50.Лібералізм в Європі в сер. Хіх ст. Л. Блан, п. Прудон.

В середині XIX ст. доктрина класичного лібералізму стала пануючою у європейській і північноамериканській політичній думці, а ліберальні партії займали провідні позиції в політичному житті західних країн. Проголошення і конституційне закріплення права на свободу, приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил, сприяли звільненню від пут абсолютизму, становленню правової держави, парламентаризму й демократії. В цьому полягає незаперечна історична заслуга лібералізму.

Луї Блан - представник французького утопічного соціалізму, діяч революції 1848, історик. Вважав можливим перетворити капіталістичне суспільство на соціалістичне шляхом створення робітничих виробничих товариств за допомогою держави, яку розглядав як надкласову організацію. Блан відкидав класову боротьбу, не визнаючи її за рушійну силу суспільного прогресу. Луї Блан вважав, що від негараздів капіталістичного суспільства - конкуренції і криз однаково страждають як робітники, так і підприємці. Врятувати одних від безробіття, а інших від банкрутства може лише створення спільних виробничих асоціацій, на основі суспільної власності. У якості внеску у власність асоціації підприємці вноситимуть гроші, а робітники - свою працю. За допомогою держави виробничі асоціації мають витіснити приватні фірми, і в суспільстві ствердиться колективна власність.

П'єр Жозеф Прудон вважав головним злом у суспільстві гроші, які дають одним надмірно багатіти, а іншим - зубожіти. Саме завдяки грошам утворюється велика власність, яка певною мірою є крадіжкою в інших членів суспільства. Щоб уникнути цього, люди мають перейти до безгрошового обміну товарами і послугами, до взаємного кредитування. Саме це дозволить створити суспільство дрібних власників, об'єднаних у самоврядні громади. Тоді ж, на думку Прудона, відпаде необхідність у державі. Ця теорія повністю заперечила необхідність будь-якої боротьби трудящих за свої права.

Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства.

51.Міжнародні відносини 30-х р. Хvііі ст..

Война за польское наследство 1733-1735 гг.

В первой половины XVIII в. Россия, усиливавшаяся за счет Турции, Польши и Швеции, искала союза с Францией. Но французское правительство боялось потерять своих старых друзей, какими были эти три государства, и в результате Россия пошла на сближение с давней соперницей Франции - Австрией и Габсбургским домом.

К этому времени внутреннее разложение Польши зашло настолько далеко, что между Россией, Францией и другими державами начинается борьба за подчинение Польши своему влиянию. Когда умер курфюрст саксонский, он же польский король Август II, Россия и Австрия поддержали кандидатуру его сына Августа III на польский престол, тогда как Франция выставила в качестве кандидата Станислава Лещинского, который и раньше был королем, но был свергнут с престола. Выбор этого кандидата объяснялся тем, что Людовик XV был женат на дочери Станислава Марии. В лице С. Лещинского французы рассчитывали посадить на польский престол своего человека.

8 ноября 1738 года был подписан мир с Францией. 8 февраля к нему примкнула Сардиния, a 21 апреля 1739 года Испания и Неаполь. По этому миру Станислав Лещинский отказывался от польского престола, но сохранял титул короля и пожизненное владение Лотарингией, которая после его смерти должна была отойти к Франции. Взамен Лотарингии герцог Лотарингский получал Тоскану с титулом великого герцога; Карл III признавался королем обеих Сицилий; Парма и Пьяченца оставались за Австрией; сардинский король получал западную часть Ломбардии, а Франция полностью признавала Прагматическую санкцию.

В итоге войны укрепились международные позиции русского правительства и увеличилось его влияние на Польшу. Франция же добилась ослабления Австрии.