-членами, законодавчою та адміністративною владою Євросоюзу тощо. Наступна міжурядова конференція, яка орієнтовно буде скликана у 2004р., має розглянути згадані питання та внести відповідні зміни у чинне законодавство Євросоюзу.

Акти вторинного права можна умовно порівняти із "законами" та "підзаконними актами". Поділ на первинне і вторинне право є не лише класифікацією правових актів, а й свого роду ієрархією, в якій акти первинного права мають вищу юридичну силу порівняно з актами вторинного. Подібний підхід підтверджується практикою Суду ЄС

До установчих договорів можуть додаватис конвенції та декларації ( допоміжні). Уст догвори є актами прямої дії незалежно від нац імплементації (але за умови чіткості, однозначності, незалежності та відсутності прийняття окремих актів застосування).

130. Характеристика вторинного права Європейського Союзу.

Вторинні джерела також включають між інституціональні угоди, зокрема з бюджетних питань між установами ЄС. Вони можуть класифікуватис залежно від того, до кого вони спрямовані і як вони мають бути імплементовані. Регламенти (regulations - розпорядження) та директиви зобов’язують усіх членів, тоді як рішення (decisions) стосуються лише тих країн-членів (далі- КЧ), до яких вони звернені (при цьому адресатами можуть бути як країни в цілому, так і окремі фізичні або юридичні особи). Регламенти мають пряму дію, тобто вони стають частиною національного права, директиви ж потребують для вступу в силу імплементації з боку КЧ. Поза тим, КЧ, які вчасно не імплементують директиви, можуть бути покарані за рішенням Суду ЄС.

Опришко: Складовою права Євросоюзу є так зване вторинне право, яке, по-перше, не повинно суперечити нормам первинного права, закріпленим у зазначених вище установчих договорах, і, по-друге, покликане його розвивати.

Важливо зауважити, що згідно зі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства встановлюється юридична сила або відповідна юридична ієрархія актів, які видаються названими вище структурами, а це значить і норм, які в них закріплюються.

Найвищу юридичну силу має регламент. У вказаній статті закріплене положення про те, що він є актом загального характеру, обов'язковий в усіх своїх складових і підлягас прямому застосуванню в усіх державах-членах. Будучи інструментом уніфікації, регламенти здебільшого регулюють митні, торговельні, конкурентні, транспортні та сільськогосподарські відносини, що виникають між державами - членами Євросоюзу. Необхідно вказати, що вони не мають конкретного адресата, а для своєї реалізації як у цілому, так і окремих своїх норм не потребують прийняття національного правового акта. Тобто вони мають пряму дію.

Наступним правовим актом є директиви. Директива обов'язкова лише для держави-члена, якій адресована. В документі, чітко вказується на результат, який має буги досягнутий у ході поставленої мети. При цьому за національними органами державної влади зберігається свобода вибору форми та засобів, які можуть бути використані для його досягнення. Зокрема, КЧ надається можливість самим визначати вид правового акта, яким до національної правової системи мають вводитися норми конкретної директиви. Згідно зі ст. 52 названого Договору директиви приймаються для лібералізації певного виду послуг за пропозицією Комісії і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом та Європарламептом.

Важливим актом с рішення, яке обов'язкове в усіх складових для тих, кому адресоване (ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства). З цього випливає, що рішення обов'язкове для конкретного адресата і не вимагає додаткових заходів з боку органів держави-члена. Нерідко рішення має вторинний характер щодо актів, засобом реалізації яких виступає.

Насамкінець, у названій статті серед системи актів, які приймаються органами СС, визначено рекомендації та висновки (opinions and recommendations), які не є обов'язковими і можуть буги враховані державою-членом на її розсуд при вирішенні певних питань

131. Склад Європейського Союзу.

Євросоюз має три складові: Європейське Співтовариство (далі - ЄС) (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство — далі ЄЕС), Європейське співтовариство з вугілля та сталі (далі - ЄСВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (далі - Євроатом). Кожне з цих Співтовариств має власну правосуб'єктність та правову систему, витоки яких - у їх трьох установчих договорах, що, в свою чергу, базувались на нормах і принципах міжнародного права. Якщо зробити самий загальний аналіз цих договорів (Паризького 1951 р. про заснування ЄСВС, а також Римських 1957 р., які заснували ЄЕС та Євроатом), то прийдемо до висновку, що їх зміст головним чином визначає правове регулювання європейської економічної інтеграції. Звичайно, специфічні особливості мали Договори про заснування ЄСВС та Євроатому.

