48.Липнева революція 1830 р. Та падіння монархії Бурбонів.

Реакційна політика уряду Реставрації, що захищав переважно інтереси і привілеї великих землевласників-дворян і вищого католицького духовенства, негативно позначалася на економічному розвитку Франції. Посиленню невдоволення в країні сприяли засилля єзуїтів при дворі, в адміністрації, у школах, зухвала поведінка колишніх емігрантів, які загрожували селянству відновленням феодальних порядків. Промислова криза 1826 р., а потім депресія 1829-1830 рр.., збіглася з неврожаями, погіршили і без того важкі умови існування робітників: великі маси людей в містах були позбавлені заробітку, в селі панували злидні і голод.

29 липня 1830 р. повсталий народ з боєм опанував Тюїльрійський палац, над яким зараз же було піднято прапор триколор - прапор революції 1789 - 1794 рр. Королівські війська, зазнавши великих втрат, відступили в передмістя Сен-Клу. Під тиском народних мас, які організували похід на Рамбульє, де перебував королівський двір, Карл X відрікся від престолу (на користь свого онука - графа Шамбора) і втік до Англії.

У той момент, коли революція перемогла, діячі буржуазної опозиції перестали ховатися: тепер вони поспішали перешкодити проголошенню республіки і захопити в свої руки владу. Неорганізованість робітничого класу і слабкість республіканської партії дозволили буржуазним лібералам здійснити свої плани. 31 липня депутати палати, серед яких переважали орлеаністи, зібравшись в будинку банкіра Лафітта, вирішили передати корону герцогу Орлеанському Луї-Філіпу. Протести республіканських груп і організовані ними народні демонстрації не досягли мети. Луї-Філіп був проголошений королем.

Прогресивне значення липневої революції полягало в тому, що вона скинула політичне панування дворянської аристократії і покінчила зі спробами відновлення в тій чи іншій формі феодально-абсолютистських порядків. Влада остаточно перейшла тепер з рук дворянства в руки буржуазії, хоча і не всієї буржуазії, а тільки однієї її групи - фінансової аристократії (тобто верхівки торгово-промислової і банківської буржуазії). У Франції встановилася буржуазна монархія.

49.Лібералізм в Європі ( середина хіх ст.): Луї Блан, п’єр Прудон. Соціалістична концепція к. Маркса.

В середині XIX ст. доктрина класичного лібералізму стала пануючою у європейській і північноамериканській політичній думці, а ліберальні партії займали провідні позиції в політичному житті західних країн. Проголошення і конституційне закріплення права на свободу, приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил, сприяли звільненню від пут абсолютизму, становленню правової держави, парламентаризму й демократії. В цьому полягає незаперечна історична заслуга лібералізму.

Луї Блан - представник французького утопічного соціалізму, діяч революції 1848, історик. Вважав можливим перетворити капіталістичне суспільство на соціалістичне шляхом створення робітничих виробничих товариств за допомогою держави, яку розглядав як надкласову організацію. Блан відкидав класову боротьбу, не визнаючи її за рушійну силу суспільного прогресу. Луї Блан вважав, що від негараздів капіталістичного суспільства - конкуренції і криз однаково страждають як робітники, так і підприємці. Врятувати одних від безробіття, а інших від банкрутства може лише створення спільних виробничих асоціацій, на основі суспільної власності. У якості внеску у власність асоціації підприємці вноситимуть гроші, а робітники - свою працю. За допомогою держави виробничі асоціації мають витіснити приватні фірми, і в суспільстві ствердиться колективна власність.

П'єр Жозеф Прудон вважав головним злом у суспільстві гроші, які дають одним надмірно багатіти, а іншим - зубожіти. Саме завдяки грошам утворюється велика власність, яка певною мірою є крадіжкою в інших членів суспільства. Щоб уникнути цього, люди мають перейти до безгрошового обміну товарами і послугами, до взаємного кредитування. Саме це дозволить створити суспільство дрібних власників, об'єднаних у самоврядні громади. Тоді ж, на думку Прудона, відпаде необхідність у державі. Ця теорія повністю заперечила необхідність будь-якої боротьби трудящих за свої права.

Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства.