193. Договір, що укладається співтовариствами з міжнародними організаціями, третіми державами.

Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. Угоди, укладені з третіми державами і міжнародними організаціями, виступають як зовнішні джерела, правовий режим яких визначається нормами міжнародного права. На них повністю розповсюджу­ються такі принципи права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання, незмінність в односто­ронньому порядку, верховенство щодо внутрішніх джерел права та ін.

Особливість міжнародних договорів, що уклада­ються Співтовариствами, полягає в тому, що їх поло­ження не повинні суперечити установчим догово­рам. Попередній контроль здійснюється Судом ЄС за запитом держав-членів та органів Євросоюзу.

Договори, що укладаються спільно Співто­вариствами або одним із них (частіше всього це ЄС), а також спільно Співтовариствами та державами-членами, є складовою права Євросоюзу.

Існують деякі різновиди угод, які є близьки­ми за статусом до міжнародних договорів. Це закриті конвенції, що укладаються між державами-членами на розвиток приписів установчих договорів з метою де­талізації співробітництва в окремих галузях (на­пр., Брюссельська Конвенція про розмежування юрисдикції та надання допомоги з цивільних справ). Укладення відповідних конвенцій використовується як основний метод правового регулювання в рамках Маастрихтського та Амстердамського договорів.

Міжнародні договори впливають на право Євросоюзу та застосовуються Судом ЄС, який визнав їх інтегральною частиною права Співтовариства

Міжнародні договори, що є частиною права Євросоюзу, можна поділити на 3 групи:

1. договори між Співтовариством та державою чи державами, що не входять у нього. Такі договори застосовуються, коли предмет договору пов­ністю відповідає компетенції Співтовариства укладати міжнародні договори.

2. група включає "змішані" договори, тобто договори між, з одного боку, Співтовариством та діючими спільно з цим державами-членами, а з іншого - третіми країнами. Така схема застосовується, коли предмет договору частково належить до компе­тенції Співтовариства, а частково до компетенції дер-жав-членів.

3. група містить договори між державами-членами (діючими одноособове) та третіми країнами. Суд ЄС визнав зазначену групу договорів складовою права Євросоюзу і встановив їх обов'язковість для Євросоюзу тільки в одному певному аспекті.

Прямі повноваження по укладенню міжна­родних договорів надаються за Договором про засну­вання Європейського Співтовариства у двох випадках: коли мова йде про торговельні угоди та коли йдеться про угоди про створення асоціацій.

194. Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами.

Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. І засновуються на принципах права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання, незмінність в односто­ронньому порядку, верховенство щодо внутрішніх джерел права та ін. Договори, що спільно Співтовариствами та державами-членами, є складовою права Євросоюзу. Співтовариства спільно з державами-членами - не впливає на обов'язковість договорів та їх місце в ієрархії джерел права Євросоюзу. Вони, внаслідок своїх властивостей займають друге місце після установчих договорів. Ряд держав - членів ЄС дотримуються різних точок зору щодо інкорпорації міжнародно-правових норм у національну систему права. Такі держави, як ФРН, Франція, поділяють моністичну концепцію. Відповідно норми підписаних і таких, що набули чинності, міжнародних договорів автоматично стають складовою національного права (хоча в різних країнах існує ряд особливостей ре­алізації' цього принципу). Такі держави ЄС, як Велика Британія, Італія, дотримуються дуалістичної кон­цепції. В даному випадку реальне виконання договору повністю залежить від заходів по імплементації. Міжнародних договорів, що' укладаються державами-членами з третіми особами або міжнародними ор­ганізаціями і зачіпають юрисдикцію Співтовариств є джерелами права Євро­союзу лише в тому випадку, якщо, покладаючи зо­бов'язання на Співтовариства, укладаються внаслідок прямого повноваження, що міститься в установчому договорі, або за повноваженням органів Спів­товариств. Існують ще деякі різновиди угод, які є близьки­ми за статусом до міжнародних договорів. Це закриті конвенції, що укладаються між державами-членами на розвиток приписів установчих договорів з метою де­талізації співробітництва в окремих галузях (на­приклад, Брюссельська Конвенція про розмежування юрисдикції та надання допомоги з цивільних справ). Укладення відповідних конвенцій використовується як основний метод правового регулювання в рамках Маастрихтського та Амстердамського договорів. Всі такого роду конвенції, що зачіпають юрисдикціїо Європейських Співтовариств та Євросоюзу, навіть якщо формально останні не є стороною за договором, залишаються джерелами європейського права, а тому є обов'язковими для його суб'єктів.