У 1965 у відповідності із Брюссельським договором створено єдині органи трьох співтовариств. З 1986 року ЄС-ва використовують запроваджений Радою Європи європейський прапор. Спільний гімн (ну это для интереса – аранжировка "Оды к радости" Бетховена).

Створення на основі Договору про Європейський Союз (Маастрихтського договору) 1992 (набув чинності 1993), Євросоюзу передбачало не лише зближення Співтовариств на базі спільного та єдиного ринку, а й вирішення питань політичного співробітництва в Європі. Таким чином, останній став підґрунтям створення на території держав-членів не лише єдиного європейського економіко-політичного комплексу, а й оборонного. Цілком зрозуміло, що норми цього установчого договору покликані перш за все здійснити правове регулювання питань економічного, політичного та іншого характеру, що виникають при багатогранному функціонуванні Євросоюзу. Варто зазначити, що нині до названого інтегрованого об'єднання входять 15 найбільш розвинутих в економічному відношенні європейських держав. І звичайно, однією з важливих організаційних основ Євросоюзу є входження до нього інших міжнародних європейських організацій, а саме ЄСВС, Євроатому та ЄС. Таким чином, право Євросоюзу в широкому його розумінні покликане визначити, головним чином, правовий статус безпосередньо цього міжнародного утворення, Європейських Співтовариств та 15 європейських держав (Австрії, Бельгії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції і Швеції), що входять до його складу, а також врегулювати інтеграційні процеси, що ініціюються всередині Євросоюзу. Крім того, завданням права Євросоюзу є врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин між його суб'єктами-членами та міжнародних відносин зовнішнього характеру, тобто з іншими міжнародними організаціями, державами, які не є членами Євросоюзу.

132. Структура договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року.

Консолідований текст Договору про Європейський Союз (Маастріхт) складається із преамбули та восьми розділів.

І. "Загальні положення" (закріплені головні цілі та принципи побудови Європейського Союзу, визначені його інституційні установи).

II. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського економічного співтовариства з метою заснування Європейського Співтовариства" (містить норми, які уточнюють основні напрямки діяльності ЄЄ, регулюють питання громадянства Євросоюзу, спільної економічної та валютної політики його членів та ряд інших).

III. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі"

IV. "Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії"

V. "Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки"

VI "Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах"

VII "Положення про тіснішу співпрацю" (останні визначають практично нові напрямки європейської інтеграції).

VIII "Заключні положення".

Договір про Європейський Союз має додаткові 10 протоколів (Протокол про Статут Європейського валютного інституту, Протокол про Економічний та соціальний комітет і Комітет регіонів та ін.) та 8 декларацій (Декларація про громадянство держави -члена, Декларація про Європейський фонд розвитку, Декларація про роль національних парламентів у Європейському Союзі та ін.)

133. Особливість Маастрихтського договору стосовно про Європейські співтовариства.

Особливістю Маастрихтського договору є те, що він зберіг у повному обсязі чинність договорів про заснування Євроеконсоюзу, ЄСВС та Євроатому, що досить важливо з точки зору уникання можливого дублювання та колізій, а отже, зберіг і правосуб'єктність Європейських Співтовариств, що входять до складу Європейського Союзу. Разом з тим важливо зазначити, що цей Договір нечітко окреслив правосуб'єктність Євросоюзу, за винятком питань, що стосуються загальної зовнішньої політики і загальної політики безпеки, внутрішніх справ та правосуддя.

Відповідна система правових норм закріплена в установчих договорах щодо створення ЄЕС, ЄСВС, Євроатому і є своєрідною підсистемою первинного права Євросоюзу.

Договір про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі – воно припиняє існування 23 липня 2002 р. Тоді ж його законодавча база повністю інтегрується з правом ЄС.

+ вопросы 5, 6 (основная мысль – он объединил все три Сообщества в единое целое – Евросоюз)

134. Співвідношення Права Європейського Союзу із національно-правовими системами держав-членів.

