43.Італія на поч. 60-х р. Хіх ст.

Франко-італо-австрійська війна стала сильним поштовхом до об'єднавчого руху на Півдні Італії. Республіканці на чолі з Мадзіні готували народне повстання в Неаполітанському королівстві. Центром повстання мав стати о. Сицилія. Прибувши в травні 1860 р. на острів, Гарібальді своїми декретами скасував феодальні повинності та оголосив про розподіл землі між селянами. Це забезпечило підтримку повстання селянами. Вирішальна битва між повстанцями І неаполітанськими військами сталася біля м. Калатафімі в Західній Сицилії, де загін Гарібальді ("червоносорочечники") стрімкою атакою розгромив неаполітанські війська, які переважали чисельно (25 тис. вояків). Після цієї перемоги загін Гарібальді рушив на Палермо, яке 27 травня було захоплено. Визволивши Сицилію, повстанська армія за 18 днів пройшла до Неаполя. Королівська армія капітулювала. Соратники Гарібальді радили йому зберегти диктаторські повноваження і використати момент для завоювання Папської області та Венеції.

У Неаполі було проведено плебісцит, за яким більшість населення висловилася за приєднання до П'ємонту. Гарібальді повернувся на свою Капреру - маленький острів поблизу Сардинії.

У лютому 1861р. в Туріні відбулось урочисте відкриття парламенту, який потвердив створення Італійського королівства у складі П'ємонту і приєднаних до нього областей, Королем Італії проголосили Віктора-Еммануїла. Італійське королівство було конституційною монархією з двопалатним парламентом - сенатом, члени якого довічно призначалися королем і палатою депутатів. Одначе внаслідок значного майнового цензу обирати депутатів мали змогу лише 2, 5% населення.Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Гарібальді здійснив відчайдушну але невдалу спробу захопити Рим.

Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війки крах Другої імперії уможливив вступ італійських військ до Риму і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим визначили столицею Італійського королівства. Внаслідок об'єднання Італії було вирішено два основних завдання - визволено північно-східну частину Італії з-під влади Австрії та створено національну державу.

44.Колоніальна політика Великої Британії (1815 – 1850 рр.)

Після поразки наполеонівської Франції (1815 р.) - англійські колонізатори скористалися сприятливою обстановкою. У 1813 р. монополія на торгівлю, яка належала Ост-Індській компанії з Індією була скасована.

У 1819 р. був захоплений Сінгапур, в 1839 р. - Аден, який став опорним пунктом для підпорядкування племен півдня Аравійського півострова. У цей же період було зроблено вирішальний крок до оволодіння неосяжним китайським ринком. За Нанкинським договором (1824 р.) острів Гонконг був переданий Англії в "вічне володіння". У 1852-1853 рр.. була захоплена вся Південна Бірма і приєднана до Індії.

Скасування торгової монополії Ост-Індської компанії поклала початок новому етапу в економічній експлуатації Індії: експорт англійських фабричних товарів, особливо бавовняної матерії у 20ті рр.. досяг майже 2 млн. ф. ст. на рік. Англійські бавовняні тканини з вражаючою швидкістю знищили легку промисловість Індії, застосовувала ручні верстати. Знищення сільській ручної промисловості змусило селян знову зайнятися виключно сільським господарством.

Після 1813 головною статтею доходу Ост-Індської компанії стала її монополія на торгівлю китайським чаєм, яка зберігалася протягом ще двадцяти років. Перша опіумна війна (1839-1841) велася саме в той період, коли Англія готова була наводнити Китай дешевими бавовняними товарами так само, як вона наповнила ними Індію. Війна велася під приводом змусити китайців проти їх волі купувати індійський опіум, а по суті переслідувала більш широку мету: зламати бар'єри, що перешкоджають вільному експорту британських товарів до Китаю. Після війни Гонконг був анексований, і для британських торгових судів було відкрито п'ять "договірних портів". Крім того, Китай виплачував контрибуцію, встановлював пільгові митні тарифи. У 1843 р. Англія отримала в Китаї ще ряд привілеїв: екстериторіальність, право на концесії і принцип найбільшого сприяння. Друга опіумна війна (1856-1858) відкрила шлях для проникнення англійців у басейн р.. Янцзи.

Підвищений інтерес викликало у англійців узбережжя Західної Африки, так як з цього району стали привозити пальмове масло, какао та інші цінні продукти і сировину. Головними статтями обміну з місцевим населенням служили спиртні напої і вогнепальна зброя. Незабаром на цих територіях було виявлено багато золота і це призвело до ряду воєн із захоплення земель, що закінчилися лише в 1900 р.

Боротьба за вплив в Афганістані і особливо в Ірані йшла з перемінним успіхом, але торгівля та військово-політична експансія Англії в цьому районі вже в 1840-1860 рр.. забезпечила нові ринки для англійських фабрикантів. Зміцнення позицій Англії на Середньому Сході призвело до загострення її відносин з Росією, а потім і до прямого військового конфлікту. Головним підсумком Кримської війни (1853-1856) для Англії було рішення про нейтралізацію Чорного моря. Таким чином, до середини XIX ст. відбулося остаточне формування колоніальної імперії Англії, хоча захоплення нових територій і ринків збуту. Створення колоніальної імперії стало ще більшому зміцненню економічної могутності Англії.