119.Чартистський рух. Етапи та особливості.

Реформа 1832 (виборча) не задоврльнила трудящих Великобританії, що приймали активну участь в боротьбі за її приведення. В 1836-38 економіка Англ. – криза виробництва, яка викликала нове погіршення становща робочих. Це – поштовх до виникненя в Англ.політичного робочого руху – чартизму. 1836 – винкнення лондонської ассоціації робінників та Великий Північ.союз (Ловетт, ОКоннор, Гарні тощо). В 1836 в Лондоні була скликана ассоціація робітників, яка висунула вимоги Всезагального виборчого права для чол.,що досягли 21 ти проживших д даному приході не менше шести місяців, відміни майнового цензу для кандидатів в депутати парламенту, рівного представництва й урівнення виборчих округів, щорічних виборів в парламент,нагордження праці депутатів,таємного голосування. Ці вимоги були дуже популярні серед робочих, які вважали, що завоювання всезагальноговиборчого права – зможуть добитись корінних змін умов їх праці та життя.крім робітників за демократизацію політичного устрою виступали й буржуазні ліберали. Учасники руху вирішили предявити парламенту свої вимоги у вигляді народної петиції про народну хартію(чартер),що і дало назву всьому рухові. В лютому 1839 в Лондоні зібрався перший чертистський конвент, серед делегатів виникли суперечки: одні стояли за петиційну програму(ОКоннор), інші – за повстання. Початок 40-х відмічено новим підйомом чаризму, який супроводжувався посиленням революційних настроїв серед робочих. В травні 1839 чартисти внесли в парламнт другу петицію про народну хартію. Основу цієї петиції складали ті ж 6 вимог,які були першій петиції – відкинуто. Невдоволення – загальні страйки, мітинги, де-не-де забастовки; були непідготовлені, тому лідери опинилися за гратами, демонстрації розігнані. Загострення подій призвело до розмежування в рядах чартистів;радикали покинули. В липні 1840 в Манчестері створена Національна чартистська ассоціація. Нова петиція була відкинута парламентом в травні 1842 – хвиля виступів;розходження серед лідерів: Ловетт – освітні цілі, ОКоннор – повернення робочих на землю. Останній підйом чартизму 1847 – 1848 – нові умови: відміна хлібних законів, подешевшання продовольства. Третього разу чартисти намагались штурмувати парламент в 1848 – вони вирішили 10 квітня 1848 подати в парламент петицію й провести в той же день массову народну демонстрацію в Лондоні в її захист. Але уряд прикликав війська і зірвав проведення демонсрації. В липні 1848 парламент в черговий раз відкинув петицію про народну хартію, а урядперейшов до масових репресій проти чартистів. Чартизм пішов на спад. Проіснував до 1854 в особі Союзу браиськихдемократів на чолі з Ернестом Джонсом Недивлячись на свою поразку чартизм примусив англ.буржуазію та лендлордів піти на політичні реформи майбут. десятиліть.

120.Якобінська диктатура.

Сутність якобінської диктатури. Робесп’єр, Дантон, Сен-Жюст, Ебер.

В сучасній історіографії є кілька поглядів на сутність якобінської диктатури:

Адо, Манфред вважають: 1) період панування якобінської партії (червень 1793-липень 1794) був вищим періодом буржуазної Фр революції; 2) Задача радикальної перемоги буржуазної революції була здійснена блоком політичних сил, т.зв. «якобінським»; 3) якобінська диктатура – революційно-демократична диктатура «суспільних низів».

Ревуненков: 1) соціальна природа революційної влади на вищому етапі Фр рев-ції була буржуазно однородною, це диктатура революційної буржуазії, великої та середньої, спрямована і проти роялістсько-жирондистської контрреволюції, і проти народного руху; 2) в цей період співіснували і боролися між собою дві диктатури: диктатура середньої та частина крупної буржуазії, втілена у владі Конвента; ембріон революційно-демократичної диктатури «нижчих класів», які перебували в секціях і Комуні Парижа.

