59.Об’єднавчі процеси в німецьких землях в 50-60-і рр. Хіх ст.

З кінця 50-х років XIX ст. промисловці і фінансисти Німеччини дедалі частіше порушували питання про державну єдність. Восени 1859 р. впливова буржуазія окремих північнонімецьких держав утворила власну політичну організацію - Національний союз. Програма організації передбачала «малонімецький» шлях об'єднання країни на чолі з Пруссією і без Австрії. Попри всі економічні та соціальні зміни, Пруссія до середини XIX ст. залиш. Держ., що спиралася на армію і дворянство. Готуючись до збройної боротьби за об'єднання Німеччини, прусський уряд розпочав військ. реформу з метою реорганіз. і збільш. чисельності регулярної армії. Представником політ. нового курсу став Бісмарк. Вересні 1862 р. Бісмарк міністр-президент Пруссії. Прийшовши до влади, Бісмарк продовж. Реорганіз. армії. Він відверто заявляв, що питання об'єднання країни вирішуються «залізом і кров'ю». З роздробленої Німеччини він силою зброї хотів створити нову імперію на чолі з прусським королем і цим скріпити союз дворянства і буржуазії. На шляху об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії стояли серйозні перешкоди. Насамперед доводилося рахуватися з Австрією, що зі зброєю в руках була готова протистояти прусським домаганням. Бісмарк почав втілювати в життя політику «заліза і крові», тобто агресивних війн. Війна з Данією -1864 р., Шлезвіг і Гольштейн перейшли під спільне управління Пруссії і Австрії. Наступним завданням Бісмарка було розгромити Австрію і покласти край її впливу в Німеччині. 14 червня 1866 р. Пруссія вийшла з Німецького союзу, а наступного дня почалася австро-прусська війна.. 3 липня 1866 р. австрійці зазнали нищівної поразки в битві під Садовою (Чехія), а тим часом інші прусські війська розгромили загони малих німецьких держав. Австр. Імп., проти якої з півдня діяли італійці, змушена була укласти з Пруссією мирний договір, підписаний у Празі в серпні 1866 р. За його умовами Німецький союз розпускався, а Авст. відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині. Пруссія приєднала Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургессен, Нассау і Франкфурт-на-Майні. Італія одержала обіцяну Венеціанську область. Створено новий Північно-німецький союз, до якого увійшли 22 держави, розташовані на північ від р. Майн. Остаточне завершення об'єднання Німеччини сталося через кілька років в результаті перемоги Пруссії у франко-прусській війні. У 1871 р. в окупованому пруськими військами БерсалІ король Вільгельм I поклав на себе корону німецького імператора.

60.Особливості революцій 1848-1849 рр. У Франції, Австрійській імперії, Німеччині та Італії.

Причини революцій 1848-1849 рр. у Європі. Економічні: 1) У 1847 р. розпочинається економічна криза перевиробництва, що набула загальноєвропейського масштабу. Як наслідок – відбувається різке скорочення виробництва, розлад фінансової системи, банкрутство багатьох промислових підприємств і банків, зростає безробіття. 2) 40-ві рр.. ХІХ ст.. увійшли в історію Європи як «голодні сорокові» - неврожайні роки. Це було викликано несприятливими погодними умовами та картопляною хворобою. Як наслідок – ціни на хліб і картоплю різко зростають, погіршується становище найбідніших прошарків населення. Соціально-політичні: 1) Загострюються протиріччя між різними верствами населення, насамперед між феодальною аристократією, землевласниками і промисловцями та підприємцями. В той же час поширюються проти-річчя між промисловцями та найманими робітниками. 2) Загострюються національні проти річчя. Як наслідок – розгортаються національно визвольні і об’єднавчі рухи. Невдоволення середньої і дрібної буржуазії, селян, робітників режимом Липневої монархії у Франції. Роздробленість Німеччини й Італії стали перешкодою на шляїу подальшого прогресу цих країн. Панування Австрії в Італії. Національне гноблення в Австрійській імперії. Феодальні порядки і абсолютизм перешкоджали розвитку капіталізму (німецькі та італійські держави, Австрійська імперія).Форми боротьби в ході революцій: повстання, вуличні бої, створення революційних армій, ведення бойових дій, демонстрації, мітинги, участь у виборах, парламентська боротьба. Учасники революцій: буржуазія, робітники, ремісники, селяни, інтеліген-ція. Вимоги:- Скасування феодальних порядків, абсолютизму.- Створення єдиних держав (ліквідація роздробленості).- Ліквідація національного гніту, створення незалежних національних держав.- Введення Конституцій, в яких надані широкі права народу.- Прийняття робочого законодавства, поліпшення умов праці, підвищення платні, зниження тривалості робочого дня, запровадження загального, рівного виборчого права.