- •7.Копенгагенські критерії
- •11. Хартія Європейського Союзу про основні права.
- •34.Амстердамський договір
- •35.Бюджет єс
- •36.Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
- •37.Генеральні директорати
- •38.Громадянство Європейського Союзу
- •39.Декларація Шумана
- •40.Економічна політика
- •41.Економічний та монетарний союз
- •42.Євровійсько
- •43.Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн)
- •44.Європейська асоціація вільної торгівлі
- •45.Європейська валютна (монетарна) система
- •46.Європейська грошова одиниця. Екю – євро
- •47.Європейська економічна зона
- •48.Європейська Комісія
- •49.Європейська Конституція
- •50.Європейська політика сусідства
- •51.Європейська Рада
- •52.Європейська стратегія зайнятості
- •53.Європейська угода
- •54.Європейська економічна спільнота
- •55.Європейська спільнота з вугілля та сталі
- •56.Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
- •57.Європейський банк реконструкції та розвитку
- •58.Європейський інвестиційний банк
- •59.Європейський інвестиційний фонд
- •60.Європейський Конвент
- •61.Європейський конґрес
- •62.Європейський омбудсмен
- •63.Європейський Парламент
- •64.Європейський соціально-економічний комітет
- •65.Європейський Союз
- •66.Європейський суд авдиторів (Рахункова палата)
- •67.Європейський центральний банк
- •68.Європол (Європейська поліція)
- •69.Єврореґіон
- •70.Євроюст
- •71.Єдиний Європейський Акт
- •72.Єдиний зовнішній тариф
- •7З.Апобігання принцип
- •74.Західноєвропейський союз
- •75.Інституції єс
- •76.Кваліфікована більшість
- •77.Комітет з питань політики та безпеки
- •78.Комітет постійних представників/Корепер
- •79.Комітет реґіонів
- •80.Копенгаґенські критерії
- •81.Котонуська угода
- •82.Критерії конвергенції (зближення)
- •83.Лаекенська декларація
- •84.Лісабонська стратегія
- •85.Ломеська конвенція
- •86.Люксембурзький компроміс
- •87.Маастрихтський договір
- •88.Месcінська конференція
- •89.Міжурядова конференція
- •91.Нато (Організація північноатлантичного договору)
- •94.Основоположні договори
- •95.Пакт про стабільність і зростання
- •96.Петерсберзькі завдання
- •97.Петиції
- •98.Президентство Союзу
- •99.“Програма 2000”
- •100.Процедура консультації
- •101.Процедура погодження
- •102.Процедура співпраці
- •103.Процедура спільного ухвалювання рішень
- •104.Рада Європейського Союзу
- •105.Римські договори
- •106.Розширення
- •107.Соціальна хартія
- •108.Спільна зовнішня та безпекова політика
- •109.Спільна оборонна політика
- •110.Спільна сільськогосподарська політика, ссп
- •111.Спільна стратегія
- •112.Спільна торговельна політика
- •113.Спільна транспортна політика
- •114.Субсидіарність
- •115.Суд Європейських Спільнот
- •116.Суд першої інстанції Європейських Спільнот
- •118.Транс’європейські мережі
- •119.“Трійка”
- •120.Україна-єс
- •121.Хартія основних прав
- •122.Шенгенський договір та конвенція
- •123.Яундеська конвенція
- •124.. Мета і завдання етапи адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •125. Інституціональний механізм адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •126. Загальнодержавна програма адаптації зак.Укр. До зак. Єс.
- •127. План дій Україна-єс
- •129. Характеристика первинного права Європейського Союзу.
- •139. Організація Північноатлантичного договору. (нато)
- •145. Співвідношення права єс з національним правом держав-членів
- •147. Принцип прямої дії права єс.
- •152. Поняття принципів права єс.
- •162.Допоміжні органи Європарламенту
- •163.Постійні комітети єп
- •164. Обудсмен єп
- •166.Загальна характеристика Ради єс
- •167.Секретаріат Ради єс
- •168.Комітет постійних представників Ради єс
- •169.Способи прийняття рішень Радою єс
- •170.Комісія єс як головний консультативний орган
- •171.Роль голови комісії єс
- •172.Апарат Комісії єс
- •173.Повноваження комісії єс
- •1741000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.Загальна характеристика суду Європейського співтовариства
- •175.Генеральні адвокати суду єс
- •176.Роль суду єс
- •177 .Тлумачення норм і принципів Європейських співтовариств і Європейського Союзу - одна з категорій справ, ще належить де компетенції суду Європейських співтовариств.
- •178. Процес розгляду справ у Європейському суді.
- •179. Порядок прийняття та виконання рішень суду Європейських співтовариств.
