113.Спільна транспортна політика

покликана виробити спільні правила щодо руху міжнародного транспорту, маршрут якого починається чи закінчується на території держав-членів або перетинає її (статті 70-80 Договору про заснування Європейської Спільноти). Вона також визначає умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати послуги в країнах ЄС і, нарешті, передбачає заходи щодо підвищення безпеки транспорту.

Відколи набрав чинності Амстердамський договір (1 травня 1999 року), рішення в галузі транспортної політики ухвалюють за процедурою спільного ухвалювання рішень, після консультацій з Соціально-економічним комітетом та Комітетом реґіонів. Однак досі існують особливі випадки:

заходи, які можуть відчутно вплинути на рівень життя, зайнятість та рух транспортних засобів, Рада ухвалює одностайно, після консультацій з Європейським Парламентом та Соціально-економічним комітетом;

у випадку особливих заходів щодо морського та повітряного транспорту, в кожному окремому випадку Рада кваліфікованою більшістю вирішує, яку процедуру ухвалювання рішень застосовувати.

114.Субсидіарність

один з основоположних принципів Європейського Союзу, згідно з яким Спільнота вдається до будь-яких заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на національному, реґіональному або місцевому рівнях (виняток становлять сфери виняткової компетенції Спільноти). Означає постійне оцінювання обґрунтованості дій ЄС з погляду наявних можливостей на національному, реґіональному та місцевому рівнях.

Амстердамський договір додав до Договору про заснування Європейської Спільноти Протокол про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, де викладені керівні настанови щодо субсидіарності. Цей Протокол, після оновлення, стане додатком до європейської Конституції.

115.Суд Європейських Спільнот

одна з п’яти офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якого не оскаржуються.

Суд Європейських Спільнот (Суд ЄС / у скороченні “Суд ЄС” виникає певна двозначність, оскільки абревіатура “ЄС” закріпилась у мові як відповідник “Європейському Союзові”. Однак через брак ліпшої пропозиції для скорочення назви “Суд Європейських Спільнот” і не припускаючи можливості вживати натомість термін “Європейський Суд”, який традиційно асоціюється з Європейським судом з прав людини, упорядники пропонують все ж вживати “Суд ЄС”, пам’ятаючи, що “ЄС” у цьому випадку – Європейські Спільноти) в Люксембурзі був однією з перших інституцій Спільноти, заснованих Паризькоим договором 1951 року. Римський договір 1957 року зобов’язав його наглядати за виконанням усіх європейських договорів.

До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави-члена (після останнього розширення – 25), яким допомагають вісім генеральних адвокатів. Суддів і адвокатів призначають за загальної згоди держав-членів на шестирічний термін. Суд може засідати в палатах або збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи складних справ та на вимогу держав-членів.

Він виконує дві основні функції:

перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими інституціями та урядами;

тлумачить право Спільноти на запит національних судів.