35.Зовнішня політика Франції в роки другої імперії.

У зовнішній політиці Наполеон ІІІ мав схильність до авантюрних рішень - можливо, йому не давали просвітку лаври уславленого дядька - невтомного завойовника Наполеона Бонапарта. Усе його правління стало періодом неперервних війн, які коштували Франції значних людських і матеріальних жертв, але не принесли ніякої користі.

В європейській політиці Наполеон III пропагував ідею повернення Франції у ті кордони, що Існували до 1815p., виношував плани об'єднання Європи на чолі з Францією. Перешкодою на шляху реалізації своїх ідей імператор уважав Росію, яка виконувала роль "жандарма Європи". У 1853-1856 pp. Франція взяла участь уКримській (Східній) війні, внаслідок якої Росію було усунуто від європейських справ. Через деякий час імператор вирішив втрутитись в італійські справи. За право приєднати Ніццу й Савойю він оголосив війну Австрії на боці П'ємонту. Одначе після двох перемог союзників над австрійцями імператор змінив свої погляди. З Австрією було укладено мир, а французькі війська відправилися до Риму для захисту папи. Так Наполеон НІ зрадив своїх італійських союзників. Зламавши такими нерозважливими діями складну систему європейської рівноваги, він не зумів утримати першість Франції та зазнав поразки від Пруссії (1870 p. ).

Друга імперія швидкими темпами збільшувала свої колоніальні володіння. Тривали війни за підкорення Алжиру й Сенегалу в Африці, що розпочались у 30-ті pp. XIX ст. У 1853 р. Французькою колонією стала Нова Каледонія (неподалік Австралії). Активну колоніальну політику Наполеон III здійснював на Далекому Сході. Разом з Англією Франція вела воєнні дії в Китаї (1857-1860 pp. ) і змусила його погодитися на нерівноправні договори. Франція також брала участь у боротьбі за "відкриття" Японії для європейців. З 1858 р. розпочалася французька колонізація Південного В'єтнаму.

На початку 60-х pp. Наполеон ІІІ втрутився в національно-визвольну боротьбу проти іспанців у Мексиці. Він вирішив допомогти іспанцям придушити повстанську армію за допомогою одного французького корпусу. Мексиканська авантюра завершилася. провалом. На вимогу США у 1867 р. французькі війська було відкликано з Мексики. Невдовзі імператора Максиміліана, який тримався на французьких багнетах, мексиканські республіканці скинули з престолу і розстріляли. Експедиція до Мексики коштувала дуже дорого, ЇЇ провал викликав хвилю невдоволення у Франції.

У 1863 р. Наполеон III вирішив надати дипломатичну підтримку польському визвольному повстанню, що мало наслідком нове різке погіршення відносин із Російською імперією. Наприкінці 60-х pp. він примудрився викликати загострення відносин Франції з Пруссією, Англією та більшістю італійських держав.

Отож, наслідками зовнішньої політики Другої імперії стало значне зростання колоніальних володінь і погіршення відносин Франції з більшістю європейських країн.

36.Зовнішня політика Франції в роки правління Людовіка хіv.

В п.пол. правления Люд. XIV фр. абсолютизм достиг своего зенита. Непомерное возвелич. роли короля («Государство это я!»; „король-солнце”). Усложн. дворцовый церемониал, пышность двора и проведение празднеств - все служило укреплению королевской власти. 43 года из 53-х самост. правления Л.14 прошли в войнах. Первая война - стремление захватить у ослаб. Исп. Бельгию (1667—1668). Фр. армия вначале одержала победу, но вступление в войну союза Гол., Англ., Швеции вынудили Фр. прекратить войну. По Аахенскому миру (1668) за Фр. осталось 10 погран. бельгийских городов. Через четыре года Фр., потратив огромные средства, расстроила союз 3-х государств, заключила договор с некоторыми немецкими князьями и вторглась в Голландию. Во фр. арм. были полководцы и инженеры — Вобан, Тюренн, Конде – новое в осаде, устр-ве дорог, подвозе припасов и т. п. Франция захватила почти всю Голландию, но голл. разрушили плотины. На сторону Гол¬. перешли Бранденбург, австр. Габсбурги и Исп. По Нимвегенскому договору (1679) Франция вернула Камбре, Валансье і Франш-Конте,Война с новой коалицией (Исп., Гол., Англ.) закончилась Рисвикским миром (1697), по которому Фр відмов від ряду завоювань на лів берег рейну,визнає Вільгельмом Оранським королем Анг,Ісп відійш Люксембург). Последняя война Фр. за гегемонию в Европе – «в. за исп. наследство» (1701-1714) была наиболее упорной. В ее ходе Фр. была истощена; в Севеннских горах, где оставались гугеноты, нач. восстание "камизаров"и др. В 1713 г. был подписан мирный договор между Фр. с одной стороны, и Англ., Голл., Прусс.—с другой, а в 1714 г. - отдельный Раштадтский договор со Св.Рим. имп. В результате войн редко уменьшилась численность населения страны в 80—90-х годах 17 в. оно составляло около 15млн. человек, в 1720-х гг. — лишь около 12 млн. Последние успешные эконом. мероприятия XVII в. во Фр. связ. с Ген. контролером торговли, промьішл. и финансов Кольбером („кольбертизм”). Кольбер увелич. золотой запас путем увел. экспорта и уменьш. импорта. Мануфактуры превратились в крупные предприятия, их старались централизоватьи сделать королевскими (кружевную, севрскую фар-форовую гобеленную). Расширены гавани Бреста и Тулона. Коль¬бер содейств. орг. крупных торг.компаний и разв. внешней торговли. Осн. Ост-Инд., Вест-

Инд., Левантийской компаний. Упорядочил финансы. В целом войны со всей Европой лишь подорвали экономику Фр.

Л 14 підтрим біле духів, чорне – проти. Всі рішення вик інтенданти. Селяни + парлам ж проти інтендантів. На верш верх рада1661(держ секретар військ справ, іноз – де Ліон та фінанси- Фуке) + стр міністерства : військ, фін, зак справ; комітети(рел, код права, фін) . сусп скл з дух, двор шпаги і мантії, буржуаз (сел., роб, ремісн).

1667 – 1668 війна Ісп та Фр «деволюційна», тобто спадкова