- •7.Копенгагенські критерії
- •11. Хартія Європейського Союзу про основні права.
- •34.Амстердамський договір
- •35.Бюджет єс
- •36.Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
- •37.Генеральні директорати
- •38.Громадянство Європейського Союзу
- •39.Декларація Шумана
- •40.Економічна політика
- •41.Економічний та монетарний союз
- •42.Євровійсько
- •43.Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн)
- •44.Європейська асоціація вільної торгівлі
- •45.Європейська валютна (монетарна) система
- •46.Європейська грошова одиниця. Екю – євро
- •47.Європейська економічна зона
- •48.Європейська Комісія
- •49.Європейська Конституція
- •50.Європейська політика сусідства
- •51.Європейська Рада
- •52.Європейська стратегія зайнятості
- •53.Європейська угода
- •54.Європейська економічна спільнота
- •55.Європейська спільнота з вугілля та сталі
- •56.Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
- •57.Європейський банк реконструкції та розвитку
- •58.Європейський інвестиційний банк
- •59.Європейський інвестиційний фонд
- •60.Європейський Конвент
- •61.Європейський конґрес
- •62.Європейський омбудсмен
- •63.Європейський Парламент
- •64.Європейський соціально-економічний комітет
- •65.Європейський Союз
- •66.Європейський суд авдиторів (Рахункова палата)
- •67.Європейський центральний банк
- •68.Європол (Європейська поліція)
- •69.Єврореґіон
- •70.Євроюст
- •71.Єдиний Європейський Акт
- •72.Єдиний зовнішній тариф
- •7З.Апобігання принцип
- •74.Західноєвропейський союз
- •75.Інституції єс
- •76.Кваліфікована більшість
- •77.Комітет з питань політики та безпеки
- •78.Комітет постійних представників/Корепер
- •79.Комітет реґіонів
- •80.Копенгаґенські критерії
- •81.Котонуська угода
- •82.Критерії конвергенції (зближення)
- •83.Лаекенська декларація
- •84.Лісабонська стратегія
- •85.Ломеська конвенція
- •86.Люксембурзький компроміс
- •87.Маастрихтський договір
- •88.Месcінська конференція
- •89.Міжурядова конференція
- •91.Нато (Організація північноатлантичного договору)
- •94.Основоположні договори
- •95.Пакт про стабільність і зростання
- •96.Петерсберзькі завдання
- •97.Петиції
- •98.Президентство Союзу
- •99.“Програма 2000”
- •100.Процедура консультації
- •101.Процедура погодження
- •102.Процедура співпраці
- •103.Процедура спільного ухвалювання рішень
- •104.Рада Європейського Союзу
- •105.Римські договори
- •106.Розширення
- •107.Соціальна хартія
- •108.Спільна зовнішня та безпекова політика
- •109.Спільна оборонна політика
- •110.Спільна сільськогосподарська політика, ссп
- •111.Спільна стратегія
- •112.Спільна торговельна політика
- •113.Спільна транспортна політика
- •114.Субсидіарність
- •115.Суд Європейських Спільнот
- •116.Суд першої інстанції Європейських Спільнот
- •118.Транс’європейські мережі
- •119.“Трійка”
- •120.Україна-єс
- •121.Хартія основних прав
- •122.Шенгенський договір та конвенція
- •123.Яундеська конвенція
- •124.. Мета і завдання етапи адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •125. Інституціональний механізм адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •126. Загальнодержавна програма адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •127. План дій Україна-єс
- •129. Характеристика первинного права Європейського Союзу.
- •139. Організація Північноатлантичного договору. (нато)
- •145. Співвідношення права єс з національним правом держав-членів
- •147. Принцип прямої дії права єс.
- •152. Поняття принципів права єс.
- •162.Допоміжні органи Європарламенту
- •163.Постійні комітети єп
- •164. Обудсмен єп
- •166.Загальна характеристика Ради єс
- •167.Секретаріат Ради єс
- •168.Комітет постійних представників Ради єс
- •169.Способи прийняття рішень Радою єс
- •170.Комісія єс як головний консультативний орган
- •171.Роль голови комісії єс
- •172.Апарат Комісії єс
- •173.Повноваження комісії єс
- •1741000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.Загальна характеристика суду Європейського співтовариства
- •175.Генеральні адвокати суду єс
- •176.Роль суду єс
- •177 .Тлумачення норм і принципів Європейських співтовариств і Європейського Союзу - одна з категорій справ, ще належить де компетенції суду Європейських співтовариств.
- •178. Процес розгляду справ у Європейському суді.
- •179. Порядок прийняття та виконання рішень суду Європейських співтовариств.
- •180. Характеристика Європейських співтовариств Європейського суду 1-ої Інстанції.
- •181.Загальна характеристика Рахункової палати Європейського Союзу.
- •182.Економічний та соціальній комітет Європейського Союзу.
- •183.Комітет регіонів Європейського Союзу.
- •184.Характеристика первинних джерел права Європейського Союзу.
- •185. Спеціальна характеристика вторинних джерел права Європейського Союзу.
- •186. Регламент як вторинне джерело права Європейського Союзу.
- •187. Директива як джерело права Європейського Союзу.
- •189. Рекомендації та висновки - джерела права Європейського Союзу.
- •190. Загальні принципи права Європейського Союзу (в контекст: дотримання прав людини).
- •191. Роль судової практики суду Європейських Співтовариств.
- •193. Договір, що укладається співтовариствами з міжнародними організаціями, третіми державами.
- •194. Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами.
- •196.Дія права єс. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.
- •203. Характеристика складу Європейського парламенту.
- •204.Категорії справ, які розглядаються в Суді єс і по яких відповідачем виступають органи єс
- •205. Хартія основних прав єс – основа майбутньої Конституції єс.
- •206.Характеристика Хартії основних прав єс.
- •208.Принципи на основі яких діють є-кі співтовариства.
104.Рада Європейського Союзу
інституція Європейського Союзу. Рада ЄС (Рада або Рада міністрів) – головний орган ухвалювання рішень в ЄС. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо – загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.
Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється щопівроку (див. Президентство Союзу). Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський договір зробив генерального секретаря Ради водночас і “Верховним представником” з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його заступник.
Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) – застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення – застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.
105.Римські договори
два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці – Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати “Договором про заснування Європейської Спільноти”, і коли говорять “Римський договір”, в однині, найчастіше розуміють саме його.
106.Розширення
вступ нових держав до Європейського Союзу. До шести країн-засновниць – Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембурґу та Нідерландів, що підписали 1951 року Паризький договір про створення Європейської спільноти з вугілля та сталі, згодом приєдналися ще дев’ятнадцять:
1973: Данія, Ірландія та Сполучене Королівство;
1981: Греція;
1986: Португалія й Іспанія;
1995: Австрія, Фінляндія та Швеція;
2004: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.