- •1.«Союз справедливих». В. Вейтлінг.
- •2.Австрійська імперія в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •3.Австрійська імперія в період революції 1848-1849 рр.
- •4.Австрійська монархія на початку хіх – 40-х рр. Хіх ст.
- •5.Аграрне питання та його вирішення в ході французької революції кінця хvііі ст.
- •6.Аграрні декрети часів Установчих та Законодавчих зборів Франції (хvііі ст.).
- •7.Американські просвітники. Б.Франклін, т.Джефферсон, т.Пейн.
- •8.Англія в період реставрації. “Славна революція” в Англії.
- •9.Англія в роки політичної реакції. Народні рухи 1815-1819 рр.
- •10.Боротьба двох течій в італійському національно-визвольному русі. К. Кавур, д. Мадзіні, д. Манін.
- •11.Буржуазна революція та національно-визвольна війна Іспанії (1808 – 1814 рр.).
- •12.Вестфальський мир та його наслідки.
- •13.Віденський конгрес та його рішення.
- •14.Війна за іспанську спадщину (1701 – 1713 рр.) та її наслідки.
- •15.Внутрішня та зовнішня політика Великої Британії в 50-60-і рр. Хіх ст.
- •16.Всезагальний німецький робітничий союз. Лассаль і лассальянство.
- •17.Встановлення французької гегемонії в Європі в другій половині хvіі ст.
- •18.Декларація незалежності сша.
- •19.Дж. Вашингтон та його роль у становленні американської державності.
- •20.Друга громадянська війна в Англії. Проголошення республіки.
- •21.Другий період громадянської війни в сша та її наслідки.
- •22.Економічна політика Франції в роки імперії.
- •23.Економічний розвиток Італії в роки наполеонських війн.
- •24.Економічний розвиток Франції 1830-1848 рр.
- •25.Економічний розвиток Франції в роки реставрації.
- •26.Економічний та політичний розвиток Австрії в кінці хvііі – першій половині хіх ст.
- •27.Економічний та політичний розвиток Італії в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •28.Етапи чартистського руху та його особливості.
- •29.Європейський абсолютизм як суспільно-політичне явище.
- •3 Етапи розвит абсолютист.Монархій:
- •30.Загострення пруссько-австрійських суперечностей упродовж 40-х р. Хvііі ст.
- •31.Законодавство Довгого парламенту в період англійської буржуазної революції хvіі ст.
- •32.Зміни в соціально-економічному розвитку Англії напередодні буржуазної революції хvіі ст.
- •33.Зовнішня політика сша 1815-1850 рр. Доктрина Монро.
- •34.Зовнішня політика Франції в 50-60-ті р. Хіх ст.
- •35.Зовнішня політика Франції в роки другої імперії.
- •36.Зовнішня політика Франції в роки правління Людовіка хіv.
- •37.Індепендентська республіка: внутрішня і зовнішня політика.
- •38.Іспанія в 50-х – початку 70-х рр. Хіх ст.
- •39.Іспанія в другій половині хvіі – хvііІст.
- •40.Іспанія в першій половині хіх ст.
- •41.Історична концепція й. Гердера.
- •42.Італія в першій половині хіх ст.
- •43.Італія на поч. 60-х р. Хіх ст.
- •44.Колоніальна політика Великої Британії (1815 – 1850 рр.)
- •45.Конституційний період Громадянської війни сша.
- •46.Конституція 1787 р. В сша. Білль про права.
- •47.Консульство н. Бонапарта.
- •48.Липнева революція 1830 р. Та падіння монархії Бурбонів.
- •49.Лібералізм в Європі ( середина хіх ст.): Луї Блан, п’єр Прудон. Соціалістична концепція к. Маркса.
- •50.Лібералізм в Європі в сер. Хіх ст. Л. Блан, п. Прудон.
- •51.Міжнародні відносини 30-х р. Хvііі ст..
- •52.Міжнародні відносини кінця хvіі – хvііі ст.
- •53.Міжнародні відносини на початку хіх ст.
- •54.Міжнародні відносини першої половини хvііі ст. Становлення Вестфальської системи міжнародних відносин.
- •55.Національно-визвольні рухи в багатонаціональній Австрійській монархії в першій половині хіх ст.
- •56.Німецьке просвітництво: й.Мозер, й. Гердер, г. Лесінг, і.Кант.
- •57.Німеччина в 30 – 40-х рр. Хіх ст. Створення митного союзу.
- •58.О. Фон Бісмарк та об’єднання Німеччини.
