- •7.Копенгагенські критерії
- •11. Хартія Європейського Союзу про основні права.
- •34.Амстердамський договір
- •35.Бюджет єс
- •36.Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
- •37.Генеральні директорати
- •38.Громадянство Європейського Союзу
- •39.Декларація Шумана
- •40.Економічна політика
- •41.Економічний та монетарний союз
- •42.Євровійсько
- •43.Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн)
- •44.Європейська асоціація вільної торгівлі
- •45.Європейська валютна (монетарна) система
- •46.Європейська грошова одиниця. Екю – євро
- •47.Європейська економічна зона
- •48.Європейська Комісія
- •49.Європейська Конституція
- •50.Європейська політика сусідства
- •51.Європейська Рада
- •52.Європейська стратегія зайнятості
- •53.Європейська угода
- •54.Європейська економічна спільнота
- •55.Європейська спільнота з вугілля та сталі
- •56.Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
- •57.Європейський банк реконструкції та розвитку
- •58.Європейський інвестиційний банк
- •59.Європейський інвестиційний фонд
- •60.Європейський Конвент
- •61.Європейський конґрес
- •62.Європейський омбудсмен
- •63.Європейський Парламент
- •64.Європейський соціально-економічний комітет
- •65.Європейський Союз
- •66.Європейський суд авдиторів (Рахункова палата)
- •67.Європейський центральний банк
- •68.Європол (Європейська поліція)
- •69.Єврореґіон
- •70.Євроюст
- •71.Єдиний Європейський Акт
- •72.Єдиний зовнішній тариф
- •7З.Апобігання принцип
- •74.Західноєвропейський союз
- •75.Інституції єс
- •76.Кваліфікована більшість
- •77.Комітет з питань політики та безпеки
- •78.Комітет постійних представників/Корепер
- •79.Комітет реґіонів
- •80.Копенгаґенські критерії
- •81.Котонуська угода
- •82.Критерії конвергенції (зближення)
- •83.Лаекенська декларація
- •84.Лісабонська стратегія
- •85.Ломеська конвенція
- •86.Люксембурзький компроміс
- •87.Маастрихтський договір
- •88.Месcінська конференція
- •89.Міжурядова конференція
- •91.Нато (Організація північноатлантичного договору)
- •94.Основоположні договори
- •95.Пакт про стабільність і зростання
- •96.Петерсберзькі завдання
- •97.Петиції
- •98.Президентство Союзу
- •99.“Програма 2000”
- •100.Процедура консультації
- •101.Процедура погодження
- •102.Процедура співпраці
- •103.Процедура спільного ухвалювання рішень
- •104.Рада Європейського Союзу
- •105.Римські договори
- •106.Розширення
- •107.Соціальна хартія
- •108.Спільна зовнішня та безпекова політика
- •109.Спільна оборонна політика
- •110.Спільна сільськогосподарська політика, ссп
- •111.Спільна стратегія
- •112.Спільна торговельна політика
- •113.Спільна транспортна політика
- •114.Субсидіарність
- •115.Суд Європейських Спільнот
- •116.Суд першої інстанції Європейських Спільнот
- •118.Транс’європейські мережі
- •119.“Трійка”
- •120.Україна-єс
- •121.Хартія основних прав
- •122.Шенгенський договір та конвенція
- •123.Яундеська конвенція
- •124.. Мета і завдання етапи адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •125. Інституціональний механізм адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •126. Загальнодержавна програма адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •127. План дій Україна-єс
- •129. Характеристика первинного права Європейського Союзу.
- •139. Організація Північноатлантичного договору. (нато)
- •145. Співвідношення права єс з національним правом держав-членів
- •147. Принцип прямої дії права єс.
- •152. Поняття принципів права єс.
- •162.Допоміжні органи Європарламенту
- •163.Постійні комітети єп
- •164. Обудсмен єп
- •166.Загальна характеристика Ради єс
- •167.Секретаріат Ради єс
- •168.Комітет постійних представників Ради єс
- •169.Способи прийняття рішень Радою єс
- •170.Комісія єс як головний консультативний орган
- •171.Роль голови комісії єс
- •172.Апарат Комісії єс
- •173.Повноваження комісії єс
- •1741000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.Загальна характеристика суду Європейського співтовариства
- •175.Генеральні адвокати суду єс
- •176.Роль суду єс
- •177 .Тлумачення норм і принципів Європейських співтовариств і Європейського Союзу - одна з категорій справ, ще належить де компетенції суду Європейських співтовариств.