В ієрархії права, що функціонує на території держав - членів Євросоюзу, право цього інтеграційного об'єднання мас пріоритет щодо національного права та найвищу юридичну силу і реалізується шляхом прямої дії. Це однозначно свідчить про те, що дсржави-члени добровільно, на невизначений термін обмежили свої суверенні права, а відповідно, і імунітет, насамперед в економічній сфері. Фактично вони відмовилися від забезпечення національного контролю за найважливішими секторами економіки і дозволили наднаціональним структурам здійснювати їх повноваження на своїй території.

Як відомо, побудова правового поля Євросоюзу, яка почалася після набрання чинності Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, значно активізувалася з підписанням державами-членами Договору про заснування Європейського Співтовариства. Нова правова система, що при цьому виникла, стала складовою правових систем країн-членів, які погодилися на запровадження обов'язкового для них та їх громадян правопорядку. Нормативно-правові акти ЄЕС, по суті, стали частиною національних законодавств, їх юридичну силу не можна змінювати за бажанням держав-членів, які вправі діяти па свій розсуд лише у випадках, коли це прямо передбачено законодавчими актами ЄЕС. З цього приводу Суд Європейського Співтовариства (далі - Суд ЄС) наголосив, що у відповідності зі ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства постанови останнього є обов'язковими для виконання та є актами прямої дії на території країн-членів.

Право Свросоюзу має однакову дію в усіх державах-членах. Останньою інстанцією, що має вирішувати спори між державами-членами з питань застосування права Євросоюзу, є Суд ЄС, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави-члени.

При виникненні колізій між національним правом і правом Євросоюзу застосовується останнє. Враховуючи, що право Євросоюзу має пряму дію, Суд ЄС має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення.

Примусове застосування права Євросоюзу забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією Євросоюзу в Суді ЄС. Юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами, з метою реалізації вказаних прав. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право Євросоюзу. Комісія (а також будь-яка держава - член Євросоюзу) можуть подати позов до Суду ЄС проти держави-члена, що порушила право Євросоюзу.

Співвідношення права Євросоюзу та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах:

принцип верховенства права Євросоюзу щодо національного права держав-членів (норми права Євросоюзу мають пріоритетну юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів, у випадку колізії норм права Євросоюзу та національного права застосовуються норми права Євросоюзу).

принцип прямої дії права Свросоюзу (полягає у безпосередньому і обов'язковому застосуванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди та умов, що встановлюються державами-члснами. Практика Суду ЄС базується па тому, що у випадку прямої дії норми права Євросоюзу, вона надає юридичним та фізичним особам права, які повинні захищатися національними судами. Норма маэ бути юоидично чинною, чыткою ы однозначною).

принцип інтеграції (полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають інтегральною складовою цих систем. Основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законодавство. Істотною умовою ефективного функціонування ЄС с забезпечення застосування законодавства цих Співтовариств з тією ж ефективністю, з якою застосовується їх національне законодавство).

принцип юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають па основі права Євросоюзу (полягає в імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі).

135. Галузева система права Європейського Союзу.

Аналізуючи систему права Євросоюзу, можна по-різному розглядати її побудову. Вище вона розглядалась з точки зору її поділу на первинне і вторинне право, яке можна диференціювати як в рамках кожного з Європейських Співтовариств, так і в рамках Євросоюзу в цілому.

Систему зазначеного права розглядають і з точки зору її галузевого поділу, виділяючи на основі цього критерію інституціональне право (яке нагадує конституційне право), економічне і торгове право, правове регулювання внутрішнього ринку, митне право, право конкуренції, податкове право, банківське право, інвестиційне право, соціальне право, право охорони навколишнього середовища тощо.

В межах галузей права Євросоюзу можна виділити групи правових норм, які регулюють однорідні відносини, які можна об'єднати в певні правові інститути. Так, у межах правового регулювання внугрішнього ринку Євросоюзу виділяють такі інститути, як вільний рух людей, свобода пересування товарів, здійснення робіт і надання послуг, вільний рух капіталів та ін.