- •59.Об’єднавчі процеси в німецьких землях в 50-60-і рр. Хіх ст.
- •60.Особливості революцій 1848-1849 рр. У Франції, Австрійській імперії, Німеччині та Італії.
- •61.Особливості робітничого руху сша в першій половині хіх ст.
- •63.Парламентська реформа 1832 р. В Англії на початок чартистського руху.
- •64.Перший період громадянської війни в сша.
- •65.Політика європейських країн стосовно сша в 1861 – 1865 рр. Дипломатія а. Лінкольна.
- •66. Політичний розвиток Австрії на поч. Хіх ст.
- •67. Португалія в кінці хvіі – початку хvііі ст.
- •68. Похід «тисячі» д. Гарібальді.
- •69. Початок Англійської революції XVII ст. Перша громадянська війна.
- •70. Початок громадянської війни в сша. Президентські вибори в сша. А.Лінкольн.
- •71.Початок французької революції кінця хуш ст. Законодавство Установчих зборів у 1789-1790 рр.
- •72. Причини поширення утопічного соціалізму на поч. Хіх ст.
- •73.Причини та передумови Англійської буржуазної революції хvіі ст.
- •74.Причини та передумови громадянської війни в сша.
- •75.Промисловий переворот в Англії та його основні риси.
- •76.Пруссько-австрійські суперечності в 40 – х роках хviii ст. Війна за австрійську спадщину.
- •77.Революційні події 1854 – 1856 р. В Іспанії та політика лібералів.
- •78.Революція 1820-1821 рр. У Неаполітанському королівстві та п’ємонті.
- •79. Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії.
- •80. Революція 1848-1849 рр. В Німеччині.
- •81. Революція в Португалії (1820-1823 рр.).
- •82.Режим Протекторату: внутрішня і зовнішня політика.
- •83.Релігійно-ідеологічний фактор у підготовці англійської буржуазної революції хvіі ст.
- •85.Реформи Марії-Терезії та Йосипа іі.
- •86. Робітничий рух в Німеччині. Діяльність а.Бебеля, в.Лібкнехта.
- •87.Робітничий рух у Франції та ідеї республіканізму (20– 40-ві рр. Хіх ст.).
- •88.Рух дигерів. Д. Уінстенлі.
- •89.Рух левелерів. Конфлікт між парламентом і армією. Позиція о.Кромвеля.
- •90.Семилітня війна. Боротьба європейських держав за колонії.
- •91.Соціальні погляди г. Бабефа та бубафістів
- •92.Соціально-економічний розвиток північно-американських колоній Англії в кінці хvіі ст. – початок хvііі ст.
- •93.Соціально-економічний та політичний розвиток Австрійської імперії в 50 – 60-х рр. Хіх ст. Утворення Австро-Угорщини.
- •94.Соціально-економічний та політичний розвиток сша напередодні громадянської війни 1861 – 1865 рр.
- •95.Соціально-політичні умови розвитку історичної науки в Німеччині.
- •96.Створення італійського королівства та його внутрішня та зовнішня політика.
- •97.Створення та діяльність «Священного союзу монархів і народів».
- •98.Суспільно-політична думка в роки Англійської буржуазної революції хvіі ст.
- •99.Суспільно-політичні ідеї індепендентів: д.Мільтон, д.Стрігге, г.Айртон.
- •100.Суспільно-політичні ідеї сша: д.Адамс, д.Медісон, о.Гамільтон.
- •101.Суспільно-політичні погляди левеллерів. Д.Лільберн.
- •102.Таємні республіканські товариства Франції та їх діяльність (30-ті рр.. Хіх ст.).
- •103.Термідоріанський конвент. Внутрішня та зовнішня політика Франції.
- •104.Утопічний соціалізм першої половини хіх ст.: а. Сен-Сімон, ш. Фур’є, р. Оуен.
- •105.Філософи-фізіократи та їхній вплив на французьке суспільство.
- •106.Франція в другій половині хvii. Кольберизм.
- •107.Франція в період Директорії.
- •108.Франція в період консульства та першої імперії: зовнішня політика.
- •109.Франція в період революції 1848 – 1849 рр.
- •110.Франція в період реставрації династії Бурбонів.
- •111.Франція в роки Липневої монархії.
- •112.Французька буржуазна революція кінця хvііі ст.: скинення монархії. Політична боротьба на другому етапі революції.
- •113.Французька буржуазна революція кінця хvііі ст.: сутність якобінської диктатури.
- •114.Французька буржуазна революція кінця хуш ст.: революційні війни 1792-1795 рр.
