78.Революція 1820-1821 рр. У Неаполітанському королівстві та п’ємонті.

Після краху наполеонівського панування за рішенням Віденського конгресу в Італії були відновлені колишні абсолютистські держави. В Італії - реакція. В ці роки всю Італію охопила мережа таємних товариств. У Сардінському королівстві (П'ємонті) і Ломбардії найб. вплив -товариство «Італійська федерація. Головною метою було обмеж. абсолютизму і встан. конституційного правління.

Успіх революції 1820 р. в Іспанії підштовх.. неаполітанських змовників до дії. 2 липня 1820 повстали карбонарії і війська в м.Нола побл. Неаполя. Слідом за тим карбонарії виступили по всьому Пд. Частина королівської армії приєдналися до повсталих. 9 липня револ-ні війська і тисячі озброєних карбонаріїв вступ. в Неаполь. Королю Фердинанду 1 Бурбону довелося оголосити про введ. конституції на зразок іспанської, б. утвор.новий уряд, скликано парламент. Незабаром революція зіткнулася з серйозними труднощами-у таборі переможців виникли протиріччя.

Влада в Неаполі б. захопл. консервативною верхівкою бюрократії і військових, які не допустили представників карбонаріїв в уряд, побоюючись їх радикалізму. Розбіжності виявилися і в середовищі карбонаріїв: з введ.конституції буржуазні власники визнали революцію закінченою, тоді як радикальні елементи виступ. за продовж. демократ-х перетворень. Положення ускладнилося подіями в Сицилії: народне повстання, що спалахн. в Палермо проти влади неаполітанських Бурбонів вилилося у боротьбу за держ.незалежн. о-ва.

Конституц. уряд Неаполя, підтриманий неаполітанської буржуазією, відмовилося від будь-яких поступок сицилійцами вирішив силою придушити сепаратистський рух на о-ві. У Сицилію була стягнута 10-тис. армія, що послабило оборонні заходи. Парламент, з яким маси спочатку пов'язували великі надії на здійснення своїх вимог, виражених в численних петиціях, не зумів згуртувати різні верстви населення. В кінці 1820 - початку 1821 р. в південних провінціях королівства розгорнувся широкий рух сільських мас за повернення селянам общинних земель, які перейшли до великим власникам в наполеонівський період.

Конституц. уряд і парламент намаг. не допустити поглибл. революції і пошир. її за межі королівства, сподіваючись уникнути втручання Свящ. союзу. Дотримуючись цієї лінії, уряд дозволив виїхати з країни королю Фердинанду 1, але він негайно закликав до інтервенції. За ріш. конгресу Свящ. союзу в Лайбасі австр. війська рушили в березні 1821 р. на придуш.. Пасивність населення негативно позначилася на бойовому дусі армії. 23 березня австрійці зайняли Неаполь. Абсол. влада Бурбонів б. відновл., конституція скасов.

На поч. березня 1821 р. поч. революція в П'ємонті. Змовники в місті Алессандрія захопили цитадель і створили тимчасову хунту, яка закликала до війни з Австрією для завоювання національної незалежності. Повстання спалахнули в Турині та інших містах. Король Віктор Еммануїл відрікся від престолу, а призначений регентом принц Карл Альберт (раніше обнадіяли змовників) оголосив про введення конституції за зразком іспанської. Однак він, злякавшись наслідків такого кроку, незабаром покинув Турин і відмовився від регентства та підтримки конституції. Незважаючи на це, керівники пьемонтського повстання на чолі з графом Сантарозой хотіли зберегти Савойскую династію. Революція не отримала народ ної підтримки, військові частини, що приєдналися до повстання, були деморалізовані. Вже через місяць після початку революції австрійські війська зайняли Турін і окупували П'ємонт.

За Королівству Обох Сицилій і П'ємонту прокотилася хвиля репресій проти учасників револ. руху і тих, кого підозрювали в лібералізмі. Ініціатори повстання в місті Нола офіцери Мореллі і Сільватті б. повішені. Смертні вироки б. винесені заочно також керівникам пьемонтської револ., які втекли за кордон.

Незважаючи на поразку революцій в Неаполі та П'ємонті, вони ознаменували собою нову стадію в роз-ку італ. буржуазно-нац-го руху Революції виявили слабкість абсолютистських режимів, їх нездатність утримати владу без військ. допомоги Австрії.