Періоди фр революції:

14 липня 1789-10 серпня 1792;

10 серпня 1792-31 травня/1 червня 1793;

1 червня 1793-24 липня 1794. Якобінська диктатура;

27 липня 1794-26 жовтня 1795. Режим Дерикторії;

з жовтня 1795-листопад 1799 (9-10термідора).

31 травня 1793 озброєні санкюлоти вдерлися в зал Конвенту, вимагали відставки жирондистів, виконання з-ну про максимум. 2 червня депутати прийняли декрет про арешт 22 жирондистів. В наслідок повстання 31 травня-2 червня 1793 понуючим угрупуванням у Конвенті стали якобінці.

Якобінці не відчували себе в безпеці навіть в Парижі. 13 липня 1793 роялістка Шарлота Корде вбила Марата.

Якобінці намагалися завоювати довіру населення. У червні-липні 1793 прийняли ряд декретів, 3 червня – декрет про землю: продаж землі, яку конфіскували у емігрантів, невеликими ділянкати, повернення сеньорами общинних земель, 17 липня – з-н, що скасовував всі феодальні повинності; 27 липня – декрет про смертну кару за спекуляцію. 24 червня 1793 вони домоглися прийняття нової конституції. Конституція 1793 року – ідеї Русо, всьановлювала республіку, представницьке правління доповнювала елементами прямої демократії, встановлювала єдність влади, вводила загальне виборче право, яким користувались всі чоловіки, які досігли 21 року і проживали не менше 6 місяців в одному виборчому окрузі. Надавала широкі повноваження Законодавчому корпусу, який обирався на 1 рік, - прийняття з-нів, відання бюджетом, введення податків, контроль над посадовими особами, судове переслідування осіб, які зазіхають на республіку. Законодавчий корпус обирав Виконавчу раду з 25 членів. Проте головний упор якобінці робили на створення надзвичайних (неконституційних) інститутів влади і відповідні методи правління. У липні-серпні – оновлено склад Комітета громадського порятунку (Робесп’єр, Кутон, Сен-Жюст, Карно). Зросло значення Комітета загальної безпеки, який зосередив функції політичної поліції. Ці заходи були закріплені декретом Конвенту 10 жовтня 1793 про революційний порядок правління. Він відкладав дію конституції до укладання миру, надавав Комітету громадського порятунку надзвичайних повноважень, фактично була встановлена диктатура, посилення адміністративної централізації. У грудні 1793 були ліквідовані генеральні ради департаментів, на місця призначені «національні агенти», зобов’язані контролювати виконання декретів Конвенту і рішень Комітетів.

23 серпня Конвент прийняв декрет про масовий призив до армії. В Парижі та раді інших міст були створені державні мануфактури по виробництву зброї, амуніції.

29 вересня 1793 – з-н про загальний максимум.

Наприкінці 1793 Фр охопила дехристіанізація. 7 травня 1794 – Конвент прийняв декрет, яким вводилась нова державна релігія – культ Верховної істоти.

9 термідора ІІ року Республіки (27 липня 1794) депутати Конвента оголосили Робесп’єра «тираном», проголосували за його арешт. 28 липня 1794 – Робесп’єр, Сен-Жюст, Кутон – страчені.

Робесп’єр (1758-28 липня 1794) 1789 обраний депутатом генеральних штатів від м. Аррас, переїхав у Версаль, згодом в Париж. Перші виступи в Генеральних штатах, потім в УЗ не мали результатів. Робесп’єр засуджував антидемократичний хар-р з-нів УЗ: про право введення осадного становища, про розподіл громадян на активних та пасивних, введення майнового цензу та ін. Займав радикальну позицію в аграрному ?, підтримуючи вимоги селянства. Ідея народовладдя та політичної рівності. Починаючи з 1790 – популярність Р. зростає. Р. не підтримував вимоги республіки, боячись, що вона буде аристократичною і прийшов до її визнання пізніше. Р. не виступив проти антиробітничого з-ну Ле Шапельє. Виступав проти революційной війни, яку пропагували жирондисти, революція не приноситься ін народам на вістрі штика. Вже 11 серпня 1792 був обраний до складу Парижської Комуни, згодом був обраний у Конвент, очолив боротьбу Гори проти Жиронди. Р. – один з політичних керівників повстання 31 травня-2 червня 1793. Р. теоретично обгрунтував нову форму організації революційної влади – революційно-демократичну диктатуру. 27 липня 1793 обраний членом Комітету громадського порятунку, став фактично керівником уряду часів якобінської диктатури.