- •115.Французька Конституція 1791 р. Діяльність Законодавчих зборів.
- •116.Французькі просвітники д. Дідро, а. Гельвецій, п. Гольбах, г. Рейналь.
- •117. Французькі просвітники хуш ст. Ф.Вольтер, ш.Монтеск’є, ж.-ж.Руссо.
- •118.Функціонування «Віденської системи» у 20-40-х рр. Хіх ст.
- •119.Чартистський рух. Етапи та особливості.
- •120.Якобінська диктатура.
9.Англія в роки політичної реакції. Народні рухи 1815-1819 рр.
В Великобритании, несмотря на социальные волнения и трудности, связанные с промышленным переворотом, революции не произошло. Страна сохранила неизменными свои политические институты. Значительной формой протеста в стране стал чартизм, сторонники которого требовали предоставления Палате общин более широких представительских полномочий
Торійський уряд Англії прагнув забезпечити за ним торговельно-промислову і колоніальну монополію і підтримував політику феодальної реакції. Його представник Каслрі добивався закріплення за Англією захоплених під час наполеонівських воєн французьких, іспанських і голландських колоній. Він вимагав якнайбільшого ослаблення Франції і повернення її в колишні межі, бачивши в ній найнебезпечнішого суперника буржуазно-аристократичної Англії. Особливу увагу англійський уряд звертав на створення біля кордонів Франції держав-бар'єрів, і зокрема на посилення Пруссії на берегах Рейну. Він добивався, щоб Бельгія не залишилася в руках французів.
Каслрі вважав, що не слід відновлювати всі колишні малі німецькі держави і що Англії вигідно підсилити Австрію і Пруссію проти Франції і Росії. Йому хотілося, щоб держави європейського континенту "врівноважували" один одного і щоб внаслідок цього Англія завжди мала б можливість грати роль арбітра між ними і зберігати свободу рук для колоніальної агресії. Англійський уряд старалось перешкодити планам Олександра I щодо Польщі, бажаючи ослабити позиції Росії в Європі.
Хвиля реакції охопила і Англію, де реакційна політика прийняла буржуазно-аристократичний характер. Англійський уряд застосовував страту і посилання у віддалені| колонії робітників за руйнування ними машин і піддавав переслідуванню демократичний рух за загальне виборче право. Дія Habeas corpus act'a була тимчасово призупинена.
Повсюдно в Європі посилилися гоніння цензури на прогресивний друк. З університетів і шкіл виганялись ліберальні професори і вчителі. Ідеологи феодальної реакції - савойєць Жозеф де Местр, німецькі реакціонери Мюллер і Галлер - вихваляли абсолютизм, папство, відкидали буржуазну освітню філософію і ідеї французької буржуазної революції XVIII ст. Вони засуджували національно-визвольні рухи і ідеалізували середньовічне минуле.
10.Боротьба двох течій в італійському національно-визвольному русі. К. Кавур, д. Мадзіні, д. Манін.
Рисорджименто (итал. Risorgimento, буквально - возрождение), национально-освободительное движение итальянского народа против иноземного (австрийского) гнёта, за объединение раздробленной на мелкие государства Италии в единое национальное государство; Рисорджименто обозначает также период, в пределах которого это движение происходило, - конец 18 в. - 1861; окончательно Рисорджименто завершилось в 1870 присоединением Рима к Итальянскому королевству.
Движение Рисорджименто отражало назревшую в итальянских государствах объективно-историческую необходимость уничтожения отживших феодально-абсолютистских порядков и утверждения буржуазного строя. Широкий антифеодальный фронт классовых сил возглавляла буржуазия. Неоднородная по своему социальному составу, она была представлена двумя основными политическими течениями - умеренно либеральным, выражавшим интересы крупной земельной, торгово-ростовщической и промышленной буржуазии, выступавшей в союзе с обуржуазившимся дворянством, и демократическим, выражавшим интересы мелкой и средней буржуазии.