Міжнародні договори, що є частиною права Євросоюзу, можна поділити на три групи.

Перша містить договори між Співтовариством та державою чи державами, що не входять у нього. Такі договори застосовуються, коли предмет договору пов­ністю відповідає компетенцц Співтовариства укладати міжнародні договори.

Друга група включає "змішані" договори, тобто договори між, з одного боку, Співтовариством та діючими спільно з цим державами-членами, а з іншого - третіми країнами. Така схема застосовується, коли предмет договору частково належить до компе­тенції Співтовариства, а частково до компетенції дер-жав-членів.

Третя група містить договори між державами-членами (діючими одноособове) та третіми країнами. Суд ЄС визнав зазначену групу договорів складовою права Євросоюзу і встановив їх обов'язковість для Євросоюзу тільки в одному певному аспекті.

195. Повноваження Європейських співтовариств щодо укладання договорів.

Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. При участі в до­говорі Співтовариств воно несе відповідальність за виконання покла­дених на нього зобов'язань в межах своєї юрисдикції. Це не означає, що договір с обов'язковим для обох сторін не в однаковій мірі. міжнародний договір рівною мірою є обов'язковим для всіх суб'єктів європейського права. Прямі повноваження по укладенню міжна­родних договорів надаються за Договором про засну­вання Європейського Співтовариства у двох випадках: коли мова йде про торговельні угоди та про угоди про створення. Стаття Договору про заснування Європейського Співтовариства не обмежує можливість укладення угод торговельними та тариф­ними питаннями. Вони можуть охоплювати всі сфери загальної економічної політики Співтовариства, включаючи стимулювання експорту, кредитні відно­сини, фінанси, а також поставку товарів. Зазначені повноваження мають виключний характер. Маастрихтським договором до Договору про заснування Європейського Співтовариства була вве­дена ст. 228, яка визначає загальні положення, що стосуються процедури укладення всіх міжнародних договорів. Укладення міжнародних договорів є однією із ознак державного суверенітету. Тривалий час існували два підходи, що стосуються повноважень ЄС щодо їх укладення. Відповідно до одного з них стверджувалося, що повноваження ЄС по укладенню міжнародних договорів (його зовнішня компетенція) повинна відображати внутрішню юрисдикцію ЄС. Зазначений підхід отримав назву концепції "паралелізму". В ній йдеться, що для ЄС нелогічно мати повноваження по прийняттю внутрішніх право­вих норм і не мати повноважень укладати міжнародні угоди з тих же питань. Таким чином, відповідно до цієї концепції, компетенція ЄС укладати міжнародні договори не обмежується компетенцією, вказаною в Договорі про заснування Європейського Співтова­риства, а охоплює будь-які питання, що належать до його внутрішньої юрисдикції. На першому етапі держави-члени дану кон­цепцію не сприйняли. Вони підтримали точку зору, відповідно до якої ЄС має тільки ті повноваження, які прямо надані ЄС згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства. за ст. 228 Дого­вору про заснування Європейського Співтовариства загальне положення про повноваження ЄС по укла­денню міжнародних договорів починається наступни­ми словами: "В тих випадках, коли положення даного Договору передбачають укладення угод...". Таке фор­мулювання має на увазі, що ЄС може укладати міжнародні договори лише за наявності положень, які прямо це передбачають. Разом з тим ст. 101 Договору про заснування Європейського співтовариства з атом­ної енергії передбачає; "Співтовариство може в межах своєї компетенції брати на себе зобов'язання шляхом укладення угод або контрактів з третьою країною...". Мається на увазі, що, якщо Співтовариство має "внутрішню" компетенцію стосовно якого-небудь пи­тання, воно також володіє повноваженнями укладати із зазначеного питання міжнародні договори.