- •180. Характеристика Європейських співтовариств Європейського суду 1-ої Інстанції.
- •181.Загальна характеристика Рахункової палати Європейського Союзу.
- •182.Економічний та соціальній комітет Європейського Союзу.
- •183.Комітет регіонів Європейського Союзу.
- •184.Характеристика первинних джерел права Європейського Союзу.
- •185. Спеціальна характеристика вторинних джерел права Європейського Союзу.
- •186. Регламент як вторинне джерело права Європейського Союзу.
- •187. Директива як джерело права Європейського Союзу.
- •189. Рекомендації та висновки - джерела права Європейського Союзу.
- •190. Загальні принципи права Європейського Союзу (в контекст: дотримання прав людини).
- •191. Роль судової практики суду Європейських Співтовариств.
- •193. Договір, що укладається співтовариствами з міжнародними організаціями, третіми державами.
- •194. Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами.
- •196.Дія права єс. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.
- •203. Характеристика складу Європейського парламенту.
- •204.Категорії справ, які розглядаються в Суді єс і по яких відповідачем виступають органи єс
- •205. Хартія основних прав єс – основа майбутньої Конституції єс.
- •206.Характеристика Хартії основних прав єс.
- •208.Принципи на основі яких діють є-кі співтовариства.
102.Процедура співпраці
процедура ухвалювання рішень в ЄС, що збільшила вплив Парламенту на законодавчий процес, надавши йому право другого читання деяких законопроектів.
Процедуру співпраці запровадив Єдиний Європейський Акт (1986). Договір про Європейський Союз поширив застосування співпраці на чотирнадцять галузей політики, але Амстердамський договір фактично скасував нововведення на користь оновленої процедури спільного ухвалювання рішень, яка надає Парламентові значно більше законодавчої влади.
Нині процедуру співпраці фактично більше не використовують. Вона суттєво вплинула на розвиток Європарламенту на початку 1990-х, а окремі її елементи увійшли до процедури спільного ухвалювання рішень.
103.Процедура спільного ухвалювання рішень
спільне ухвалювання рішень Радою міністрів та Європейським Парламентом. Запроваджена 1992 року Майстрихтським договором з метою наблизити законотворчий процес у Європейському Союзі до норм європейської демократії, згідно з якими закони ухвалює безпосередньо обраний народом і підзвітний йому орган (парламент). В рамках цієї процедури Європейський Парламент має змогу накласти вето на законопроект, щодо якого він не досяг згоди з Радою.
Спрощено процедура складається з таких етапів:
Комісія вносить законодавчу пропозицію;
Парламент, абсолютною більшістю, висловлює Раді своє ставлення до неї;
якщо Парламент не пропонує змін, Рада ухвалює рішення кваліфікованою більшістю;
якщо Парламент відхиляє пропозицію, вона не стає законом;
якщо Парламент пропонує зміни, Рада й Комісія їх розглядають;
якщо Комісія погоджується з ними, Рада може їх затвердити кваліфікованою більшістю;
якщо Комісія відхиляє запропоновані Парламентом зміни, Рада може ухвалити їх одностайно;
якщо Рада також не погоджується на зміни, створюють узгоджувальний комітет з представників Ради і Парламенту за участі Комісії;
якщо узгоджувальний комітет не дійде згоди, пропозицію знімають;
якщо узгоджувальний комітет виробляє компромісний варіант тексту, його має ухвалити Рада (кваліфікованою більшістю) і Парламент.
Спочатку процедура спільного ухвалювання рішень застосовувалась лише в кількох галузях політики, а саме: єдиний ринок, освіта, охорона довкілля, захист споживачів та охорона здоров’я. 1997 року Амстердамський договір значно розширив коло її застосування, спростивши саму процедуру. Нині це головна форма законотворчої співпраці Ради й Парламенту.
Неухильний рух від одностайності до кваліфікованої більшості в ухвалюванні рішень у Раді полегшує й прискорює законодавчий процес в ЄС, але водночас призводить до того, що національні парламенти втрачають змогу контролювати свої уряди, які вже не мають права вето. Компенсувати цей так званий “дефіцит демократії” може Європейський Парламент, тож будь-який законодавчий акт, ухвалюваний кваліфікованою більшістю, теоретично має належати до сфери застосування процедури спільного ухвалювання рішень. Здебільшого так воно й є. Ніццький договір збільшив застосування кваліфікованої більшості, паралельно розширивши коло повноважень процедури спільного ухвалювання рішень. Однак на деякі галузі, де кваліфікована більшість запроваджена раніше (сільське господарство, торгівля), спільне ухвалювання рішень поширити не вдалося.