Аміноглікозиди

Аміноглікозиди – це антибіотики, молекули яких містять у своїй структурі аміноцукри, сполучені глікозидним зв`язком. Виділяють 4 покоління аміноглікозидів. За основу класифікації взяті спектр дії антибіотиків і особливості розвитку вторинної резистентності мікроорганізмів до них.

І покоління: стрептоміцин, неоміцин, канаміцин, мономіцин.

ІІ покоління: гентаміцин (гараміцин).

ІІІ покоління: тобраміцин, сизоміцин, амікацин, нетилміцин.

IV покоління: ізепаміцин.

Аміноглікозидні антибіотики необоротно пригнічують функціонування 30-S-субодиниць рибосом. Це супроводжується неправильним зчитуванням коду матричної РНК і включенням “помилкових” амінокислот у структуру білків. Також аміноглікозиди порушують структуру і функцію цитоплазматичної мембрани мікроорганізмів. Аміноглікозидам властивий бактерицидний ефект.

Спектр дії аміноглікозидів досить широкий. Антибіотики впливають на грамнегативну аеробну (кишкову паличку, синьогнійну паличку, клебсієли, шигели, протей, ентеробактерії) і грампозитивну кокову (стафілококи, стрептококи, пневмококи) флору. Крім того, до гентаміцину чутливі збудники туляремії, до стрептоміцину, амікацину і канаміцину – мікобактерії туберкульозу, до мономіцину – дизентерійні амеби, лейшманії і трихомонади. Ізепаміцин, крім вищеназваної флори, впливає також на цитробактер, ацинетобактер, морганели, лістерії, нокардії.

Резистентність мікроорганізмів до аміноглікозидів розвивається швидко. Вона зумовлена синтезом мікроорганізмами ферментів, що руйнують антибіотики. Відомо 15 ензимів, які руйнують аміноглікозиди І покоління, 10 ензимів, що руйнують препарати ІІ покоління і лише 3 ензими, які руйнують антибіотики ІІІ і IV поколінь.

Основні шляхи введення препаратів – внутрішньом`язовий і внутрішньовенний (повільно або краплинно). Молекули аміноглікозидів легко дисоціюють, погано розчиняються у ліпідах, практично не всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Ступінь зв`язування аміноглікозидів з білками плазми коливається від 10 до 30%. Антибіотики погано проникають всередину клітин. Але аміноглікозиди легко проникають через плаценту, накопичуються у внутрішньому вусі й кірковому шарі надниркових залоз. Препарати не біотрансформуються в організмі і виводяться нирками у незміненому вигляді.

Застосування аміноглікозидів І покоління в наш час обмежене через резистентність мікроорганізмів і високу токсичність препаратів. Так, стрептоміцин використовують лише для лікування туберкульозу і для профілактики та лікування таких особливо небезпечних інфекцій, як туляремія і чума. Широко застосовувана в минулому комбінація стрептоміцину з бензилпеніциліном зберегла своє значення лише для лікування ентерококового ендокардиту. Через високу токсичність мономіцин застосовують лише для лікування шкірного лейшманіозу. Канаміцин і неоміцин у таблетках використовують при інфекціях шлунково-кишкового тракту (ентероколіти, дизентерія), а також для санації кишечника перед операціями на шлунково-кишковому тракті. Обидва препарати призначають зовнішньо при дерматитах, інфекційно-запальних ураженнях шкіри. Канаміцину сульфат у вигляді ін`єкцій застосовують для лікування туберкульозу.

Антибіотик ІІ покоління гентаміцин має широкий спектр дії. Для медичної практики найбільш цінним є його згубний вплив на синьо-гнійну паличку, протея, кишкову паличку, ентеробактер, клебсієл та ряду інших бактерій, у т. ч. стафілококів, резистентних до аміноглікозидів І покоління і бензилпеніциліну. Резистентність мікроорганізмів до гентаміцину розвивається повільно. За звичайних умов гентаміцин не проникає через гематоенцефалічний бар`єр, але при менінгіті проникність бар`єра дещо зростає. Гентаміцин широко застосовують при інфекціях сечовивідних шляхів, септичних процесах, інфікованих ранах і опіках. Препарат вводять внутрішньом`язово 2–3 рази на день. Також гентаміцин застосовують зовнішньо.

Аміноглікозиди ІІІ покоління характеризуються вищою активністю стосовно синьогнійної палички, різних видів протея, клебсієл, ентеробактера. Вторинна резистентність мікроорганізмів до цих препаратів розвивається значно повільніше. Амікацин згубно впливає також на мікобактерії туберкульозу.

Ізепаміцин характеризується більшою тривалістю дії порівняно з попередніми препаратами. Вводять препарат 1 раз на добу. Крім того, препарат малотоксичний.

Терапія аміноглікозидами може супроводжуватися розвитком серйозних побічних ефектів та ускладнень.

1. Ототоксичність. Аміноглікозиди накопичуються у зовнішніх і внутрішніх волосяних клітинах кортієвого органа, що супроводжується їх дегенеративними змінами. Одночасно дегенерують і чутливі нервові закінчення внутрішнього вуха. При використанні стрептоміцину і гентаміцину першими розвиваються вестибулярні порушення, а інших аміноглікозидів – порушення слуху.

2. Нефротоксичність зумовлена накопиченням антибіотиків у проксимальних відділах нефрону і порушенням функціонування багатьох ферментів. Розвивається інтерстиціальний нефрит, порушується концентрація сечі, в ній з`являються білок і лейкоцити.

3. Блокування нервово-м`язових синапсів супроводжується слабістю діафрагми та інших дихальних м`язів, що може стати причиною паралічу дихання.

4. Аміноглікозиди пригнічують транспорт поживних речовин через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, порушуючи їх усмоктування.

5. Алергічні реакції (висипання, набряки).

6. Поліневрити.

7. Флебіти при внутрішньовенному введенні.