- Проведення політики протекціонізму промисловості і торгівлі. Революція у Франції. В 1847-1848 рр. у Франції активізується діяльність опозиції: соціалістів (які захищали інтереси робітників), демократичних республіканців (які виступали за ліквідацію королівської влади, бонапартистів (які мріяли відновити імперію). Зростає невдоволення політикою уряду серед підприємців, деяких банкірів, і особливо - робітників. Революція розпочалась 22 лютого 1848р. повстанням паризьких студе-нтів, робітників і ремісників. Короля було усунуто від влади, сформовано Тимчасовий республіканський уряд. 25 лютого 1848 р. к франції була проголошена Друга республіка ( Перша 1793 р.) після цього спеціальними декретами запроваджено загальне виборне право для чоловіків (які досягли 21 року), відновлено свободу преси, політичних зборів, створено «національні майстерні» з метою забезпечення оплачуваною роботою безробітних, скорочено робочий день до 10 годин. Але всі виступи робітників на захист своїх інтересів жорстоко придушувались. Як, наприклад, повстання у Парижі 23-26 червня 1848 р. У листопаді 1848 р. було прийнято Конституцію Другої республіки, згідно з якою запроваджувалася президентська влада. На президентських виборах 10 грудня 1848 р. перемогу здобуває небіж Наполеона І – Луі Бонопарт, якого підтримала більшість населення. Але в умовах подальшої активної діяльності опозиції Луі Бонопарт 2 грудня 1851 р. здійснює переворот: його війська беруть під контроль основні державні установи, лідери опозиції були заарештовані, скасувалося загальне виборче право, вся повнота влади в країні передалась президенту. 2 грудня 1852 р. Франція була проголошена імперією. Луі Бонопарт дістав титул імператора – Наполеона ІІІ. Встанов-люється Друга імперія (Перша – 1804-1815 рр.)Особливоті- Роз’єднанність демократичних сил, половинчастість дій уряду в проведенні соціально-економічних реформ, ігнорування інтересів робітників, неможливість досягти компромісу в найважливіших державних рішеннях спричинили падіння республіки і відновлення монархії. Революція не була завершена. У Франції відбувся бонапартистський переворот і була встановлена Друга імперія. Революція в Німеччині. На середину ХІХ ст. Німеччина являла собою конгломерат 38 самостійних держав, серед яких найбільшою і наймогутнішою була Пруссія. Революція почалась з виступу робітників у лютому 1848 р. в Бадені. Робітники вимагали проведення ряду політичних реформ (свобода преси, запровадження суду присяжних, народної міліції тощо. Парламент герцогства пішов на задоволення їх вимог, боячись переростання цих виступів в щось більш серйозне. Монархи південно-західних і західних німецьких держав , випереджаючи події передали владу в руки ліберально налаштованих діячів, які виступали реформування політичної системи. У Пруссії 3-13 березня 1848 р. в столиці Берліні відбулися масові робітничі демонстрації. Король Фрідріх-Вільгельм ІV вимушений був піти на здійснення пев-них політичних перетворень: було скасовано цензуру, запроваджено суд присяжних, створено помірковано-ліберальний уряд; у грудні 1848 р. запроваджено Конституцію. У Пруссії встановилася конституційна монархія. У Франкфурті влітку 1848 р. було створено загально німецький представницький орган – парламент. Це була спроба розпочати об’єднавчий процес німецьких держав демократичним шляхом «знизу». 28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент прийняв Імперську конституцію. Але німецькі монархи не визнали цей представницький орган і відхилили конституцію. В 1851 р. парламент було розігнано. Економічні та політичні передумови об’єднання німецьких земель ще повністю не визріли. Особливості- Капіталістичні відносини у Німеччині в ХІХ ст.. розвивалися швидше, ніж в Англії ХVII чи у Франції наприкінці ХVIIІ ст. робітничій клас Пруссії брав участь у революції як самостійна сила німецького суспільства. Політичні сили пішли на часткові поступки народу. Буржуазія прагнула до союзу з прихильниками монархії та імператором з метою збереження своїх привілеїв. Доля революції в Німкччині залежала від розвитку революційних подій у Пруссії (майбутньому центрі об’єднання Німеччини). Революція в Італії. На середину ХІХ ст. Італії як єдиної держави не існувало: на її території було декілька окремих королівств і герцогств; частина території знаходилась у складі Австрійської імперії. Сильною була влада Папи римського. У 30-ті рр. ХІХ ст. в Італії активізується діяльність республіканців (лідером яких був Мадзіні) і лібералів (на чолі з Кавуром), які виступали проти австрійського гніту, за