Граф Ками́лло Бенcо ди Каву́р (итал. Camillo Benso conte di Cavour; 10 августа 1810, Турин — 6 июня 1861, Турин) — итальянский государственный деятель, премьер-министр Сардинского королевства, сыгравший исключительную роль в объединении Италии под властью сардинского монарха. Первый премьер-министр Италии (1861). Выходец из аристократической среды, Кавур стал олицетворением пьемонтского обуржуазившегося дворянства. Перестроив на капиталистической основе свое поместье, он развернул торговлю сельскохозяйственной продукцией и одновременно активно участвовал в банковских, коммерческих, промышленных начинаниях, в железнодорожном строительстве. Сторонник либерально-буржуазного строя, Кавур считал необходимым условием его утверждения ускоренный рост капиталистической экономики,стимулируемый политикой фритреда и активным развитием транспорта и банков. Став в 1850 г. премьер-министром, Кавур энергично приступил к проведению такой политики. Пьемонтское правительство заключило торговые договоры с ведущими государствами, снизило таможенные тарифы, содействовало строительству железных дорог, шоссе и каналов; были укреплены финансовая система и кредит. Эти меры способствовали капиталистическому развитию сельского хозяйства, остававшегося еще основой экономики Пьемонта, и активизировали промышленность.
Еще в 30-е годы Кавур пришел к убеждению о необходимости «скорейшего освобождения итальянцев от угнетающих их варваров» (т. е. австрийцев). Однако он полностью отвергал путь народной революционной борьбы за независимость, а создание единой Италии казалось ему делом столь отдаленного и туманного будущего, что еще в 1856 г. он считал призывы к объединению страны «глупостью». Реальную цель Кавур усматривал в изгнании австрийцев из Ломбардии и Венеции и включении их, а также Пармы и Модены в состав Сардинского королевства.
Д. Мадзіні -Итальянский патриот и писатель, сыгравший важную роль в ходе первого этапа движения за национальное освобождение и либеральные реформы в 19 в. Идеи и методы. Мадзини повсюду проповедовал свободу личности и национальное освобождение не только Италии, но и всей Европы. Его кредо было: «Я люблю мою страну, потому что я люблю все страны». Он полагал, что все европейские народы должны жить в равенстве и братстве внутри естественных границ, отведенных им Богом. Мадзини не считал, что национальное единство и независимость должны сыть дарованы правителями или достигнуты с помощью дипломатических интриг. Он отвергал также французский «вождизм». По концепции Мадзини, цели национализма и либерализма даны Богом, и, следовательно, их достижение является неотъемлемым правом всех народов.
Летом и осенью 1859 г., когда политика Кавура зашла в тупик, Мадзини стал призывать к революционным действиям в папских владениях (с целью освобождения Рима) и в Неаполитанском королевстве. Среди демократов-мадзинистов родилась идея послать в Сицилию вооруженный отряд с целью свержения Бурбонов, которые после кровавого подавления революции в 1849 г. оказались на острове в полной изоляции.
В 1831 Мадзини основал в Марселе тайную организацию «Молодая Италия». Ее целью было превратить Италию в единую, независимую и свободную страну с республиканским строем. Вскоре подобные объединения («Молодая Швейцария», «Молодая Германия» и т.п.) появились и в других странах. Их организаторы видели свою задачу в сплочении усилий и организации восстаний в нескольких странах под лозунгами свободы, братства и мира для всей Европы.
Представление Мадзини о новой Европе, естественно, предполагало разрушение монархического правления в Австро-Венгрии, России и Османской империи. Он желал объединения в федерации таких стран, как Германия, Италия и земли от Балтийского до Эгейского и Черного морей. Между тем в реальной политической жизни Мадзини был идеалистом. Когда в 1848 по Италии прокатились волны революций, великий патриот решил даже поступиться своими республиканскими убеждениями, ожидая, что это приведет к объединению. Однако восстание под предводительством короля Пьемонта и Сардинии Виктора Эммануила II потерпело поражение. В 1849 была упразднена светская власть римского папы в папской области.
Выразителем такой ориентации на Пьемонт стал руководитель венецианской революции 1848—1849 гг. Д. Манин. В 1855—1856 гг. он призвал демократов принести «жертву»: отречься от революционно-республиканской программы, порвать с Мадзини и всецело поддержать монархический Пьемонт как единственную силу, способную привести Италию к независимости и объединению. Манин предложил также создать «национальную партию», в которой сплотились бы ради объединения страны как демократы, отвергшие республиканизм, так и либералы-монархисты. Призыв Манина получил значительный отклик среди патриотов различных политических взглядов, включая демократов, отошедших от Мадзини. Благожелательно отнесся к нему и Кавур. С его согласия в 1857 г. в Пьемонте стало действовать «Итальянское национальное общество», лозунгом которого было объединение Италии во главе с Савойской династией. Руководители общества предложили войти в его состав Гарибальди, имея в виду использовать популярность народного героя для привлечения на свою сторону демократических кругов. Гарибальди занял пост вице-председателя общества, но сохранил свои республиканские убеждения.