Згідно з установчими договорами Євросоюзу гармонізація його права з національними правовими системами досягається не примусовим узгодженням відповідних правових норм, а шляхом добровільної відмови держав-членів від частини своїх повноважень, пов'язаної з економічною та політичною доцільністю. Внаслідок такого підходу відбувається розумний розподіл законодавчих повноважень і відповідальності між національними та наддержавними структурами.

При цьому враховується той факт, що більшість сфер, насамперед торгівля, захист довкілля та соціальна політика, дійсно потребують наднаціонального регулювання, але в той же час існують такі сфери, для яких цілком достатньо внутрішньо-національного, регіонального або місцевого врегулювання. Тому право Євросоюзу фактично заперечує необхідність гармонізації національних законодавств у таких сферах, як освіта, професійна підготовка, культура та охорона здоров'я. Тут більше потрібні координація та зміцнення економічної та фінансової політики держав-членів за умови відповідальності Центрального банку Європи за монетарну політику в рамках ЄС.

136. Поняття права Європейського Союзу.

Право Євросоюзу - це система норм і принципів, що регулюють інтеграційні правовідносини в межах функціонування Європейських Співтовариств і Євросоюзу в цілому.

Загалом, право Євросоюзу поступово набирає певних рис правової системи федеративної держави. На тлі постійного розширення сфер правового регулювання, що здійснюється за допомогою правового поля Євросоюзу, зменшується обсяг юрисдикції кожної з держав-членів. Це викликає занепокоєння з боку останніх, активізуються дискусії щодо повноважень даного інтеграційного об'єднання. Адже значне розширення кількості держав - членів Євросоюзу істотно зменшить вплив кожної країни на процес прийнятгя рішень, мінімізує її шанси щодо застосування права вето для їх блокування з метою захисту своїх національних інтересів.

Структура: 1) первинне і вторинне; 2) за галузями

Право Євросоюзу в широкому його розумінні покликане визначити, головним чином, правовий статус безпосередньо цього міжнародного утворення, Європейських Співтовариств та 15 європейських держав, що входять до його складу, а також врегулювати інтеграційні процеси, що ініціюються всередині Євросоюзу. Крім того, завданням права Євросоюзу є врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин між його суб'єктами-членами та міжнародних відносин зовнішнього характеру, тобто з іншими міжнародними організаціями, державами, які не є членами Євросоюзу.

137. Загальна характеристика організації з питань безпеки та співробітництва у Європі.

1. Цели организации

ОБСЕ является региональным форумом для проведения диалога, переговоров и сотрудничества , на котором ведется обсуждение широкого круга вопросов и в задачи которого входит: консолидация общих ценностей, построение гражданского общества, защита прав человека; содействие улучшению отношений между европейскими государствами; предотвращение локальных конфликтов и мирное разрешение споров, урегулирование кризисов, проведение переговоров по контролю над вооружениями; превентивная дипломатия, устранение реальных и предполагаемых угроз безопасности и предотвращение возникновения новых линий размежевания путем содействия созданию системы безопасности, основанной на сотрудничестве; содействие экономическому и социальному прогрессу в странах-участницах.

На Будапештской встрече глав государств и правительств (5-6 декабря 1994 года) ОБСЕ была объявлена одним из главных инструментов в деле раннего предупреждения, предотвращения конфликтов и регулирования кризисов в регионе ОБСЕ.

2. Органы и институты ОБСЕ

Для успешного функционирования ОБСЕ была разработана разветвленная организационная структура, включающая в себя следующие элементы: Встречи глав государств и правительств; Конференции по обзору; Совет министров; Парламентская Ассамблея; Руководящий совет; Постоянный совет; Форум по сотрудничеству в области безопасности; Действующий Председатель; Тройка Председателей; Генеральный секретарь ОБСЕ; Секретариат ОБСЕ; Верховный комиссар по делам национальных меньшинств; Бюро по демократическим институтам и правам человека; Миссии ОБСЕ; Миссии по поддержке санкций. Помимо вышеперечисленного, государствами-участниками были также созданы: Суд по примирению и арбитражу; Совместная консультативная группа; Консультативная комиссия по открытому небу.