об’єднання країни. При цьому республіканці прогнули ще й проголошення республіки в Італії, а ліберали виступали не просто за об’єднання країни, а саме під егідою Савойської королівської династії Сардинського королівства (П’їмонту). Революція розпочалась 12 січня 1848 р. на о. Сицилія повстанням бідноти, у березні поширилася на інші італійські території. Спочатку правителі найбільших італійських держав: Неаполітанського і Сардинського королівств, герцогства Тоскани об’єднали свої сили, створивши спільне військо для боротьби проти австрійського панування на півночі Італії, пішли на здійснення певних ліберальних перетворень. Але по мірі розгортання революції відмовилися від боротьби з Австрією (зазнавши ряд поразок) і пішли на придушення революційних вистурів в своїх володіннях. У Римі, завдячуючи діям революціонера Джузеппе Гарібальді та його соратників, наприкінці січня 1849 р. було проголошено республіку, а Папу Римського позбавлено влади. 21 січня 1849 р. на основі загального, прямого і таємного голосування відбулися вибори до римських Установчих зборів. Уперше над Капітолієм замайорів триколірний національний прапор. Були проведені реформи.Велику роль у революції в Італії відіграв Джузеппе Гарібальді, який згодом очолив народний рух. Австрія, Франція та Іспанія надали військову допомогу Папі Римському: 3 липня 1849 р. війська цих країн штурмом здобули Рим. Республіка була повалена, що вважається завершенням революції. Особливості - Революція мала загальноіталійський характер у політично роздробленій державі. Революція стала початком національно-визвольної війни проти австрійського гноблення. Зростала національна самосвідомість в Італії. Була доведена неспроможність ідеї об’єднання країниу формі союзу королів окремих італійських держав і князівств. Встановлення республіки, яка була нетривалою. Революція в Австрійській імперії. Австрія в середині ХІХ ст. продовжувала залишатися багатонаціональною державою. До її складу входили: Угорщина, Чехія, Тіроль, Словаччина, Словенія, частина польських земель, західноукраїнські землі, частина Румунії тощо. У 1848-1849 рр. революційні виступи відбулися в різних регіонах Австрійської імперії. Революція розпочалася подіями 13 березня 1848 р. у Відні – столиці Австрії. Населення вимагало здійснення широких політичних перетворень. імператор змушений був піти на поступки: в квітні 1848 р. було прийнято Конституцію. Імператор Фердинанд І зрікся престолу на користь свого небожа Франца Йосипа І (правив з 1848 р. по 1916 р.). Революційні події в Угорщині розпочалися 15 березня 1848 р. їх кульмінацією стало проголошення угорським сеймом 14 квітня 1849 р. незалежності Угорщини і скасування влади Габсбургів. 4 березня 1849 р. була уведена в дію Імперська Конституція. У відповідь на прийняття нової австрійської Конституції угорський сейм прийняв декларацію про незалежність. Лідерами революції були поет Ш. Петефі та політичний діяч Л. Кошут. Створена угорська армія завдала ряд поразок австрійця. На допомогу Австрії приходить Росія: на початку червня 1849 р. розпочинається російська інтервенція в Угорщину, армія якої зазнала поразки і капітулювала. Угорщина залишилась у складі Австрійської імперії. У березні 1848 р. активізується національний рух у Чехії з вимогами автономії. Повстанці зазнали поразки. Під керівництвом історика Палацького в червні 1848 р. у Празі було проведено Сло’янський конгрес, на якому було поставлено питання про національну рівноправність в межах Австрійської імперії всіх народів. Наприкінці 1848 р. австрійські війська завдали поразки прихильникам незалежності у Північній Італії, що дало поштовх до придушення революції в інших регіонах імперії. Особливості - В ході революції в Австрії імператор змушений був проголосити демократичні свободи. Було прийнято Конституцію. Під час революції в Угорщині Сейм прийняв постанови про скасування дворянських привілеїв, знищення кріпацтва, запровадження парламентаризму. У національних областях імперії переплелися суперечності соціальні з національними. Революції охопили більшість країн Європи. У ході цих революцій вирішувалось питання «бути чи не бути « новим демократичним порядкам в європейській цивілізації. Революції 1848-1849 рр. отримали назву «весна народів» і символізували пробудження нових націй та їх прагнення до утворення власних національних держав. Революції 1848-1849 рр. закінчилися поразкою, але вони сприяли подальшому розвитку європейських країн. Боротьба за здобуття громадянських прав і запровадження конституцій стали кроком до формування у країнах Європи громадянського суспільства і правової держави.