Сен-Жюст (1767-28 липня 1794) Обраний у вересні 1792 у Конвент, прилучився до монтаньярів, приймав активну цчасть у розробці якобінської Конституції 1793, член Комітета громадського порятунку (з 30 травня 1793), за його пропозицією Конвент прийняв 10 жовтня 1793 р. постанову про створення «революційного уряду», за ініціативою С.Ж. у лютому-березні 1794 Конвент прийняв Вантозські декрети. 28 липня - страчений.

Дантон (1759-5квітня 1794) Мав великий вплив у клубі кордельєрів, відстоював демократичні погляди, тривалий час був прихильником монархії. У вересні 1791 взяв участь у демократичному русі, зблизився з якобінцями, обраний помічником прокурора Парижської Комуни. Підтрмав повстання 10серпня 1792. У вересні 1792 обраний у Конвент, 1793 увійшов до комітету громадського порятунку. Приділяв увагу ? зовнішньої політики: поборник ідеї «природних кордонів», виступав проти «революційної війни», через політіку компромісу був виключений з Комітету громадського порятунку. Поступово Д. стає центром об’єднання «нових багатіїв», незадоволених політикою якобінців. 2 квітня 1794 – суд, 5 квітня – страчений.

Ебер (1757-24 березня 1794) Активний член клубу кордельєрів, один з лідерів лівих якобінців, брав участь у дем русі та повстанні 10 серпня 1792. У грудні 1792 – замісник прокурора Парижської Комуни. Підтримував заходи, які проводив Шомет в інтересах міських низів, вів боротьбу з жирондистами. В період якобінської диктатури пропагував терор у крайніх формах, боровся за чистку Конвенту, брав активну участь у політиці дехристіанізації, один з ініціаторів розгрому «шалених». 14 березня – арешт, суд, страта.

Якобінський терор. Загострення громадянської війни та погіршення положення на фронтах – посилення кампнії за проведення тнрору, яку розпочали „шаленні” та Ебер після вбивства Марата. Посилення терору вимагав і Робеспєр. Одночасно він критикував Революційний трибунал, який він звинувачував в повільності. Щоб прискорити діяльність революійного трибуналу, Конвент 5 вересня розділив його на 4 секції з рівними правами для кожної. 17 вересня Конвент прийняв закон,на основі якого було здійснено більшість арештів – „закон про підозрілих”. Цей закон – брати під арешт та утримувати у вязниці до заключення миру всіх осіб, що визнані підозрілими. Революційні комітети на місцях взялися за виконання цього закону. Гучні політ.процеси: 14жовтня – процес Марії-Антуанетти, 24 – над жерондистами. Ебер розхвалював „святу гільйотину”. Але якобінський терор мав і іншу сторону. Система револ.правосуддя, яка знайшла своє вираження в законі про підозрілих та в інших аналогічних законах, виходила з того, що карати слід не лише активних ворогів республіки,але і тих, хто в силу свого незнання проявив байдужість до республіканської справи. Ця система передбачала, що арешту підлягають не лише особи, що здійснили певний злочин, але й особи, які не вчинили жодного , але являлись підозрілими владі; таких осіб потрібно було тримати в камері до заключення миру. Також ця система спочатку обмежувала, а потім і завсім відкидала вживаня до тих, кого вважали ворогами революції, звичайних форм судочинства (скандальні – процес ебертисрів та процес Шометта). Часто арештовані – діячі революції,плебеї, які намагалися вести революцію далі буржуазно-обмежених рамок,в яких намагались втриматись якобінці. Було покінчено з „шаленими”та їх агітацією ( справа Жака Ру, Варлє та Леклерка). Терор посилювався – вражав монархістів та прихильників Жиронди, а також діячів лівого табору; регулярні переслідування іноземців („закон проти іноземців” 5 вересня 1793) – бралися під арешт всі жителі ворожих Фр.держав, виключення робітники мануфактур.

86