3. Принципы принятия решений ОБСЕ

Демократический характер деятельности ОБСЕ обеспечивается наличием двух основных принципов: государства участвуют в работе организации на условиях суверенности и полного равенства; решения принимаются на основе консенсуса. На Пражской встрече СМИД (январь 1992 г.) было решено использовать формулу "консенсус минус один", в случае явного нарушения государством взятых на себя обязательств. В подобной ситуации действия могут предприниматься без согласия соответствующего государства. В 1992 г. был также принят принцип "консенсус минус два" при процедуре директивного примирения. Кроме того ряд институтов ОБСЕ, в том числе Действующий председатель, имеют право принимать оперативные действия без соблюдения правила консенсуса.

4. Юридическая сила актов ОБСЕ

Начатый в Хельсинки процесс и принимаемые в его рамках решения имели преимущественно политический, а не юридический характер. Учредительными документами СБСЕ/ОБСЕ являются Заключительный акт (Хельсинки, 1975 г.), "Хартия для новой Европы" и Дополнительный документ к Хартии (Париж, 1990 г.), Декларация "Вызов времени перемен" и пакет решений по структуре и основным направлениям деятельности СБСЕ (Хельсинки, 1992 г.), Декларация "На пути к подлинному партнерству в новую эпоху" и пакет документов Будапештской встречи (Будапешт, 1994 г.).

138. Загальна характеристика Ради Європи як міжнародної організації.

СОВЕТ ЕВРОПЫ — первая европейская межправительственная организация, созданная после второй мировой войны. Его Устав был подписан и ратифицирован в 1949 г. Целями С.Е. являются обеспечение все более тесных связей между государствами-членами для защиты и реализации их идеалов и принципов, содействие превращению Европы в демократическое и безопасное пространство, защита и укрепление плюралистической демократии и прав человека, развитие и укрепление европейского самосознания для формирования европейской культурной идентичности. На 1 мая 1996 г. в С.Е. входило 36 государств-членов. Условиями приема в С.Е. являются гарантия свободы выражения мнения, особенно свобода средств массовой информации, защита национальных меньшинств, соблюдение основ международного права, а также обязательство подписать Европейскую конвенцию по правам человека и признать всю совокупность ее контрольных механизмов.

Структуру С.Е. образуют:

1. Комитет министров;

2. Парламентская ассамблея;

3. Совещания отраслевых министров;

4. Секретариат.

Комитет министров, состоящий из министров иностранных дел государств-членов, является высшим органом Совета Европы. Он принимает решения по поводу программы работы Совета Европы, рекомендаций Парламентской ассамблеи, предложений различных межправительственных специализированных комитетов и совещаний отраслевых министров, принимает бюджет С.Е. и назначает членов Европейской комиссии по правам человека. Парламентская ассамблея (четыре сессии в год) состоит из депутатов и их заместителей, избираемых из числа членов национальных парламентов. Количество представителей от каждой страны (от 2 до 18) зависит от численности ее населения. Организуя совещания отраслевых министров (совещания министров юстиции, культуры, окружающей среды и др.), С. Е. стремится активизировать диалог в межгосударственной сфере. Секретариат возглавляет избираемый на пять лет генеральный секретарь, которому помогает заместитель. Генеральный секретарь отвечает за деятельность секретариата перед Комитетом министров и предоставляет необходимые административные услуги Консультативной ассамблее.

Деятельность С.Е. охватывает практически все аспекты жизни европейского общества, за исключением вопросов обороны, а именно: права человека, юридическое сотрудничество, социально-экономические вопросы, молодежь, здравоохранение, спорт, образование, культура, исторические архитектурные памятники, охрана окружающей среды, средства массовой информации, деятельность местных и региональных структур. Европейская конвенция по правам человека 1950 г. призвана с помощью Европейской комиссии по правам человека и Европейского суда по правам человека (Страсбург) охранять неотъемлемые индивидуальные права гражданина и обязывать государства гарантировать соблюдение этих прав. Фонд социального развития (1956 г.) помогает государствам-членам при решении проблем, возникающих в связи с перенаселенностью отдельных регионов Европы из-за потоков беженцев. Экономическое и социальное развитие последних лет расширило сферу деятельности фонда. Официальными языками С.Е. являются английский и французский; немецкий и итальянский — рабочие языки Парламентской ассамблеи.