- •178. Процес розгляду справ у Європейському суді.
- •179. Порядок прийняття та виконання рішень суду Європейських співтовариств.
- •180. Характеристика Європейських співтовариств Європейського суду 1-ої Інстанції.
- •181.Загальна характеристика Рахункової палати Європейського Союзу.
- •182.Економічний та соціальній комітет Європейського Союзу.
- •183.Комітет регіонів Європейського Союзу.
- •184.Характеристика первинних джерел права Європейського Союзу.
- •185. Спеціальна характеристика вторинних джерел права Європейського Союзу.
- •186. Регламент як вторинне джерело права Європейського Союзу.
- •187. Директива як джерело права Європейського Союзу.
- •189. Рекомендації та висновки - джерела права Європейського Союзу.
- •190. Загальні принципи права Європейського Союзу (в контекст: дотримання прав людини).
- •191. Роль судової практики суду Європейських Співтовариств.
- •193. Договір, що укладається співтовариствами з міжнародними організаціями, третіми державами.
- •194. Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами.
- •196.Дія права єс. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.
- •203. Характеристика складу Європейського парламенту.
- •204.Категорії справ, які розглядаються в Суді єс і по яких відповідачем виступають органи єс
- •205. Хартія основних прав єс – основа майбутньої Конституції єс.
- •206.Характеристика Хартії основних прав єс.
- •208.Принципи на основі яких діють є-кі співтовариства.
59.Європейський інвестиційний фонд
створений 1994 року для фінансування інвестицій у малі й середні підприємства (МСП). Головний акціонер Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ) – Європейський інвестиційний банк. ЄІФ працює з МСП не безпосередньо, а через фінансових посередників; його діяльність зосереджена в галузі ризикового капіталу та надання гарантій. ЄІФ інвестує МСП в межах ЄС та у країнах-кандидатах.
60.Європейський Конвент
У грудні 2000 року в Ніці Європейська Рада ухвалила декларацію про майбутнє Європейського Союзу – Ніццьку декларацію. В ній засвідчено намір провадити інституційну реформу далі, не зупиняючись на результатах міжурядової конференції 2000 року. Декларація визначила три кроки цієї реформи: відкриття дебатів про майбутнє ЄС; Конвент для підготовки інституційної реформи; і нарешті, скликання міжурядової конференції 2004 року.
На Лаекенському саміті (Брюссель) в грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу: розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних парламентів та статус Хартії основних прав.
До складу Конвенту увійшли представники всіх інституцій ЄС, а також члени національних парламентів і представники урядів держав-членів. Очолював його колишній президент Франції Валері Жискар д’Естен. Інавгураційне засідання Конвенту відбулося 28 лютого 2002 року, а завершив він свою роботу в липні 2003 року.
У червні 2003 року на Європейській Раді в Салоніках Жискар д’Естен представив проект Конституційного договору Європейського Союзу – кінцевий документ Конвенту за майбутнє Європи. Цей проект став базою для обговорення на міжурядовій конференції, яка завершилась ухваленням європейської Конституції.
61.Європейський конґрес
відбувся у травні 1948 року в Гаазі. В конґресі брали участь близько 800 політиків, учених, економістів та юристів з більшості західноєвропейських країн; сер Вінстон Черчілл був його почесним головою. Конґрес започаткував організацію “Європейський рух” і призвів до створення Ради Європи і проголошення Хартії прав людини; ухвалив “Звернення до європейців”, де закликав створити об`єднану Європу з вільним обміном думок, осіб і товарів, з загальноєвропейськими законодавчими зборами та судом. Однак конкретних інтеграційних результатів не мав, тому навряд чи може розглядатися як предтеча Європейського Союзу. 1998 року, на ознаменування 50-річчя Європейського конґресу, відбувся ювілейний Євроконґрес, який ухвалив нове “Звернення до європейців”.
62.Європейський омбудсмен
посада, запроваджена Договором про Європейський Союз. Уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав-членів на незадовільну діяльності інституцій або установ Спільноти. У відповідь на скаргу, або за власною ініціативою, європейський омбудсмен проводить розслідування; інституції ЄС зобов’язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь; після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування.
Європейського омбудсмена призначає Європейський Парламент на п’ять років. Щорічно омбудсмен звітує в Парламенті про результати всіх розслідувань, проведених упродовж року.