52.Міжнародні відносини кінця хvіі – хvііі ст.

50-х рр. XVII ст. тривали військові дії між Фр. і Ісп. 1659 р. підпис. Піренейський мир.дог. До сер.XVII ст. статус вел.держав мали Фр., Анг., Гол., Австр., Швеція і Ісп. Осн.група протиріч –між Анг. і Гол.: торговельні , щодо зон рибальства, транзит.морс.перевезень. 50-70-х рр. XVII ст. – війни між державами (1652-54, 1664-67 і 1672-74 рр.). Найбільш запеклий характер носили дві ост. війни, які набули загальноєвроп. пол. значення, оскільки союзником Гол. виступала Фр. Бойові дії велися в основному на морі - біля берегів Африки, Північної Америки, в Карибському басейні. Саме в ході війни 1664-67 рр. англійці захопили у голландців Новий Амстердам (згодом перейменований ними в Нью-Йорк). Гол. флот в 1667 р. наніс англійському ряд поразок, увіврвався в гирло Темзи. Загроза окупації французами стратегічно важливого району і отримання ними контролю над гирлом Шельди підштовхнула Англію і Голландію до укладення миру. 31.07.1667 р. між Англією і Голландією був підпис. мир.дог. в Маренні. До союзу+Швеція. Союз запроп.Людовіку XIV посередництво при укл.миру з Ісп. У разі відмови –огол. війни. 1668 р. французи укл.Аахен. мир з Ісп., добившись р-нів пд Фландрії. З 60-х XVII ст. Францію Людовика переходить до відкритої експансіоністської політики. Основним її напрямом стає іспанське, а основними цілями - приєднання ряду володінь ісп. корони на Рейні, пд Нідерл. до Фр. У 1672 м. Анг. і Фр. почали війну проти Гол., у 1674 Анг. за рахунок Нідерландів уклала з Голландією сепарат. мир і вийшла з війни. В Європі почала склад. нова антифр. коаліція. 1678 – Німвегенс.мир. Людовік отр. Франш-Конте та ін. терит. в обмін на втрату ряду володінь в Нім. і пд Нідер. З моменту укл.дог. основним "нервом" європ.пол.стають протиріччя між Фр. та ін. європ.держ. Скл.коаліція (Анг., Гол., Ісп., Авст.) Війна Фр. проти Аугсбург.ліги (1688-1697). У 90-х рр. XVII ст. Фр. спроб.досягн. сепарат. миру з окрем.учасн. Аугсбург.ліги. Вересень 1697 р. Рисвікс.мир Фр. з Анг., Ісп., Гол. Фр. зберег. завоюв. в Нім. і пд. Нідерл. У 1700 р. в розпал супер.щодо "ісп.спадку" помир. ісп. кор.Карл II Габсбург, трон повинен був успадк.онук Людовіка, Філіп V. На поч. 1701 р. французькі війська були розміщені в пд Нідерл.,Мілані. Англ., Гол. і Авс. об'єдн. проти фр. і ісп. Бурбонів. 1701 р. поч. загальноєвроп. війна. Утрехт.мир 1713 і Раштад. мир 1714. Утрехт. мир знаменував ек. і пол. посил. Анг.

53.Міжнародні відносини на початку хіх ст.

Фр.войска одержали ряд побед над коалициями европ.стран. 1800 г. – победа в Сев.Италии при Маренго. 1801 г. между Фр. и Авс. Люневильский мир – начало господству Напол. в Европе. В 1805 г. в 120 км от Вены у деревни Аустерлиц Наполеон одержал одну из самых блестящих своих побед над австрийскими и русскими войсками, французы захватили всю артиллерию, обозы и около 20 тыс. пленных. В сражении было убито около 15 тыс. русских солдат. В декабре 1805 г. в Пресбурге между Фр. и Авс. подписан новый мир. Ликвидировав Свящ.Рим.империю, Напол. объединил 16 герман. государств в Рейнс.союз и стал его протектором. В ноябре 1806 г. подписал декрет о континент.блокаде, направленный против Англии. В войне Фр. против Рос. произошли сражения в феврале при Прейсиш-Эйлау и в июне 1807 г. под Фридландом. Россия подпис. Тильзитский мир, который давал Наполеону свободу действий в Зап. Европе, а Александру I - на Севере и Юго-Востоке Европы. Россия присоединилась к континент.блокаде. 1807-1812 –расцвет бонапартовской империи. Страны Зап.Европы, за исключением Анг., были покорены Наполеоном. В походах 1813-1815гг. против напол.империи участвовали: Анг., Прус., Швеция, Авст., Рос. В сражении под Лейпцигом (октябрь 1813 г.) –поражение Напол. 18 марта 1814 г. Париж капитулировал, союзные войска во главе с Александром I вошли во фр.столицу. Венс.конгресс (1814-1815) решил судьбу Варшав.герцогства, большая часть которого – к России, закрепил полит.раздробленность Герм. и Ит. 1820 – рев.в Исп. Восстановленный на престоле Фердинанд VII игнорировал конст.1812 г., вновь ввел в стране абсолют.порядки, вернул монастырям земел.собственность, возродил инквизицию. В ответ на действия монарха усилилась деятельность тайных оппозиц. обществ, зрели заговоры, начались волнения. Введенные фр.войска подавили рев. Исп. рев. способствовала подъему рев.выступлений в Португ. В Лиссабоне и др.городах в 1820 г. произошло восстание. Сформ. временное правительство, созваны кортесы, которые разработали конст.страны, признанную королем Иоанном VI. Однако после его смерти провозгласивший себя королем Мигел (1802-1866) жестоко расправился со сторонниками конст., разогнал кортесы и восстанов.абсолютизм в стране. В 1821 г. греки восстали против вассальной зависимости от Турции. Возглавил Александр Ипсиланти. Александр I не решился оказать помощь грекам. Восстание на севере Греции вскоре было подавлено. Однако на юге Гр., островах архипелага, вспыхнуло большее восстание. В январе 1822 г. было создано Нац.собрание, которое утвердило независимость Гр. и республ.правление. 1820 г. рев.в Неаполит. королевстве, в 1821 г. - в Пьемонте