63.Європейський Парламент

одна з п’яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його майже 500-мільйонного населення.

Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 після) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Парламент виконує такі основні функції:

разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії членів-членів із впровадження політики Спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв’язанні деяких питань, що належать до розділу “Економічний та монетарний союз”) і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у Парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між “старими” державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

64.Європейський соціально-економічний комітет

дорадчий орган Європейського Союзу. Соціально-економічний комітет (СЕК) створено 1958 року згідно з Договором про заснування Європейської Спільноти, щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп.

Комітет складається з 317 (з 2007 року, з вступом Болгарії та Румунії – 344) членів; їх призначає Рада на 4 роки за рекомендацією національних урядів. Члени СЕК належать до таких категорій так званого “організованого громадянського суспільства” як роботодавці, профспілкові діячі та представники різних груп інтересів (професійних об’єднань, фермерів, захисників довкілля, споживачів тощо). СЕК представляє їхню позицію та відстоює їхні інтереси в діалозі з Комісією, Радою та Європейським Парламентом. Завдання СЕК полягає в тому, щоб давати поради Комісії й Раді, які зобов’язані консультуватися з ним щодо соціальних та економічних питань. СЕК може також висловлювати свою позицію з власної ініціативи. Таким чином, СЕК відіграє роль містка між Союзом та громадянами.

Члени СЕК зустрічаються на пленарних засіданнях близько десяти разів на рік, а частіше засідають меншими групами.

Ніццький договір не змінив розподілу місць у Комітеті між державами-членами, він лише обумовив, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у СЕК не повинна перевищувати 350 (останнє розширення не вийшло за цю межу, див. табл.). Договір прояснив також засади призначення членів СЕК: він повинен складатися з “представників різних економічних та соціальних груп організованого громадянського суспільства” (Стаття 257 Договору про заснування Європейської Спільноти).