Напівсинтетичні пеніциліни

Напівсинтетичні пеніциліни відіграють важливу роль у сучасній клініці інфекційних хвороб. Ці препарати синтезують шляхом приєднання різних радикалів до 6-амінопеніцилінової кислоти. Так були створені стафілококові пеніциліни. Спектр їх дії подібний до спектра бензилпеніциліну, але препаратам властива висока антистафілококова активність, у тому числі й стосовно стафілококів, які продукують деякі типи бета-лактамаз. До цих антибіотиків відносять оксацилін і нафцилін.

Для оксациліну характерна висока стійкість у кислому середовищі. Препарат вводять всередину або парентерально 4–6 разів на добу. 90–95% введеної дози антибіотика зв`язується з білками. Оксацилін не проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Основний шлях виведення оксациліну – нирки, незначна кількість препарату виводиться із жовчю.

Нафцилін характеризується високою антибактеріальною активністю, стійкістю до дії пеніцилінази. Препарат добре проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Виводиться в основному із жовчю. Нафцилін кислотостійкий, його призначають всередину і вводять парентерально.

Похідні амідинопеніциліну (амдиноцилін, ацидоцилін та ін.) мають вузький спектр дії: препарати згубно впливають лише на грамнегативні ентеробактерії. Препарати можна призначати всередину, при цьому вони не активні у просвіті шлунково-кишкового тракту, не спричиняють дисбактеріозу. Похідні амідинопеніциліну добре проникають через гематоенцефалічний бар`єр і всередину клітин. До них практично не розвивається вторинна резистентність мікроорганізмів.

Існує група пеніцилінів широкого спектра дії. Це – амінопеніциліни: ампіцилін, амоксицилін. Препарати ефективні щодо як грампозитивних, так і грамнегативних мікроорганізмів. Амінопеніциліни руйнуються під дією -лактамаз. До препаратів чутливі коки, що не продукують -лактамаз, у тому числі ентерококи, частина штамів сальмонел, дизентерійної і кишкової паличок, деякі штами протея. На грампозитивні мікроорганізми амінопеніциліни діють у 3–4 рази слаб-ше, ніж бензилпеніциліни, але за впливом на грамнегативну флору вони перевищують тетрацикліни і левоміцетин.

Ампіцилін стійкий у кислому середовищі, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, слабо зв`язується з білками плазми крові. Із організму виводиться із сечею і жовчю, створюючи високі концентрації у шляхах виведення препарату. Це дозволяє використовувати його при інфекційних захворюваннях сечо- та жовчовивідних шляхів. Ампіцилін краще проникає через гематоенцефалічний бар`єр, ніж оксацилін. Призначають ампіцилін всередину 3–4 рази на добу або вводять внутрішньом`язово 4–6 разів на добу. Токсичність ампіциліну низька, він добре переноситься хворими.

Амоксицилін за своїми властивостями близький до ампіциліну, але краще всмоктується із шлунково-кишкового тракту і створює більш високі концентрації у плазмі і тканинах.

Створені комбіновані препарати пеніцилінів, наприклад ампіокс (комбінація ампіциліну з оксациліном у співвідношенні 2:1).

Описані вище напівсинтетичні пеніциліни не активні стосовно палички синьо-зеленого гною.

Карбеніцилін – напівсинтетичний пеніцилін ІІ покоління з широким спектром дії. У хімічному відношенні – це карбоксипеніцилін. Він активний стосовно широкого спектра грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі палички синьо-зеленого гною, протея, деяких бактероїдів. Препарат руйнується під дією -лактамаз, тому до нього не чутливі пеніциліностійкі штами стафілококів. Карбеніцилін використовують як резервний антибіотик для лікування інфекцій, спричинених паличкою синьо-зеленого гною. Карбеніцилін руйнується у кислому середовищі і погано всмоктується із шлунково-кишкового тракту, тому його вводять внутрішньом`язово або внутрішньовенно. Через гематоенцефалічний бар`єр карбеніцилін проникає погано. Основний шлях виведення із організму – нирки, лише незначна кількість препарату виводиться через печінку. Тривалість дії карбеніциліну – 4–6 годин, відповідно до цього препарат призначають 4–6 разів на добу. Сьогодні створений препарат карбеніцилін інданіл натрій, який стійкий у кислому середовищі і призначається всередину в основному для лікування інфекцій сечовивідних шляхів.

Тикарцилін – антибіотик, який близький за своїми властивостями до карбеніциліну. Він більш активно впливає на синьогнійну паличку. Препарат вводять парентерально. А такі антибіотики, як карфецилін і кариндацилін, призначають всередину (їх біодоступність при цьому становить близько 40%).

Створена група уреїдопеніцилінів, до якої відносять такі препарати, як азлоцилін, мезлоцилін і піперацилін. Ці препарати виявляють високу активність стосовно палички синьо-зеленого гною. Всі препарати вводять тільки парентерально (внутрішньовенно або внутрішньом`язово) тричі на добу. До уреїдопеніцилінів швидко розвивається вторинна резистентність мікроорганізмів.

Резистентність ряду мікроорганізмів до дії -лактамних антибіотиків зумовлена здатністю бактерій продукувати -лактамази. Враховуючи це, були синтезовані специфічні лікарські засоби – інгібітори -лактамаз, які попереджають руйнування антибіотиків (клавулонова кислота, сульбактам, тазобактам). Створені комбіновані препарати, які містять -лактамні антибіотики та інгібітори -лактамаз. Наприклад, препарат аугментин містить амоксицилін і клавулонову кислоту. Вводять його 1 раз на добу. Препарат має широкий спектр протимікробної дії. Показаний при інфекціях органів дихання, сечостатевої системи, суглобів, кісток, при септичних станах. У наш час використовуються і інші комбіновані препарати – уназин (ампіцилін і сульбактам), амоксиклав (амоксицилін і клавулонова кислота), тазоцин (піперацилін і тазобактам).

Незважаючи на низьку токсичність і нездатність кумулювати в організмі, пеніциліни мають досить широкий перелік побічних реакцій. Частішими з них є алергічні реакції, які виявляються у вигляді висипань на шкірі, бронхоспазму, анафілактичного шоку. Для попередження цих ускладнень необхідно проводити хворим попередню пробу на переносимість пеніцилінів. У разі анафілактичного шоку необхідно терміново ввести адреналін, антигістамінні засоби, глюкокортикоїди, кальцію хлорид.

До побічних реакцій пеніцилінових антибіотиків неалергічної природи потрібно віднести подразнювальну дію. Внутрішньом`язові ін`єкції цих антибіотиків болючі, можуть супроводжуватися розвитком інфільтратів і асептичного некрозу на місці введення. Під час приймання всередину можливі диспептичні розлади (нудота, пронос), стоматит, глосит. При введенні у вену можливі тромбофлебіти, флебіти. Великі дози пеніцилінів або їх призначення хворим із нирковою недостатністю можуть стати причиною розвитку нейротоксичних ефектів. Іноді пеніциліни спричиняють порушення діяльності серця і пригнічують активність ферментів печінки. Терапія пеніцилінами широкого спектра дії може стати причиною розвитку дисбактеріозу і суперінфекції (частіше за все – кандидозу).