57.Німеччина в 30 – 40-х рр. Хіх ст. Створення митного союзу.

. Перемога липневої революції в Франції призвела до руху широких народних мас. Зокрема в Баварському Пфальці в 1832 році представники демократичної опозиції організували масове політичне обєднання. Оратори вимагали обєднання німеччини, проголошення республіки, створення європейської республіканської федерації. Аналогічні демонстрації проходили в інших містах пд-зх Н. В 30 х роках в Гессені і Дармштадті було засновано таємне республіканське товариство прав людини, в товаристі поряд з опозиційно налаштованими студентами і дрібними буржуа були ремісники. Товариство було розгромлено поліцією. Розпочинається еміграція революційних елементів з Німеччини. В квітні 1834 року в Швейцврії виникло товариство “молода Німеччина” . Програма висувала вимоги встановлення республіки, яка здійснить політичну та соціальну рівність, відмінить феодальні повинності, веде свободу підприємництва, торгової та промислової діяльності, свободи друку та зібрання. В Н. зростають опозиційні настрої в колах німецької буржуазії, особливо в Рейнській Прусії. Лідером став фабрикант і політичний діяч Давид Ганземан . В 1831 році він сформулював політичну програму німецьких лібералів – скликання загально –пруського представницького зібрання, організація Німецького митног союзу, поступове знищення вотчиної юстиції та інших привілеїв юнкерства. Політичним ідеалом Ганземана була липнева монархія у Франції. 1834 рік Прусія заключили договір з 9 ма німецькими державами про утворення митного союзу. Союз обєднав 18 держав. Керівна роль Прусії. Створення митного союзу сприяло розширення внутрішнього ринку і прискоренню темпів розвитку нім промисловості. Рішучіше ніж жбуржуазія виступала радикально налаштована дрібно буржуазна інтелигенція. Виразником інтересів була літ діяльність Молодої Н. Ідейні керівники Людвіг Берне і Генріх Гейне. На поч 40 х років активізувалася буржуазна ліберальна опозиція в нім державах. 1840 роки сх пруський ландтаг послав королю Флідвіху Вільгельму 4му меморандум з проханням виконати обіцянки проголошені його попередником Фрідріхом Вільгельмом 3 про введення конституційного правління. У відповідь король перейшов до репресій проти представнків ліберальної буржуазії. Бурж опозиція відповіла виданням брошури у 1841 році “ Чотири пинання з відповіддями жителя сх Прусії”. Була зоборонена , яла це не допомогло.

58.О. Фон Бісмарк та об’єднання Німеччини.

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen; *1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч. За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер».

Формальне об'єднання Німеччини в політично та адміністративно єдину національну державу офіційно відбулося 18 січня 1871 р. в Дзеркальній залі Версальського палацу у Франції. Князі німецьких держав зібралися аби проголосити Вільгельма Прусського імператором Німецької імперії після капітуляції Франції у франко-пруській війні. Неофіційно, перехід більшості німецькомовних народів до федеративної держави тривав протягом майже століття. Об'єднання виявило низку разючих релігійних, мовних, соціальних та культурних відмінностей серед жителів нової нації, тому акт 1871 р. можна представити як лише один епізод в послідовності більшого процесу об'єднання.

Священна Римська імперія, що включала понад 300 незалежних держав, була фактично розпущена, коли імператор Франц II зрікся престолу (6 серпня 1806 р.) під час війни Третьої коаліції. Незважаючи на правовий, адміністративний та політичний безлад, спричинений розпадом імперії, народи німецькомовних держав старої імперії мали спільні мовні, культурні та правові традиції, посилені завдяки досвіду Французької революції і наполеонівських війн. Європейський лібералізм пропонував інтелектуальну основу для об'єднання, кинувши виклик династичним і абсолютистським моделям соціальної та політичної організації, його німецький прояв підкреслив важливість спільних традицій, освіти та мовної єдності народів у географічному регіоні. З економічної точки зору створення митного союзу (нім. Zollverein) 1818 року, і його подальше розширення для включення інших держав Німецького союзу послабило конкуренцію між та всередині країн союзу. Нові види транспорту сприяли діловим і туристичним поїздкам, створюючи нові зв'язки, а іноді і конфлікти серед німецькомовних мешканців Центральної Європи.

Модель дипломатичних сфер впливу, встановлених на Віденському конгресі в 1814—1815 рр. після наполеонівських воєн закріпила домінування Австрії в Центральній Європі. Однак, учасники переговорів у Відні не врахували зміцнення Пруссії і не передбачили змагання Пруссії проти Австрії за лідерство серед німецьких держав. Цей німецький дуалізм запропонував два розв'язки завдання об'єднання: малонімецький (Німеччина без Австрії) та великонімецький (Німеччина та Австрія разом).

Історики не дійшли спільної думки щодо того, чи мав Отто фон Бісмарк генеральний план розширення Північнонімецького союзу 1866 року для приєднання досі незалежних німецьких держав в єдине ціле, або ж він просто прагнув розширити владу Королівства Пруссія. Вони дійшли висновку, що інші чинники, на додаток до впливу «реальної політики» Бісмарка примусили низку ранніх держав змінити політичні, економічні, військові та дипломатичні відносини в XIX столітті. Реакція на данський і французький націоналізми створила умови для прояву німецької єдності. Військові успіхи, особливо Пруссії, в трьох регіональних війнах породили ентузіазм і гордість, якою могли скористатись політики для об'єднання. Цей досвід нагадував пам'ять про взаємне досягнення в наполеонівських війнах, особливо Визвольної війни 1813—1814 рр. Поява Німеччини без Австрії, політичне та адміністративне об'єднання в 1871 році принаймні тимчасово розв'язало проблему дуалізму.